РОМАН ШУХЕВИЧ: «НАША БОРОТЬБА НЕ ДОЗВОЛЯЄ НАРОДОВІ СКОРИТИСЯ ПЕРЕД ВОРОГОМ»

30 Червня 2025 р.
Прес-центр

118 років тому, 30 червня 1907 року, у Львові народився головнокомандувач УПА генерал Роман ШУХЕВИЧ - один з найвідоміших героїв української визвольної боротьби у ХХ столітті.

Роман Осипович Шухевич (1907-1950) - визначний український політичний, військовий діяч, Головнокомандувач Української Повстанської Армії (1943-1950), чисельність якої сягала до ста тисяч воїнів, голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР), голова проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) в Україні.

Саме йому вдалося консолідувати патріотичні сили і стати на чолі визвольної боротьби українського народу в дуже важкий час, у період Другої світової війни та післявоєнного зміцнення більшовицько-енкаведистського режиму на землях України, коли після перерозподілу світу, в якому Україні відводилася роль колонії. Попри усі зовнішні перешкоди, в умовах бездержавності, він був одним із тих незламних, котрі творили бойовий Дух нашої Нації та підтримували віру мільйонів у те, що Українська Держава відбудеться.

Ще 12 жовтня 2007 року тодішній президент Віктор Ющенко до відзначення 65-річчя УПА своїм указом присвоїв звання «Герой України» (посмертно) Головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу. Проте на догоду прокремлівським злочинним українським політикам у жовтні 2011 року Вищий адміністративний суд України скасував цей Указ Президента України. Та, мабуть, після початку російського вторгнення в Україну 2014-го, а тим більше після 24 лютого 2022-го, все більше наших співвітчизників усвідомили, з ким, чому, за що і в яких умовах так затято боровся Роман Шухевич і його товариші по зброї, кого і від кого захищала «армія без держави» - УПА.

Харизматична постать і чин Романа Шухевича, котрий впродовж десятиліть навіть після його загибелі мотивував і надихав борців за волю України, залишається для мільйонів українців прикладом героїзму, жертовності, залізної волі, несхитного характеру в національно-визвольній боротьбі.

І нині, коли триває кривава українсько-російська війна, ім`я Романа Шухевича є символом відваги, звитяги й мужності, любові до рідної землі і віри в перемогу Української державності. Легендарний генерал-хорунжий «Тарас Чупринка» (одне з відомих псевд Провідника) і нині тримає стрій в Небесному Легіоні українських воїнів, котрі єдиним фронтом – поряд із сучасними бійцями, повстанцями, підпільниками - боронять і творять вільну, могутню, незламну Україну.

Його життя і боротьба – приклад того, що поневолена нація має право і обов’язок із зброєю в руках виборювати свою незалежність і державність. Роман Шухевич, як ніхто інший, розумів: власну державу не можна випросити у ворогів, за неї треба боротися, при цьому – силою зброї.

«Ми - усі вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я - свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо вмираючи будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити...», - ці знамениті слова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, датовані липнем 1944 року. Саме в травні 1944-го НКВС з`ясував, що «керівником загонів УПА в області Галичина є Шухович», а в листопаді завів справу на керівників українського Руху опору – «Берлога».

У жовтні 1946-го НКВС завів на Провідника окрему справу під назвою «Вовк». У цей час енкавеесники вже чітко знали, хто такий Роман Шухевич, про його підпільну діяльність, пов`язану з фірмою «Фама», участь в боях за Карпатську Україну, у військових діях Другої Світової, в організації УПА… Щупальці чекістського спрута уже дотяглися до багатьох однодумців командира, до його дружини, матері, хворого батька, сина, інших родичів, мережа сексотів ширилася, шукали його побратимів, зв`язкових…

У вересні 1947 року в полон потрапила зв`язкова Катерина Зарицька. Через півроку тортур наприкінці березня 1948-го вона зламалася. МДБ тоді розіслало своїм підрозділам опис Романа Шухевича: «Середнього зросту, худорлявий, білявець, великі вуха, волосся зачесане назад, обличчя худорляве, продовгасте з ластовинням, ніс тонкий, прямий, довгий, губи тонкі, очі сірі, бистрі, брови широкі, розмовляє тихо, швидко, голос м`який, в русі швидкий. Носить цивільні костюми, форму радянського офіцера чи військовий костюм англійського крою. Переховується у містах, селах і лісових схронах».

Щоб зрозуміти усю велич і значення постаті Романа Шухевича, потрібно знати, який рід, які традиції і які особистості формували з юних літ світогляд майбутнього Провідника і Командира.

