Ігор Наумович Шамо

Ігор Наумович Шамо

- людина, яка не зрадила Київ заради Москви та її привілеїв

(21.02.1925 - 17.08.1982)

український композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії 1976 р., автор гімну «Києве мій» і численних пісень, симфоній, камерних творів, опер, музики до фільмів, по яких можна скласти музичну енциклопедію України.

Життя та творча діяльність Ігоря Шамо пов'язані з містом Києвом- містом, де він народився, навчався, де творив свою музику і яке безмежно любив. У його родині не було музикантів, але завжди любили пісню. У десять років Ігор почав навчатись у Київській музичній школі для обдарованих дітей (нині Школа ім. М. Лисенка). Про той час Ігор Наумович згадував із теплотою: «Я потрапив туди, куди мріяв — у царину музики, в атмосферу поваги до творчої людини...». Привиті у юнацькі роки доброзичливість, співчутливість, уміння вчасно прийти на допомогу й зробити це так, щоб не образити й не принизити людину, а також висока порядність збереглися в Ігоря Шамо назавжди. Донька композитора розказала начебто непомітні, але промовистіситуаціїіз життя батька: «Голодного 1947-го Ігор Наумович часто запрошував чоловіка, який тяжко бідував, ремонтувати фортепіано в ресторані, де сам підробляв, хоча інструмент був справний. Бідолашного там підгодовували, та ще й давали якісь продукти і гроші. — До нашого дому приходило багато людей, часом зовсім незнайомих, комусь треба ліки дістати, когось покласти в лікарню... Хіба мало в людей клопотів?! І всім тато переймався, старався допомогти. Він був дуже скромний, не любив сидіти у президіях, ніколи не хвалився своїми досягненнями. Головним було — щоб люди оцінили його музику.»

Ігор Шамо захоплювався рідним Києвомі часто брав доньку і сина на прогулянки. Здавалося, про кожен будинок, сквер він може розповісти щось надзвичайно цікаве. Жили Шамо на нинішній Костельній вулиці, й чи не щодня милувалися Дніпром із Володимирської гірки...

Творчі гени композитор передав синові Юрію, племінникові Володимирові і його синові Максиму та єдиній онучці Ірині. Юрій, Володимир і Максим — успішні композитори, а Ірина — солістка Віденської опери. До слова, вперше вона вийшла на велику сцену десятирічною, в день сімдесятиліття діда. Заспівала «Любіть Україну». Часто виконує його твори. Мріє приїхати до Києва з програмою пісень Ігоря Шамо.

Ігор Наумович пройшов фронтовий шлях Другої світової війнивійськовим фельдшером — від Башкирії до Берліна. Він згадував, як у розбомбленому німецькому містечку грав свого улюбленого Баха на вцілілому органі і яке враження це справило на бійців і місцевих мешканців. А ще — як у Відня на святковому концерті на честь перемоги лейтенант Шамо грав на трофейному акордеоні. На тому ж вечері зустрів своє єдине кохання — майбутню дружину Людмилу, лейтенанта авіації.

Весною 1946 року з Києва на адресу командування надійшов лист, підписаний професорами Київської консерваторії. У ньому йшлося про прохання направити колишнього випускника спеціальної музичної школи лейтенанта медичної служби Ігоря Шамо для подальшого навчання в консерваторію. На вступному іспиті потрібно було виконати хоча б один власний твір, але в Ігоря його просто не було. Так, без нот, він і зіграв комісії свій «Фантастичний марш», який всупереч його очікуванням справив сприятливе враження.Тож не дивно, що І. Шамо запропонували вчитися одразу на 2-му курсі, але він оцінив свої знання тверезо і  вступив на 1 курскомпозиторського відділення.

У скрутні післявоєнні роки на життя заробляв грою на акордеоні в ресторанах... після лекцій Ігор керував самодіяльним колективом на заводі, акомпанував співакам, робив аранжування, обробки для радіо, а вночі писав музику. Також, як з’ясувалося через багато років, щоб підтримати талановитого сімейного студента, йому доплачував із власної кишені його вчитель у професії та в житті — Борис Лятошинський.

