ХУДОЖНЯ ГРАФІКА ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ЛАУРЕАТА ІВАНА ОСТАФІЙЧУКА ЕКСПОНУЄТЬСЯ В МУЗЕЇ ІСТОРІЇ МІСТА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

30 Серпня 2026 р.
Прес-центр

27 серпня Музей історії міста Хмельницького презентував виставковий проєкт «Знак. Символ. Образ», який відкриває глядачеві камерний, але безмежно глибокий всесвіт видатного українського художника світового рівня, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Остафійчука.

На відкриття вернісажу завітали хмельничани та гості міста, аби познайомитися з творчістю видатного митця сучасності та поспілкуватися з його другом – не менш талановитим хмельницьким художником, живописцем, мистецтвознавцем, членом НСХУ та колекціонером Едвардом Міляром.

Присутні хвилиною мовчання віддали шану загиблим Героям російсько-української війни. Також символічно вшанували останнього директора музею пані Галину Барабаш, яка очолювала заклад впродовж майже десяти років і життя якої раптово обірвала важка хвороба.

Провідний зберігач фондів музею Вікторія Папонова, яка нині виконує обов’язки директора МІМХ, зазначила, що колектив музею із захопленням підтримав ідею познайомити сучасних хмельничан із видатним графіком Іваном Остафійчуком та його роботами, які для експонування люб’язно надав пан Едвард Міляр. У своєму вступному слові в лаконічній мультимедійній формі музейниця ознайомила присутніх із життєвим шляхом і досягненнями митця, розповіла про цікаві епізоди з його життя та окреслила значимість проєкту для сучасників.

«Особлива цінність цієї експозиції полягає в тому, що вона сформована з приватної колекції близького друга митця – відомого подолянина, художника, мистецтвознавця та члена Національної спілки художників України Едварда Міляра, – підкреслила пані Вікторія. ? Їхнє приятелювання розпочалося ще у студентські роки під час навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Ця юнацька творча солідарність переросла у міцну дружбу довжиною в життя. Протягом багатьох десятиліть художники підтримували активне листування, обмінювалися думками про мистецтво, філософськими роздумами та ділилися творчими знахідками. Саме завдяки цьому багатому епістолярному дружньому діалогу та дбайливо збереженим дарункам і народилася нинішня виставка».

Нинішня експозиція охоплює 21 графічну роботу, які репрезентують три ключові ступені авторського світосприйняття: знак – лаконічну форму, карбування візуальної думки, де кожна лінія має свою вагу та чітку структурованість; символ – наповнення форми сакральним змістом, що сягає витоків українського фольклору, обрядовості та глибокої архаїки; образ – цілісне художнє переживання, в якому прадавні мотиви трансформуються у сучасний модерний пластичний діалог.

Особливе місце у зібранні посідають 11 графічних мініатюр-офортів. У цьому філігранному, майже ювелірному жанрі Іван Остафійчук досягає найвищої концентрації виразності: на невеликій площі аркуша йому вдається побудувати складні, багатошарові композиції, доводячи, що справжній масштаб мистецтва вимірюється не розміром паперу, а глибиною закладеного змісту. Поєднання великоформатних графічних аркушів із мініатюрами створює особливий динамічний ритм у виставковій залі.

Загалом виставка «Знак. Символ. Образ» – це не лише знайомство з вишуканою технікою та філософським штрихом Остафійчука, а й зворушлива історія багаторічної творчої дружби двох Майстрів, які репрезентують цілу епоху розвитку українського малярства ? кожен у своїй царині.

Художники є добрими приятелями ще зі студентських часів. Навчання у Вижниці – колисці плеяди українських митців, які прославили Україну та зробили неоціненний внесок у розвиток образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва, – стало вирішальним для долі кожного з них. Хлопці 5 років сиділи пліч-о-пліч за однією студентською лавою, разом займалися боксом і багато спілкувалися, що безперечно вплинуло на їхню творчість та світогляд.

Пан Едвард Міляр зворушливо розповів про свої взаємини з Іваном Остафійчуком:

«Мій друг Іван – явище унікальне: знаменитий на увесь світ. Ці роботи – цінні, і мені пощастило стати їхнім власником. Ми дружили. Неодноразово ми з сином Радимиром гостювали у його домівці у Львові. Скільки було обговорено, вимріяно тими оксамитовими львівськими ночами… Іван гостював у нас. Ми з ним їздили в Кам’янець-Подільський на пленери… Впродовж десятків років Іван надсилав мені свої художні офорти на Різдво чи Новий рік, і так зібралася ця колекція. Загалом він мені подарував 21 свою роботу. А ще ми постійно листуємося. Проте я – поет і письменник – люблю писати йому великі довгі листи, а він пише мені ємко, коротко про основне, що його хвилює, душевний стан, новини. Ось такий символічний зв’язок Поділля з Гуцульщиною. Ми усе своє життя цим дуже пишалися. Нещодавно він знову написав мені листа. Такого щемного, журливого. У цих рядках – вся суть того, що турбує людину, митця у старості… Коли стільки зроблено, за спиною – тисячі пройдених доріг, звершень... А нині – уже й здоров`я підводить, і реальність наша неспокійна, трагічна… Але залишаються спогади… Людська любов, повага, вдячність…»

Згадуючи зміст цього листа зі Львова від 15 червня 2026 року, пан Едвард зачитав присутнім його фрагмент:

«Дорогий друже Едуарде! Спілкування з тобою завжди відкриває той спогад, згадку про наші молоді роки, наші мрії, мрії бути художником. Це народження з небуття, бо навіть наше Вижницьке училище мало що говорить, що таке мистецтво. Багато, багато загубилося в дорозі індивідів, хто був причетний витримати велику пробу – кожні здобутки в мистецтві завжди відносні на мистецькій шахівниці…».