Роман Шухевич ріс у патріотичному середовищі, кілька поколінь його роду - і з боку батька і з боку матері - були священниками у Західній Україні. Вони мали ґрунтовну освіту, були елітою регіону, виразниками інтересів українців на теренах земель, які на той час належали Польщі, впродовж ХІХ-ХХ століття сприяли українському національному відродженню. З його родини вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських й військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її незалежність і державність.

Його дід, Володимир Шухевич, – відомий педагог і етнограф, автор п’ятитомного дослідження «Гуцульщина». Батько Романа, суддя Осип Шухевич у часи ЗУНР був повітовим комісаром у Кам’янці-Струмилові. Дядько Степан Шухевич - адвокат, а під час української революції 1917-1921 рр. воював проти поляків і більшовиків командував бригадою в складі Української Галицької армії. Ці приклади формували світогляд майбутнього командира УПА. Роман Шухевич успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення.

Під час навчання в Академічній гімназії (1917-25 рр.) у Львові юний Роман заснував спортивний гурток «Ясний Тризуб». Був активним учасником організації «ПЛАСТ», вправно їздив на ковзанах, лижах, ходив у гори, обливався крижаною водою, веслував, любив футбол (грав за гімназійну команду «Русалка»), займався легкою атлетикою, та встановив декілька рекордів Львова з бігу та плавання. Володів п'ятьма мовами: латинською, старогрецькою, польською, німецькою, англійською; здобув освіту інженера з мостобудування у Львівській політехніці (1926-1934 рр.), паралельно навчався у військовій школі старшин і у Львівському музичному інституті імені М. Лисенка з класу фортепіано (улюблені композитори Ґриґ і Шопен). Закінчив курс народних танців Василя Авраменка. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Осипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець – командант УВО, який у 1921-22 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Розуміння становища українців за польської окупаційної влади привело його до лав УВО – Української Військової Організації, утвореної 1920 року, котра стала основою створеної у 1929 році Організації Українських Націоналістів. Доля поставила перед Шухевичем й тисячами інших вибір – жити поневоленим, або боротися за свободу до останнього подиху. Вони обрали останнє й присвятили своє життя служінню ідеї Української Державності. В постійних переслідуваннях гартувалася воля, з кожною новою перемогою зростало бажання продовжувати боротьбу і протидіяти ворогові, ризикуючи власним життям.

В Організації Українських Націоналістів Роман Шухевич одразу зайняв позиції лідера. Він очолював бойову референтуру і ввійшов до радикального крила організації, яке очолив Степан Бандера. Роман Шухевич багато зробив для становлення цієї організації, вироблення її стратегії.

В 1930-х роках Шухевич брав участь у низці антипольських та антирадянських актах. Перебував під судом, а після - в концтаборі Береза Картузька.

В ці роки Шухевич був успішним підприємцем у сфері реклами: після звільнення з трирічного ув’язнення він разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама» (з латини – «чутка», «поголоска»), котра навіть вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.

Майбутній генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.

Коли у 1938-1939 роках у Закарпатті виникли умови відродження Української Держави, Роман Шухевич під псевдонімом «Майор Щука» разом з побратимами Михайлом Колодзінським і Зеноном Коссаком увійшов до Головного Штабу «Карпатської Січі» та допомагав захищати рідну землю від мадярської окупації.

Як військовик Роман Шухевич отримав гідний вишкіл і гарт. Закінчивши 1925 р. львівську академічну гімназію, Роман зі своїм другом Б. Підгайним вступив до політехнічного вишу у Данцигу і того ж року став таємно навчатися у створеній в цьому ж місті таємній старшинській школі, створеній керівниками Української Військової Організації під началом генерала Армії УНР Миколи Капустянського. Біографи Шухевича сходяться на тому, що майбутній командир УПА пізніше ще раз відбув навчання у цьому вишкільному центрі УВО після звільнення з польської армії: опановував основи тактики в партизанських умовах, організацію саботажів і диверсій в запіллі ворога, зброєзнавство, теренознавство, засоби зв`язку, основи розвідки. Влітку 1927 Роман Шухевич таємно перейшов кордон між Польщею і Чехословаччиною, щоб пройти разом з іншими пластунами вишкіл на Закарпатті, розташований в «Юнацькій поляні імені полковника Євгена Коновальця». Влітку 1928-го його мобілізували на однорічний вишкіл до польського війська, який передбачав навчання в школі підхорунжих у Володимирі-Волинському. Але за доносом провокатора його як нелояльного до польського режиму усунули з цієї офіцерської школи. Служив як звичайний жовнір та ще й закінчив школу для підстаршин, здобувши звання сержанта. Після вишколу за станом здоров`я звільнився з армії. Навесні 1938 року після виходу з польської в`язниці Шухевич успішно закінчує курс для старшин у воєнній академії Мюнхена. Тоді ж склав іспит з летунства на планері. Також у 1938 році пройшов вишкіл в Баварії, в навчальному таборі ОУН для підготовки вояків «Карпатської Січі». У грудні 1938 року Шухевич прибув у Карпатську Україну як військовий інструктор для допомоги у формуванні «Карпатської Січі», а вже в лютому 1939-го отримав своє перше офіцерське звання – четара, себто молодшого лейтенанта. Через місяць, 14 березня 1939 року, на чолі сотні січовиків він вступив у свій перший стрілецький бій. А наступного дня отримає черговий старшинський ступінь – поручника.