Борис Миколайович був досить суворим вчителем і навантажував здібного студента. Видатний митець, людина широкої творчої фантазії, незламної волі, Борис Миколайович Лятошинський прищепив Ігорю Шамо не лише вміння професіонально мислити в творчості. Шамо успадкував від учителя головне – глибоку громадянськість творчості, прагнення йти в ногу з часом, тонко відчувати провідні морально-психологічні проблеми свого народу. Звідси і великий інтерес до українського і слов’янського фольклору. Лятошинський мав усі підстави бути задоволеним своїм учнем — на щорічних студентських конкурсах на кращу композиторську роботу Ігор Шамо усі п’ять років навчання виборював перше місце, у 1948 році ще студентом II курсу був прийнятий до Спілки композиторів (факт, який не має аналогів в історії Спілки). Як сумлінний студент Шамо отримував підвищену стипендію. У 1951 році з відзнакою закінчив консерваторію. На дипломному концерті виконав на фортепіано у супроводі симфонічного оркестру свою «Концертбаладу» – твір про пережите, про жорстокі випробування війни, про радість перемоги, в якому перепліталися і фольклорна мелодійність, і роздуми, і енергія, і патетика, і драматичні сплески.

Дуже скоро пісні Ігоря Шамо стали народними, а улюблену — «Києве мій» нещодавно після кількох конкурсів, у яких взяли участь чимало маститих і знаменитих сучасників, нарешті оголосили Гімном столиці України (офіційно). А неофіційно вона вже давно є візитівкою Києва.

Творив Шамо легко й натхненно, одразу міг працювати над кількома творами: симфонією, романсом, музикою до кінофільму, піснею чи хоровим твором. Це було якесь унікальне вміння. На питання, чи існують для Шамо хоч якісь труднощі в процесі написання твору, він відповідав: «Безумовно. І дуже серйозні. Найскладніша проблема (знаєте, як і взагалі в житті) — це проблема вибору. Я обираю одну мелодію із сотні інших мелодій, що звучать у мені. Найточнішу інтонацію з мільйона інших варіантів. А ще для мене твір (особливо це стосується пісні) народжується в комплексі: мелодія, гармонія, ритм, інструментовка. Немає ніякої приблизності й туману, загальних форм руху. Я бачу відразу кожну деталь, яка виконує свою функцію в народженні образу».

Ігор Шамо увійшов в історію української музики ХХ ст. як композитор глибоко проникливого ліричного обдарування, як прекрасний мелодист з яскравим образним мисленням. Безперечно, що найвищого пілотажу він досяг у жанрі пісні. Рідкісний, дивовижний дар пісняра дозволяв йому тут бути справжнім чаклуном. Його пісенні перлини, що народжувалися у серці, часто сприймалися як народні. Надзвичайна органічність, точність ліричної інтонації, прихильність до неповторного національного мелосу, традицій українського солоспіву, нерозривне образне ціле високої поезії й музики гарантували його пісням довге щасливе життя та гідне місце в українській пісенній класиці.

Композитор  активно співпрацював із такими відомими майстрами слова, як: Андрій Малишко, Любов Забашта, Терень Масенко, Платон Воронько,  Юрій Рибчинський… Його твори виконували Георг Отс, Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Діана Петриненко, Андрій Мокренко, Ніна Матвієнко, Раїса Кириченко, Олександр Таранець... Пісню «Дніпровський вальс» композитор присвятив співачці Євгенії Мірошниченко, а «Київський вальс» її колезі — сопрано Беллі Руденко...

