Слово Каменяра над Надбужжям: до 170-річчя Івана Франка

27 Серпня 2026 р.
Прес-центр

27 серпня 2026 року Україна відзначає 170-ту річницю від дня народження Івана Яковича Франка — одного з найвеличніших титанів українського духу, мислителя, поета та громадського діяча. Постать Каменяра зазвичай асоціюється з Галичиною, Львовом чи рідними Нагуєвичами. Проте масштаб його думки, дослідницький інтерес та родинна історія сягали далеко за межі тодішнього австро-угорського кордону, тісно переплітаючись із Подільським краєм та містом Хмельницьким (історичним Проскуровом).

У XIX — на початку XX століття Поділля було розділене державним кордоном: Західне Поділля входило до складу Австро-Угорщини, а Східне (з Проскуровом та Кам’янцем-Подільським) — до Російської імперії. Через жорсткий поліційний нагляд та закритість кордонів Іван Франко не міг вільно перетинати річку Збруч, але подільська тема посідала особливе місце в його творчому й науковому доробку. Великий Каменяр глибоко досліджував подільські апокрифи, народні пісні, звичаї та легенди. Перебуваючи у подільських селах Галицького боку (зокрема в селі Цигани на Борщівщині), він годинами спілкувався з подільськими «газдами-філософами», записував усну народну творчість У праці «Літературна мова й діалекти» (1907) Франко обґрунтовував соборність української мови, підкреслюючи, що від Харкова до Кам’янця-Подільського вона виявляє вражаючу монолітність і цілісність. У своїх працях з історії театру та літератури Франко неодноразово аналізував культурне життя Поділля, зокрема театральні й культурні осередки Кам’янця.

Франко був одним із засновників Русько-української радикальної партії (УРРП) та товариства «Просвіта». Його твори, що таємно перевозилися через Збруч, формували свідомість подільської інтелігенції в Проскурові, Летичеві, Дунаївцях та Кам’янці-Подільському. Свободолюбні ідеї Каменяра знайшли своє втілення у міській топоніміці та культурі Хмельницького. Ім’ям Івана Франка названо одну з важливих вулиць міста, затишний парк, де в тіні алей височіть бюст Каменяра, а в навчальних закладах та бібліотеках Хмельниччини регулярно відбуваються Франківські читання та наукові конференції. Сьогодні, у 2026 році, коли Україна відстоює свою незалежність, франківське заклинання «Лупайте сю скалу!» сприймається мешканцями Хмельницького та всього Поділля не просто як класична метафора, а як щоденний заклики до незламності, праці та віри у свободу.

170-річний ювілей Івана Франка — це нагода згадати, що культурний та інтелектуальний простір Хмельниччини завжди був невід’ємною частиною великої франкової України, яка єднає береги Збруча, Дністра та Південного Бугу в єдину та нероздільну націю.

Син письменника, Петро Франко — молодший син Великого Каменяра, співзасновник «Пласту», військовий льотчик, інженер, письменник та сотник Української Галицької Армії (УГА) — відіграв вагому роль у подіях Української революції 1917–1921 років. Його діяльність на Поділлі була тісно пов’язана з розбудовою авіації УНР та військово-організаційною роботою. Історія Петра -першого очільника авіації ЗУНР безпосередньо пов'язана з Проскуровом (нині Хмельницький). У 1918–1919 роках Проскурів був одним із ключових транспортно-стратегічних вузлів та авіаційних осередків Армії УНР, куди не раз пролягали маршрути та переговори сотника Франка.

У грудні 1918 — на початку 1919 року, очолюючи новостворений Летунський відділ УГА, 28-річний Петро Франко шукав літаки, пальне, боєприпаси та запчастини для формування галицької авіабази в Красному (Львівщина).

Напочатку 1919 року біля Проскурова залишалися значні склади майна колишньої царської армії та німецьких загарбників. На Проскурівському аеродромі зберігалися близько 100 літаків.

Петро Франко виступав із пропозицією об'єднати сили УНР і ЗУНР та облаштувати під Проскуровом велику спільну авіабазу. Для розв'язання технічного голоду Петро Франко особисто двічі прилітав до Проскурова. У своїх спогадах «Летунський відділ УГА» він писав:

«Я двічі літав до Проскурова та договорювався із Головним Отаманом Петлюрою та його штабом про перенесення літаків до Красного». Окрім розмов із Симоном Петлюрою, у Проскурові Франко домовлявся про співпрацю з Головнокомандувачем авіації УНР генерал-хорунжим Віктором Павленком та генерал-хорунжим Євгеном Мишковським. Завдяки вдалим переговорам Петра Франка у Проскурові, галицька авіація отримала суттєву підтримку від Дієвої Армії УНР: З Проскурова до Красного Франкові вдалося відправити цілий вагон авіаційних бомб та влада УНР передала галичанам два літаки типу «Ллойд» (хоч і в ушкодженому стані, які вимагали ремонту), а також мастила, моторний бензин та запчастини.

Переправлення літаків із Проскурова до Галичини супроводжувалося небезпекою. Під час одного з перельотів неподалік Проскурова (у районі смт Чорний Острів, за декілька кілометрів від Хмельницького) сталася технічна аварія: літак пілота Василя Кавути зазнав катастрофи. Останнім ешелоном із Проскурова загиблих авіаторів перевезли й поховали в Красному.

Пізніше, восени 1919 року, в Проскурові дислокувався 4-й бойовий авіаційний загін Армії УНР. Хоча на той час більшість літаків уже вийшла з ладу, а особовий склад потерпав від епідемії тифу, ці сторінки назавжди закарбували Проскурів як один із центрів зародження українських Військово-Повітряних Сил. Для Петра Франка Проскурів став не просто точкою на карті, а стратегічним плацдармом, завдяки якому йому вдалося створити та оснастити українську авіацію.

Петро Франко був не лише адміністратором, а й особисто здійснював розвідувальні вильоти над теренами Поділля та Правобережжя. Під час одного з таких польотів його літак було збито, а сам він потрапив у короткочасний полон до більшовиків, звідки завдяки кмітливості та підкупу варти зумів утекли і повернутися до своїх частин на Поділля. Сам сотник Франко став однією з ключових постатей, що поєднали авіаційні сили Галичини та Наддніпрянщини під єдиними жовто-блакитними стягами з тризубом.