Симон Петлюра

(22 травня 1879 р.- 25 травня 1926 р.)

Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в Полтаві у міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі.

Життєвий шлях Петлюри, як революціонера, почався дуже типово для того часу. У 1900 році він був звичайним учнем Полтавської духовної семінарії, але в тому ж році записується в ряди Революційної української партії. На рішення зайнятися політичною діяльністю вплинув інший український революціонер Микола Міхновський, з яким Петлюра був знайомий.

За революційні погляди Петлюру в 1901 році виключають з семінарії, але він продовжує вести громадську діяльність. Під керівництвом молодого Симона семінаристи починають бунтувати проти порядків в семінарії, вимагають скасування низки жорстких правил. Після того, як в 1902 році мітинг студентів розганяють жандарми, Петлюра, рятуючись від неминучого арешту, їде на Кубань, де бере участь в археографічній експедиції професора Федора Щербини, пише кілька статей про історію кубанського козацтва.

Повернувшись в Україну Петлюра активно включається в діяльність Революційної української партії. Треба сказати, що РУП ніколи не була однорідною організацією, об'єднуючи людей з дуже різними поглядами. Тому розкол в партії був неминучий. З усього різноманіття партій і організацій, які виділилися з РУП, найбільшою виявляється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), в Центральний комітет якої і обирають Петлюру.

До речі, саме тоді вперше намітився його конфлікт з Володимиром Винниченком, якого з подачі Петлюри не обрали на пост головного редактора партійної газети.

З початком Першої світової війни Петлюра пише маніфест «Війна і українці», який до цих пір викликає суперечливі почуття. З одного боку, в цьому маніфесті він закликає українців відправлятися на фронт і битися за Російську імперію, сподіваючись, що коли-небудь відношення до України зміниться.

Але з іншого - саме співпраця з російським військовим командуванням і служба у Всеросійському союзі земств дає Петлюрі можливість активно вести агітацію серед солдатів-українців. Завоювавши авторитет у військах на Західному фронті, майбутнього отаману залишається тільки чекати, коли захитається самодержавство.

Лютнева революція стає сигналом початку боротьби. За роки війни Петлюра встиг налагодити контакти з солдатами і офіцерами, так що саме він приступає до створення власної армії УНР на основі царських збройних сил і віддає перші накази зайняти ключові позиції в Києві та околицях.

Тут-то і дав про себе знати його старий конфлікт з Винниченком. Володимир Кирилович на той момент вже був головою Ради міністрів УНР і виступав за помірний діалог з більшовиками, в той час як Петлюра радив готуватися до війни. В знак протесту проти позиції Винниченка, Петлюра виїжджає з Києва і самостійно формує армію, користуючись своїм авторитетом серед солдатів і ораторськими талантами.

Після спроби перевороту, яку більшовики зробили в Києві в січні 1918 року, Петлюра повертається до Києва переможцем. Адже саме він передбачав конфлікт з більшовиками і встиг до нього підготуватись. Втім, через кілька місяців владу захоплює гетьман Скоропадський, і Симон Васильович вимушено знову йде в опозицію. Але мирне співіснування гетьмана і Отмана теж довго не тривало. У грудні 1918 року війська Директорії УНР беруть Київ штурмом, Скоропадський тікає, а Петлюра остаточно в'їжджає до Києва тріумфатором.

Але і цей тріумф виявився недовгим. На той момент в Україні склалася вкрай складна ситуація. З північного сходу повільно, але вірно наступають більшовики, з півдня - «білі» війська генерала Денікіна. А на заході йде конфлікт між Польщею і Західно-Українською Народною Республікою.

Насамперед Петлюра вирішує об'єднати зусилля з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. Конфлікт інтересів, який виразився у готовності Петлюри співпрацювати з Польщею, але не співпрацювати з Денікіним, і в абсолютно діаметральної протилежності симпатій керівництва ЗУНР, в результаті вилився у подію, яка увійшло в історію, як Київська катастрофа. Про ті події ми вже писали більш детально.

Коротка спроба повернути Київ за допомогою поляків не увінчалася успіхом, і Симон Васильович був змушений виїхати в еміграцію,

Опинившись в еміграції, політичне й військове керівництво УНР звинуватило С. Петлюру в ліквідації фронту. Але це було тільки приводом. Насправді ж опозиція виношувала старі плани — усунути Петлюру з керівних позицій.

С. В. Петлюра негайно починає переговори з різними політичними партіями і течіями про об'єднання всіх українських національних сил в еміграції. Наслідком цього було створення Віденської та Тарнівської Рад Республіки, діяльність яких (лютий-квітень 1921) сприяла оздоровленню життя еміграції в Польщі.

Оскільки РРФСР вимагала видати Петлюру, це змусило його 31 грудня 1923 року виїхати через Відень до Будапешта, де він одержав дозвіл перебувати.

Однак Угорщина була у «закутку» Європи. Політичне життя вирувало за межами цієї країни. До того ж там не існувало значної української еміграції. Тому С. Петлюра з В. Прокоповичем виїхали до Женеви, а згодом переїхали у Францію.

У цю країну тоді почали прибувати українці з таборів для інтернованих у Польщі. Найбільша кількість представників української інтелігенції налічувалась у Парижі. Восени 1924 року тут зі своєю родиною остаточно оселився й С. В. Петлюра.

Симон Петлюра неодноразово бував у Проскурові (нині Хмельницький) як державник та командувач Армії УНР. Саме в Проскурові тричі перебував Уряд УНР (березень, листопад 1919 р., червень 1920 р.), саме тут відбулося останнє засідання Директорії в її повному складі (березень 1919 р.). За дослідженнями кандидата історичних наук С. М. Єсюніна, засідання Уряду УНР та Директорії відбувалися в залі будівлі театру (збудованого Б.Шильманом) на вул. Проскурівській, 43 (нині – міський будинок культури).

Петлюра був убитий 25 травня 1926 року Самуїлом Шварцбардом. Вважають, що той нібито був агентом ОДПУ, а помста є лише приводом. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограда до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.

Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард випустив у нього сім куль. Перехожі, які стали свідками вбивства, почали бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж якнайшвидше переправили до найближчої лікарні «Шаріте», але врятувати не змогли.

Петлюра похований у Парижі на цвинтарі Монпарнас.


29000, місто Хмельницький, вул. Проскурівська, 30

Довідки щодо документообігу за телефоном: (0382) 70-35-25

Режим роботи Управління культури і туризму

Початок робочого дня: 8:00
Обідня перерва: 12:00 –13:00,
Закінчення робочого дня: 17:15*

* У п'ятницю закінчення робочого дня: 16:00