Він створив три симфонії у найкращих традиціях драматичного й лірико-драматичного симфонізму. Найвідоміша – Третя, присвячена пам’яті героїв Другої світової війни, сповнена прекрасних сторінок високої трагедійної лірики. Проте і його Перша симфонія для струнних, написана за класичними принципами симфонічної драми — довершений зразок у контексті української музичної культури. Важливо, що в своїх симфоніях Ігор Шамо одним із перших в українській симфонічній музиці виявив багатство і розмаїття тембрових барв струнного оркестру. До того ж це - справжня енциклопедія поліфонічного розвитку. Шамо часто повторював, що йому як композитору дуже цікаво «досягати максимального результату за умов мінімальних можливостей». Він говорив, що засобами струнних можна відтворити будь-який інструмент — чи то духовий, чи то ударний». 

Надзвичайно багатий здобуток Ігоря Шамо у жанрі камерної музики. Це передусім шість його струнних квартетів і ціла антологія фортепіанної музики, на якій виховано не одне покоління молодих виконавців. Цикли «Тарасові думи», «Гуцульські акварелі», дванадцять прелюдій для фортепіано – це класика, відома кожному музиканту. Шамо був блискучим піаністом і чудово грав свої твори. Його прагненням було максимально збагатити можливості фортепіано, симфонізувати фортепіанну фактуру.

Вагомий внесок Ігоря Шамо і у вокальний та хоровий жанри, де він виявив себе тонким знавцем поезії. Не можна не відзначити його проникливе музичне прочитання віршів Тараса Шевченка (десять романсів) та Івана Франка (чотири хори), Андрія Малишка (цикл «Медоцвіти») та Роберта Бернса у версії С. Маршака (цикл «Любов»).

Ігор Шамо був і першовідкривачем, експериментатором в музиці, адже саме в його творчості з’явився жанр хорової фольк-опери — «Ятранські ігри», де митець занурився у глибинні шари української народної творчості та відтворив у синтетичному, соковитому й барвистому музично-театральному дійстві магічну красу купальського обряду. Не використавши жодного аутентичного фольклорного зразка, він створив враження дійсно народного музикування. Як же треба знати й відчувати природу фольклору, щоб так адекватно та органічно відтворити його у власній творчості!

Шлях, прокладений Ігорем Шамо, виявився дуже перспективним для української музики — пошуки в цьому напрямку продовжили Євген Станкович, Леся Дичко, Ганна Гаврилець.

Колеги, яким пощастило спілкуватися з Ігорем Шамо, згадують, що він був цікавим співрозмовником, полюбляв розповідати цікаві веселі історії, які з часом перетворювалися на анекдоти та легенди і «гуляли» мистецьким світом. Йому були притаманні порядність, ввічливість, скромність. Словом — інтелігентність. Ці риси якось гармонійно уживалися в ньому із доволі строгою вимогливістю до музикантів, з якими працював, та, власне, і з вимогливістю до самого себе. Відомо, що Шамо мав бездоганний слух, тож прагнув якнайточнішого виконання своїх творів. Водночас композитор ніколи не гримав на оркестрантів, своє невдоволення виявляв дуже коректно. подейкують, що його боялися музиканти всіх оркестрів, з якими він працював.

Та мало, хто знає, що композитор гарно малював, ліпив, займався різьбленням і, навіть, створив колекцію шийних хусток та беретів».

Як підкреслив композитор Євген Станкович,який вважає себе учнем Ігоря Наумовича: «У ХХ столітті композитору важко бути оригінальним, а ще важче — щирим. Але завдяки своєму таланту Ігор Шамо не знав цих труднощів — такою природною і свіжою є його музика, так органічно й зі смаком втілилося в ній українське. Минають роки, а його музика знаходить нових виконавців і численних слухачів»    

Слухай українське! Дізнавайся більше про творців української музики у рамках проєкту «Поза часом».

29000, місто Хмельницький, вул. Проскурівська, 30

Довідки щодо документообігу за телефоном: (0382) 70-35-25

Режим роботи Управління культури і туризму

Початок робочого дня: 8:00
Обідня перерва: 12:00 –13:00,
Закінчення робочого дня: 17:15*

* У п'ятницю закінчення робочого дня: 16:00