З початком Другої світової війни Роман Шухевич стає Крайовим Провідником Західних Окраїн Українських Земель. Навчається на старшинських курсах ОУН в Кракові, де також і викладає, готуючи добровольців, більшість з яких були вихованцями Пласту і згодом склали основу старшин УПА. Як член Революційного Проводу ОУН за підтримки німецької розвідки «Абвер» організує і очолює курінь Дружин Українських Націоналістів «Нахтігаль»(«Соловейко»). Не маючи власної держави та можливості створити власну армію, українські патріоти використали можливості співпраці з іноземцями задля вишколу власних військових формувань, котрі змогли б, за сприятливих політичних умов, внаслідок воєнного конфлікту між Німеччиною і Радянським Союзом, активно підтримати та оборонити відроджену Українську Державу і стати основою для її регулярної армії. Отож батальйон «Соловейко» під керівництвом Романа Шухевича одразу після відступу більшовиків, 29 червня 1941 року, першим входить до Львова. Наступного дня, 30 червня 1941 року, сотник Роман Шухевич разом зі Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком бере участь у проголошенні відновлення Української Державності і стає другим заступником міністра з військових справ в уряді Я. Стецька. Саме в цей день майбутній генерал сповнив жалобу над своїм рідним братом Юрком, закатованим московським ворогом у Львівській тюрмі на Лонцького. Я. Стецько дав Шухевичеві характеристику в часи його керівництва ДУН («Дружинами українських націоналістів»): «Роман Шухевич черговий раз показав свій небувалий талант єднати вірність принципові суверенітету української політики і незвичайно складну реальну дійсність, відношення сил. Він виявився геніяльним стратегом революційно-політичної повстанської дії у найважчій епосі нашої боротьби. Заки на горизонт вийшла Українська Повстанська Армія, творилися її передумови».

Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цей захід відкласти на майбутнє. Як відомо, Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, продукти, корисні копалини … Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику гітлерівців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.

Після п’ятиденного перебування у Львові батальйон «Соловейко» передали в безпосереднє підпорядкування німецькому командуванню. Бійці під проводом Романа Шухевича вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів до Вінниці.

До Проскурова зайшли через Кам’янецький переїзд і вулицею Кам’янецькою рушили вниз у місто. Був вечір 14 липня 1941 року. На роздоріжжі (сучасне перехрестя Кам`янецької та Подільської, де нині пішохідний перехід), одна група пройшла до в’язниці. Інша група рушила сучасною Проскурівською до приміщень НКВС та до міськкому та обкому партії, який розташовувався у приміщенні, де нині обласний художній музей. Поблизу кінотеатру ім. Чкалова (нині - кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка) зупинилися біля пам’ятника кату України Леніну. Особисто Роман Шухевич, використовуючи трос від танкетки, зв’язав «удавку» і закинув на горло комуністичному вождю. Зібралася чимала група патріотично налаштованих проскурівчан. Вони скандували: «Слава Україні! Бандері Слава!»

Роман Шухевич виступив з короткою промовою: «Разом з непереможними військами союзної нам Німеччини ми визволили Проскурів, Ярмолинці, Дунаївці, Городок. Ми незабаром йдемо далі у похід – геть комуняк. Хай живе вільна й незалежна Україна!»

Пам’ятник Леніну потягнули танкеткою до залізничної станції, там він і щез у нетрях проскурівського депо.

Інша атмосфера та інші люди зібралися біля в’язниці. Бандерівці відкрили ворота і всі побачили близько сотні тіл розстріляних людей. Їх знищили солдати НКВС за вказівкою комуністичного партактиву.

Батальйон під керівництвом Романа Шухевича розташувався на ніч в готелі (нині – будівля по вул. Проскурівській, колишнє приміщення музичного училища біля стадіону «Поділля»). «Соловейки» пробули в Проскурові до ранку 16 липня, а далі рушили на Бар-Вінницю… Брали участь в бойових діях проти Червоної Армії, зокрема, під Браїловим і Вінницею. Після цього батальйон було відведено до містечка Юзвин (нині – Некрасове Вінницького району вінницької області).

Уже на початку липня німецька влада арештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька і весь тимчасовий уряд і вимагала відкликати Акт Незалежності. Керівники ОУН відмовилися, тому їх запроторили в концентраційні табори.