Едвард Міляр також поділився спогадами про особливу атмосферу тогочасного студентського життя:

«До Вижниці приїздили Івасюк, Яремчук, Софія Ротару… Там панувала особлива атмосфера. Наша творча група, що об`єднувала студентів з Вижниці та Чернівців, мріяла про українське духовне відродження. І надалі творчість цих українських митців, виплеканих Вижницею, спричинили справді український мистецький ренесанс…»

Товаришування молодих художників підсилювалося спільним захопленням боксом та прагненням глибоко вивчати історію українського мистецтва.

Особливе місце у їхньому житті посідала повага до народних традицій:

«Ми дуже поважали й шанували національний одяг, а саме – гуцульські однострої, – поділився пан Едвард. – У Карпатах усі ходять у вишиванках, шкіряних постолах, кептарях, рукав`янках… Я також полюбив цей одяг – він красивий, дуже зручний… Полюбив цих людей – гуцулів – щирих, волелюбних, дуже талановитих. Тож недарма надалі і серію своїх живописних робіт присвятив саме українській національній тематиці, зображенню красивих, сповнених енергії, жаги до життя людей, українців у національних одностроях. Я написав про них тисячу своїх робіт».

Шляхи двох митців у образотворчому мистецтві розійшлися за різними напрямками: Едвард Міляр обрав шлях живописця і створив десять авторських галерей в Україні та одну у США, а Іван Остафійчук став майстром графіки, здебільшого створюючи офорти. До 35-ої річниці Незалежності України пан Едвард вирішив художньо оформити дарунки видатного митця та зробити подарунок хмельничанам, надавши їх для тимчасового експонування в музеї історії міста Хмельницького свою колекцію робіт Шевченківського лауреата Івана Остафійчука.

Розповідаючи про доробок свого друга юності, Едвард Міляр зауважив, що Остафійчук – лауреат Шевченківської премії 2007 року, відзначений золотою медаллю 1980 р. на IX Міжнародному графічному бієнале у Брно (Чехословаччина) за свою творчість. Він експериментував у формалістичному живописі, писав абстрактні речі, сповідував символізм і створив блискучі серії робіт (зокрема на теми українських пісень, називаючи їх відповідними цитатами), екслібриси, реалістичні твори та народний примітив з оригінальною авторською родзинкою.

На художніх творах Остафійчука часто постають гуцули в національному вбранні. Цікаво, що в його родині сам Іван та два попередні покоління завжди носили традиційний костюм. За словами пана Едварда, діди та батьки Івана були інтелігентами, працювали у районному керівництві. Сам художник – людина високої культури, делікатний, щирий гуманіст, який, як каже пан Едвард, ніколи в житті н е пив чарки і не курив. Він дуже кохає свою дружину Зіновію, яку ласкаво називає Дзвінкою (за аналогією до дружини Олекси Довбуша), а себе асоціює з Довбушем – народним героєм і символом волі українських Карпат. Вони й одягалися в ті часи відповідно в гуцульські однострої.

Під час вернісажу Едвард Міляр продемонстрував роботи друга з подарункового видання та провів для присутніх мистецтвознавчу мініекскурсію. За збереження національної спадщини та значний особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва художник був відзначений Подякою Хмельницької міської ради та цінним подарунком. Крім того, міське управління культури і туризму відзначило Подякою видатного українського графіка Івана Остафійчука, представником якого на цьому заході виступив пан Едвард, який принагідно надішле її своєму другові у Львів.

Карпатського колориту заходу додали динамічне відеослайдшоу робіт експозиції та музична програма у виконанні випускниці Хмельницької музичної школи № 1 ім. М. Мозгового Анни Вавренюк (домра, клас викладача Тетяни Лукіної) та концертмейстера і викладача Тетяни Чигрин (фортепіано), які майстерно представили публіці п'єсу Вадима Гомоляки «Гуцулка» та «Меланхолійний вальс» Богдани Фільц.

Виставка художньої графіки Шевченківського лауреата Івана Остафійчука «Знак. Символ. Образ» з приватної колекції хмельницького живописця, мистецтвознавця, члена НСХУ Едварда Міляра експонуватиметься впродовж місяця у музеї історії міста Хмельницького, де ви матимете можливість не лише побачити на власні очі та детально роздивитися твори видатного графіка сучасності, а й дізнатися про їхні знаки, символи, образи значно більше, ніж ми розповіли вам у цій публікації.

До зустрічі! Щиро ваш,

колектив МІМХ