77 річниця вигнання з Проскурова нацистських окупантів

26 Березня 2021 р.
Прес-центр

4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту під командуванням Г. К. Жукова знову перейшли у наступ, розпочавши Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Армія прорвала оборону противника. Навколо міста генерал-фельдмаршал Манштейн сконцентрував понад 500 танків, артилерію, піхоту. Проскурів був важливим стратегічним пунктом, адже в ньому дислокувалися штаби групи гітлерівських армій "Південь" та 1-ої танкової армії. Місто стало центром по забезпеченню армійських підрозділів провіантом, пальним та амуніцією, що зберігалися на 25 складах. Через нього проходила важлива залізнична лінія, яка забезпечувала технікою та провіантом всі південні формування німецької армії. Німці збиралися до останнього утримувати важливий для них у стратегічному відношенні пункт. Ними завбачливо було створено розгалужену систему мінних полів, сконцентровано значну чисельність артилерії та вкопано в землю танки для стрільби прямою наводкою.

Два тижні наші війська у важких боях намагались зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. Вирішальним стало 24 березня. У цей день 304-а стрілецька дивізія раптовою атакою оволоділа Лезневим. Частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітряно-десантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну.

Місто було оточене, шляхи відступу ворогу відрізані. За цих умов відтягувати час було небезпечно, тому радянське командування вирішило звільнити Проскурів в ніч на 25 березня.

Атаки на місто почалися одночасно з різних напрямків. Підрозділи 107-го корпусу захопили залізничну станцію, аеродром, обласну, а потім міську лікарні. Через кам'янецький і фельштинський переїзди воїни 2-ї повітряно-десантної дивізії пробились до центру міста, інші військові з'єднання вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг (біля нинішнього Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Атакований з усіх боків ворог намагався вирватися з міста. Запеклий бій точився в усіх куточках міста при підтримці артилерії і масованих ударів з повітря. Проскурів звільнили під ранок 25 березня.

Очевидцем цієї події став англійський письменник Джеймс Олдрідж, автор «Останнього дюйма» та романів «Дипломат» і «Велика гра». Журналістська робота у часи Другої світової стала для нього школою житєєвого досвіду, скарбницею літературних сюжетів та характерів. Свої враження від звільнення Проскурова Олдрідж малює виважено лаконічною мовою військового кореспондента, що ступає пліч-о-пліч з солдатами.

Цей репортаж був надрукований у збірці його найкращих фронтових кореспонденцій, виданій під назвою «Йшла велика війна». Спогади Олдріджа, приведені нижче у перекладі з англійської, дають нам змогу побачити деталізовану картину тих подій.

«Ми вже кілька днів тому розрахували, що Проскурів буде взято сьогодня або завтра, враховуючи відстань та перешкоди, які мала здолати Червона армія.

І Проскурів пав. Він пав вчора.Сьогодні ми знаємо, що він був оточений, взятий у кільце. Але військова термінологія позбавляє будь-яку перемогу або бій будь-якої життєвості. Зрозумілими та живими залишаються лише менш значні речі. Коли перші частини Червоної армії проходили через Проскурів, йшов дощ. Першими пройшли містом сапери. Вони шукали міни. Це – зрозумілі речі.

Історія про те, як Червона армія підійшла до Проскурова проста та малоймовірна. Як вони туди потрапили? Прийшли пішки.І всю дорогу пройшли з боями? Так, усю дорогу з боями. А далі просто. Тиждень вони тримали місто у напівкільці. Німці закріпилися на шосе у десяти милях на північ. Піхота їх відтіснила. Німці стали поспіхом відступати.

У лінії оборони утворився прорив та червона піхота швидко погнала їх дорогою до Проскурова. Дорога ж ця – пласка і темна- була лише одна. Телефонні стовпи було розщеплено і поламано. Багно стояло по коліна. Немов сліпі, бродили покинуті коні. Німці залишали напризволяще і танки, і коней. На цій дорозі вони покинули чи то вісімдесят, чи то сто танків та підірвали усі мости. Це було простіше, аніж вивозити танки з собою.

Піхота гнала німців цією дорогою до самого Проскурова, де німці підготували оборонну позицію. Між Проскуровом та Червоною армією лежала річка Буг. Долина Бугу навколо міста була залита водою. Річка розлилася поверх льоду та затопила околиці міста. Пройти по кризі солдати не змогли, адже вона була затонкою. Бригада СС «Лангемарк», що обороняла місто, зарила танки, які залишилися у болоті, і направила танкові гармати на річку та залиті луки. Німці звели оборонні споруди, зміцнили свої позиції та стали чекати атаки Червоної армії.

Червона армія атакували зі всіх напрямів. Цю фразу, мабуть, повторювали десять тисяч разів, але це правда. Якою була атака? Важкою. Червоні сапери навели мости через річку, що розлилася. Це було важко і фізично, тому що вода була крижаною. Німці невпинно вели обстріл всіх пунктів, де червоні сапери намагалися навести переправу. Чи вдалося їм форсувати річку? Так. Червоні танки переправилися через річку.Вони перейшли її біля Чорного Острова Чорний Острів - населена місцина, але тоді там нікого не було. Танки. Що переправилися біля Чорного Острова, обійшли з флангів німецькі танки. Вони підходили один за одним і підривали їх. Потім переправилося ще багато танків та було захоплено місце під назвою Западинці. Це був укріплений пункт на шосе і це було початком кінця. Німці здійснили контратаку і ввели в бій до сотні танків. Крім того, вони скинули парашютистів, які зав'язли по шию в багні Чорного Острова, замерзли у талій воді або вступили у бій та були вбиті.

Здавалося, на цьому битву мало бути закінчено, але результат її вирішувався не у самому Проскурові. Вирішувався він на лінії залізниці за містом. Червоні танки здійснили атаку на залізничну лінію, і німцям довелося вивести крупні бронечастини з Проскурова, аби прикрити свої комунікації. Це послабило їх оборону і червоні танки увірвались у розташування німецьких військ, а піхота стала з боями займати вулицю за вулицею. Тоді німці підірвали електростанцію, водогін, заводи та залишили місто. І ось тут червоні сапери пройшли через Проскурів. Виявилося, у місті були люди.Спочатку воно стояло пусткою.Потім люди раптом з'явилися - невідомо звідки.

Розповідь про Проскурів знову стає зрозумілою. Люди, які вибралися зі своїх схованок, хотіли прочитати газети, аби довідатися, що відбувається у світі. На вулицях Проскурова повсюду лежали у багні трупи німців. Мерця, що впав у багно, взагалі важко розрізнити. Окупанти, безумовно, стали частиною проскурівського багна. Місто було зруйновано, його вузькі провулки, що вели до численних садів, були завалені сміттям, центр міста було знищено. На одній з небагатьох будівель висіла вивіска «Біржа праці». Червоні сапери першим ділом зірвали її…»

Музей історії міста Хмельницького