Коли Роман Шухевич під час перебування зі своїм батальйоном у Юзвині під Вінницею отримав цю інформацію, дізнався про те, що на нараді 16 липня 1941 р. в ставці фюрера гітлерівці остаточно покінчили з питанням відновлення Української державності, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що «Нахтігаль» продовжить боротьбу тільки після звільнення заарештованих керівників ОУН. Тодi курінь роззброїли і вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць.

Сам Шухевич ще від початку перемовин не мав жодних ілюзій щодо співпраці з німцями. Мирон Ганушевський переказував слова Шухевича з розмови у Кракові 1940-го: «Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни».

У листопаді 1942 року батальйон не дав згоди на подальший контракт і 5 грудня цю формацію розпущено, групу старшин ув'язнено у Львові. Шухевичу вдалося втекти. На початку 1943 року Роман Шухевич пішов у підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі. Відтоді разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм творить підпільну Українську Повстанську Армію (УПА).

У середині 1943 року на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили головним командувачем УПА.

Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 році Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за пропозицією Романа Шухевича було прийнято багато демократичних програмних документів.

Генерал виступав проти будь-яких контактів з німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом Української державності. Того ж року він ініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.

Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.

Найбільшої слави у пам’яті нащадків Р. Шухевич заслужив як талановитий організатор і Головний Командир легендарної УПА. Він розумів, що УПА, хоч і започаткована революційною ОУН, фактично має бути всенародною, всеукраїнською силою. Адже за погодженням із Головнокомандувачем УПА генералом Чупринкою, начальником військового штабу УПА-“Північ” був не член ОУН, а прихильник середовища УНР полковник Ступницький, посмертно призначений генерал-хорунжим УПА. Також Командиром Старшинської Школи УПА “Олені” був член ОУН(м) майор Федір Польовий. Прикладів можна навести й більше. Р. Шухевич поділяв думку, що в боротьбі за Українську Державу мають право і святий обов`язок брати участь всі громадяни, незважаючи на ту чи іншу партійну приналежність.

В червні 1946 року ініціював «реорганізування революційних сил» та зміну форм «широкої повстанської боротьби» на «підпільно-конспіративні» збройні дії та активізацію залучення населення Наддніпрянської України до боротьби за Українську самостійну соборну державу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювалися штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.

У жовтні 1949 року підготував «Звернення воюючої України до всієї української еміграції», закликаючи її підтримати всіма силами революційно-визвольний рух в Україні. Шухевич розумівся на теорії та практиці організації збройних сил, автор багатьох статей на військово-навчальну тематику («Про бої в лісі», «Про рейди» та ін.).

Сучасники згадували, наскільки мужнім, відчайдушним – аж до авантюризму був провідник Шухевич. Перебуваючи «під ковпаком» гітлерівських, а згодом – сталінських спецслужб, він безліч разів ризикував, з`являючись в людних місцях великих міст, перевтілюючись у найнесподіваніші образи – то сільського дядька, то радянського офіцера. Відомо, що в останні роки перед загибеллю генерал Чупринка серйозно хворів: далося взнаки повстанське життя. Лікарі констатували хвороби серця, шлунку, ревматоїдний артрит. За підробними документами Роман Шухевич двічі улітку 1948-го та 1949-го здійснив ризиковані поїздки до Одеси на лікування в санаторіях разом зі зв`язковою Галиною Дидик. Прагнучи поширити повстанський рух на Схід, доручив своїм довіреним людям об’їздили майже всі обласні центри, розширити мережу оунівських зв’язків. На початку 1950 року важко хворий Роман Шухевич в умовах суворої конспірації працював над планами перенесення підпільних баз, будівництва нових криївок, розробляв інструкції щодо роботи з молоддю, міськими жителями, населенням «Великої України».

Життя генерала Чупринки трагічно обірвалося 5 березня 1950 року в збройній сутичці з оперативною групою МДБ УРСР, котра атакувала його криївку в селі Білогорща (нині у складі Львова). У перестрілці він застрелив майора МДБ. Розуміючи, що вирватися не вдасться, важко поранений автоматною чергою залізний генерал вистрелив собі в скроню, щоб не датися живим у пазурі катам. За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Після упізнання тіло Романа Шухевича кремували, а його останки таємно захоронили, за однією з версій, поблизу села Гуків на Хмельниччині, де нині встановлено пам`ятний знак.

Ще 1950 року Роман Шухевич посмертно був нагороджений Золотим хрестом Бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом Заслуги, а 1951-го – Пластовим Золотим хрестом.

Усього 43 роки доля відміряла людині-легенді Романові Шухевичу. Його героїчне, сповнене ризику і гідного чину, життя й непересічна особистість продовжують бути прикладом самопосвяти в ім`я волі Батьківщини для поколінь українських борців.

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Музей історії міста Хмельницького.