Василь Стус – постать над плином часу

17 січня у бібліотеці-філії №8 Хмельницької міської централізованої бібліотечної системи відбувся літературний полілог «Різьбяр власного духу», присвячений 80-річчю від дня народження Василя Стуса: поета, правозахисника, одного із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, Героя України, якого у 1985 році було представлено до нагородження Нобелівською премією.

Захід відкрили симфонією Бетховена, улюбленого композитора поета. У розмові про Василя Стусанедоречний зайвий пафос. «Ми повинні повернутися до своїх національних героїв. Однією з таких постатей є Василь Стус», – розпочинає полілог Кузьма Матвіюк, сучасник поета, особисто знайомий з ним. Особливу увагу Кузьма Матвіюк звертає на феномен Василь Стуса, який полягає у «духовному самоспаленні», адже небагато з поетів здатні протистояти невблаганній системі.

Віталій Мацько, член обласного осередку Національної спілки письменників України, наголошує на значущості творчості Василя Стуса як для теперішнього, так і для прийдешніх поколінь. Саме він – та легендарна постать, яка потребує ґрунтовного дослідження: «Василь Стус – глиба філософського мислення. І цю глибу треба розлущувати, як горіх».

 

Із десятьма правилами життя поета ознайомила учасників літературного полілогу Валентина Іова, завідуюча сектором інституту ОІППО. «Бути собою», «самособоюнаповнення» – ось  доктрини незламності поетової самобутності. «Все еклектичним було у Стуса. Він говорить про свято високого болю», – відзначає Валентина Іова.

Слова пошанування поета виголосила Світлана Прокопенко, головний спеціаліст Управління культури і туризму Хмельницької міської ради: «Василь Стус – один із найбільших майстрів слова в українській літературі ХХ століття. Ми маємо сіяти зерно поетового слова, нести патріотичний дух». Як вважає Світлана Прокопенко, «ніколи не пізно почати читати Стуса, а як почнеш – то вже не відірватись».

Поетеса Ніна Шмурікова-Гаврилюк до 80-річчя від дня народження поета написала вірш «Пам’яті Василя Стуса»:

 

Ми перейшли усе, що мало статись:
Прозріння, відчай, пізнє каяття.
А він стояв, дививсь здаля крізь грати
На грані стертій – смерті і життя...

Ні, Україна не тоді прозріла!..
В біді йому руки не подала...
Хоч як сама кричала з його тіла –
Бо ним лишень по-справжньому жила!          

Не розуміла, рідна, злого дива,
Що дух її у нетрощах загруз,
Що це за неї гинуть чорнобриві
Сини найкращі. Поміж ними – Стус.

На Колимі проклятій, де морози
З калини і людини зводять кров,
І де кати, озвірившись, погрози
Не всаджують без куль в живу любов,

Отам ти прозрівала, Україно!..
Стікала кров'ю з ними. До пори,
Як випрямить Майдан твої коліна,
Розкинувши розкуто прапори.

Ми перейшли усе, що мало статись:
Прозріння, відчай, пізнє каяття.
... А він стояв, дививсь здаля крізь грати
На грані стертій – смерті і життя.