Великодня міні-експозиція у музеї історії міста Хмельницького

Напередодні великого свята музей історії міста Хмельницького презентує великодню міні-експозицію з власних фондів, де налічується більше сотні екземплярів писанок, крашанок та шкрябанок. Вишиті та оздоблені бісером, дерев'яні та натуральні, з курячого, качиного чи гусячого яйця - всі вони є одвічним символом перемоги життя над смертю.

В дусі українських народних вірувань, писанки мають виразні прикмети талісманів, амулетів. Їх тримають по хатах для охорони від всіляких хвороб, грому, від злиднів та горя. Інтуїція нашого селянина прагне знайти засоби захисту перед руйнуючою силою природи і з метою збереження власного майна, іноді — дуже невеличкого. Найпопулярнішим засобом охорони господарства стала саме писанка. Бо, перш за все, вона могла виконувати роль добродійної речі — з уваги на свою символіку і тому їй приписують силу здійснювати побажання господаря при відвернені небезпек та допомозі у нещасті. Навіть там, де сьогодні менше вже вірять в її магічну силу, все таки зберігають чимало цікавих звичаїв, що являються останками колишнього культу писанки. Отже тут бачимо етапи переходу у віруваннях від язичницької форми до християнських практик (хоча язичництво та християнство вже настільки переплелись в українських народних віруваннях, що важко їх відокремити одне від другого).

Писанку вважають «чортогоном», річчю, яка усуває всяку нечистоту та погань.

Ще давні римляни лікували недужих, натираючи тіло хворого яйцем. Вони думали, що хвороба переходить із тіла в яйце, саме тому його треба було винести подалі від житла і там покинути. Розбивати «отруєне» яйце не відважився ніхто, бо схований в ньому демон негайно би перейшов на того, хто визволив його зі шкарлупи і та людина ставала відтак жертвою того самого недугу. Українські знахарі вірять у лікувальну дію писанки без прикрих наслідків для того, хто хотів би її після розбити. Так, лікують важку пропасницю в такий спосіб, що на шию недужого вішають писанку, яка лежала у церкві в ніч перед Великоднем. Або засушують кілька свячених яєць, потім розтирають жовток на порошок і це дають випити хворому з водою, або підкурюють його шкарлупками з крашанок. На новосілля над дверима вішали амулети з червоних крашанок в обрамленні колосків пшениці.

Писанки вживають у нас також підчас пожежі при гашенні вогню. Їх кидають у полум’я і воно повинно тоді потухнути. Але найбільше має помагати в цьому випадку писанка, яку сам священик дарує в церкві. Ці освячені писанки кидають на випадок пожежі зі сторони, з якої вітер віє, щоб повернути його у другий бік.

Великоднім яйцям приписують великий вплив на врожай. Тому селяни, йдучи весною перший раз у поле, беруть зі собою лушпиння писанок і закопують до землі. На Вознесіння ж підкидають червоні яйця понад ланами із житом, щоб колоски так високо піднялися, як високо летить крашанка. Навіть там, де збіжжя погано зросло, котять по полю писанку, щоб таким чином поправити стан засіву. В декотрих місцевостях існує переконання, що крашанки — або хоча б їхні шкарлупки, охороняють зерно від мишей і тому кладуть під снопи черепочки яйця. Коли виганяють худобу в день св. Юрія, гладять ними коней від голови до хвоста та приговорюють «як яйце гладке та кругле, так і мій коник хай буде гладкий і ситий».

Великодні яйця кладуть на могилах або закопують їх на цвинтарі. Іноді приходит туди ціла родина, щоб почастуватися свяченим з близькими померлими. Голова родини розбиває на хресті писанку і ділиться нею з рештою осіб, а коли хто посеред них покладе на гробі свячене яйце, яке перший дістав, тоді покійник все почує, що до нього говорять.

На Україні зберігся давній переказ про «Рахманський Великдень». Селяни вірили, що далеко від нас живе бідний народ Рахмани, котрі не мають власного календаря і тому не знають, коли припадають Великодні свята. Отже щоб це звістити їм, треба кинути вапняні лушпинки на воду, які допливуть до Рахманії і її мешканці довідаються бодай таким чином про день Христового Воскресіння.

І, врешті решт, писанки зберігають любовну силу, вони можуть викликати або скріпити кохання. Однак парубки і дівчата обдаровують ними один одного щоб викупитись від обливання у обливаний понеділок.


Музей історії міста Хмельницького