114 років від дня народження командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича

30 Червня 2021 р.
Прес-центр

Романові Шухевичу судилося консолідувати патріотичні сили і стати на чолі визвольної боротьби українського народу в дуже важкий час — у період Другої світової війни, укріплення більшовицько-енкаведистського режиму, перерозподілу світу, в якому Україні відводилася роль колонії. Українцям, які прагнули відродити свою державу, доводилося вести боротьбу на два фронти, проти двох потужних, агресивних тоталітарних систем — радянської та німецької.

Ідеолог ОУН Петро Дужий писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича – людини виняткового гарту».

Народився Роман Шухевич у Львові 30 червня 1907 року в патріотичній родині, з якої походять багато видатних діячів: священників, науковців, військових і політиків.

У 1925 роцi він закінчив Львівську академічну гімназію, а у 1932 року. — дорожне відділення Політехнічного інституту.

У 1928-1929 роках Роман відбував військову службу в польської армії.

З молодих літ Роман Шухевич удосконалював себе фізично у пластових гуртках. В одній з облікових пластових карток йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний». Брав участь у багатьох спортивних змаганнях, добре грав у баскетбол, волейбол, футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом. Був музично обдарованим., у 1930-х роках став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. У 1930 роцi Шухевич одружився з Наталкою Березинською.

Ще навчаючись у гімназії, Роман познайомився з керівником УВО полковником Євгеном Коновальцем і став членом Української Військової Організації. У 1933-му Шухевича (псевдо «Дзвін») призначають бойовим референтом у Проводі ОУН. У той час польська поліція проводила масові арешти патріотичної молоді. У червні 1934-го Романа Шухевича арештували і відправили в концтабір Береза Картузька.

Під час суду на Варшавському «процесі Степана Бандери» (1935-1936 р.р.) виступав у якості свідка, обстоював право говорити рідною мовою. Відбувши три роки тюрми, у січні 1937 року вийшов на волю. Він організовує успішне підприємство – кооператив «Фама», яке стало першою українською рекламною компанією в Галичині. Працівниками фірми, котра мала філії в багатьох містах Волині й Галичини, ставали члени ОУН, які поєднували працю з підпільною діяльністю. Вже у 1938 роцi Шухевич перебрався на Закарпаття, де брав участь у розбудові Карпатської Січі, в боротьбі з угорцями за Українську державу.

Із падінням Польщі у 1939 роцi Роман Шухевич переїздить до Кракова у розпорядження Проводу ОУН. Під його безпосереднім керівництвом відбувалися військові вишколи і підготовка старшин для майбутньої армії. Шухевич підтримував думку Степана Бандери про створення національної армії на західноукраїнських землях.

Він брав участь у ІІ Великому зборі ОУН в Кракові у квітні 1941 року. В цей час Провід ОУН домовився з верховним німецьким командуванням про вишкіл двох українських куренів для майбутньої армії під кодовими назвами «Нахтігаль» (Соловейко) і курінь «Ролянд». Роман Шухевич був сотником куреня «Соловейко» і з боку ОУН відповідальним за весь курінь.

Після вишколу у червні 1941 року курінь «Соловейко» переїхав до Ряшева, а з початком військових дій Німеччини проти СРСР бійці разом iз німецьким військом просувалися на схід українською територією. Вранці 30 червня бійці вступили першими у Львів і, розділившись на групи, захопили стратегічні об’єкти Львова: залізничну станцію, електрівню, радіостанцію, пошту і собор Святого Юра.

Маючи підтримку вояків українського куреня, ОУН (б) 30 червня проголосила Акт відновлення української державності. Ця подія з радістю була сприйнята українським народом і через радіостанцію розповсюджена на увесь світ.

Роман Шухевич пережив у Львові особисту трагедію, бо серед замордованих енкавеесниками у тюрмі на вул. Лонцького упізнав труп свого брата Юрка. Він мужньо пережив цю трагедію і вже увечері цього дня разом зі своїми бійцями взяв участь в проголошенні від імені ОУН революційної АКТУ відновлення Української Держави.

Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цей захід відкласти на майбутнє. Як відомо, Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, продукти, корисні копалини …

Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику гітлерівців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.

Після проголошення 30 червня 1942 року у Львові Акту відновлення державної незалежності України. Після п’ятиденного перебування у Львові в цей час батальйон «Соловейко» передали в безпосереднє підпорядкування німецькому командуванню. Бійці під проводом Романа Шухевича вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів до Вінниці.

До Проскурова зайшли через Кам’янецький переїзд і вулицею Кам’янецькою рушили внизу місто. Був вечір 14 липня 1941 року.

На роздоріжжі (сучасне перехрестя Кам`янецької та Подільської, де нині пішохідний перехід), одна група пройшла до в’язниці. Інша група рушила сучасною Проскурівською до приміщень НКВС та до міськкому та обкому партії, який розташовувався у приміщенні, де нині обласний художній музей. Поблизу кінотеатру ім. Чкалова (нині - кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка) зупинилися біля пам’ятника кату України Леніну. Особисто Роман Шухевич, використовуючи трос від танкетки, зв’язав «удавку» і закинув на горло комуністичному вождю. Зібралася чимала група патріотично налаштованих проскурівчан. Вони скандували: «Слава Україні! Бандері Слава!».

Роман Шухевич виступив з короткою промовою: «Разом з непереможними військами союзної нам Німеччини ми визволили Проскурів, Ярмолинці, Дунаївці, Городок. Ми незабаром йдемо далі у похід – геть комуняк. Хай живе вільна й незалежна Україна!»

Пам’ятник Леніну потягнули танкеткою до залізничної станції, там він і щез у нетрях проскурівського депо.

Інша атмосфера та інші люди зібралися біля в’язниці. Бандерівці відкрили ворота і всі побачили близько сотні тіл розстріляних людей. Їх знищили солдати НКВС. Але не тому, що це «вороги народу», атому, що відносно цих людей не було ніяких рішень. То були люди без документів, просто підозрілі особи.

Ще 2 липня секретар ЦК КП(б)У Співак запитав чекістів:що по вашій лінії? Йому відповіли: усіх осіб, стосовно яких ухвалені рішення, вже вивезли на схід. Є більше сотні людей, по яких жодних рішень немає. Прокурори, судді вже евакуювались, згідно з розпорядженнями своїх установ». Чекісти не знали, що з ними робити. Секретар ЦК КП(б)У Співак сказав (дослівно): «…ну что вы с ними возитесь, решайте поскорей!». Аби жоден «ворог»не вцілів, енкаведисти знищили всіх.

Батальйон під керівництвом Романа Шухевича розташувався на ніч в готелі (нині – будівля по вул. Проскурівській, колишнє приміщення музичного училища біля стадіону «Поділля»). «Соловейки» пробули в Проскурові до ранку 16 липня, а далі рушили на Бар-Вінницю… Брали участь в бойових діях проти Червоної Армії, зокрема, під Браїловим і Вінницею. Після цього батальйон було відведено до містечка Юзвин (нині – Некрасове Вінницького району вінницької області).

Уже на початку липня німецька влада арештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька і весь тимчасовий уряд і вимагала відкликати Акт Незалежності. Керівники ОУН відмовилися, тому їх запроторили в концентраційні табори.

Коли Роман Шухевич під час перебування зі своїм батальйоном у Юзвині під Вінницею отримав цю інформацію, дізнався про те, що на нараді 16 липня 1941 р. в ставці фюрера гітлерівці остаточно покінчили з питанням відновлення Української державності, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що «Нахтігаль» продовжить боротьбу тільки після звільнення заарештованих керівників ОУН. Тодiкурінь роззброїли і вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць. На початку 1943 року бійці куреня повернулись у Львів. Роман Шухевич пішов у підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі.

Усередині 1943 року на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили головним командувачем УПА.

Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 році Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за пропозицією Романа Шухевича було прийнято багато демократичних програмних документів.

Роман Шухевич виступав проти будь-яких контактів з німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом Української державності. Того ж року він ініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.

За його рішенням проводилися рейди відділів УПА на територію Чехословаччини у 1945-1947 роках і в Західну Європу, що відбулися в 1947 роцi.

Таким чином, народи світу дізнавалися про більшовицькі злочини проти українського народу, також на Захід переправлялася інформація про революційно-визвольну боротьбу українського народу за свою незалежність.

Роман Шухевич (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка») як досвідчений стратег і керівник військовим підпільним рухом в Україні вів безкомпромісну боротьбу впродовж семи років (1943 —1950 років). Більшовицька імперія на найвищому державному рівні готувала і створювала оперативні групи для ліквідації головного збройного підпілля, його командира і соратників.

Та тільки 5 березня 1950 року на конспіративній квартирі в с. Білогорща під Львовом, оточений і поранений у бою, Роман Шухевич, щоб не потрапити живим до рук ворога, пустив собі кулю в скроню.

2007 року до 100-річчя від дня народження генерал-хорунжому УПА Роману Йосиповичу Шухевичу присвоєно звання Героя України. Посмертно іменований найвищим почесним пластовим ступенем гетьманського скоба (1950). До Дня Героїв 23 травня 1918 року у місті Хмельницькому на будівлі кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка було відкрито меморіальну дошку на честь генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.