В’ячеслав Чорновіл загинув 23 роки тому, 25 березня 1999 року

28 Березня 2022 р.
Прес-центр

"Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі"

В’ячеслав Чорновіл

Український політик, лідер "Народного руху України" В'ячеслав Чорновіл загинув 23 роки тому, 25 березня 1999 року, в автокатастрофі неподалік Борисполя.Це сталося за кілька місяців до президентських виборів, а обставини трагедії до сьогодні у багатьох викликають сумніви щодо версії про нещасний випадок. За два десятки років справу про загибель національного лідера українців неодноразово відкривали та закривали, при цьому рідні та оточення Чорновола переконані, що його смерть насправді була політичним вбивством.

Вже саме походження В’ячеслава Чорновола пророкувало йому непросту долю. Народився на Шевченковій землі, зростав у інтелігентній, вчительській сім’ї, де значне місце надавали історичній пам’яті та національним обов’язкам. Від батька успадкував козацьку кров. Мати походила з славетного роду меценатів Терещинків. Сім’я у радянські часи зазнавала переслідувань від більшовицького режиму, 1937 року було заарештованого рідного дядька, який так і не повернувся з ув’язнення.

Талановитий юнак обрав фах журналіста, де пріоритетом є слово, важливість донести правду до людей (тогочасні реалії зводили це право до грані нереального). Під час навчання у Київському університеті політизується його думка, формуються переконання, загострюється почуття справедливості. Саме під час випускного вечора в університеті В’ячеслав на Володимирській гірці дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.

Маючи непересічні здібності, В’ячеслав Чорновіл міг побудувати кар’єру, стати успішним науковцем, але він обрав інший шлях: шлях мученика, борця за волю, демократію України. Фактично він став початком відродження українства у другій половині ХХ століття: започаткував рух шістдесятництва, дисиденства, як нові форми протесту, ініціював створення УГС.

У 1960-х роках В'ячеслав Чорновіл та інші представники інтелігенції започаткували український національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів.У житті В'ячеслава Чорновола була одна подія, яка фактично вирішила його подальшу долю — 4 вересня 1965 року В'ячеслав Чорновіл виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції.

Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченку в с. Шешори на Гуцульщині.

Після виступу його звільняють з роботи, не дають навчатися в аспірантурі, куди він вступив за конкурсом, на нього всіляко тиснуть КДБшні інформатори. А Чорновіл пише листи до керівництва комсомолу, викриваючи несправедливість.

Матеріалів відносно першої кримінальної справи небагато. У 1996 році матеріали цієї справи повернуті з архіву самому Чорноволу.

Кримінальна справа відносно братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого була однією з багатьох справ, які активно відпрацьовувалися в той період у Львівській області за статтею про антирадянську агітацію і пропаганду (ст. 62 КК УРСР). В'ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів, чудово розуміючи, що цим самим наражає себе на велику небезпеку.

У СРСР на той час відмова давати свідчення в суді каралася кримінальною справою проти самого свідка. Таким чином «заохочували» всіх свідків давати побільше матеріалу для слідства, щоб легше було довести вину підсудних. Знаючи про це і розуміючи, що він сам може дуже легко опинитися на лаві підсудних, Чорновіл «категорично відмовився давати суду покази…» проти підсудних друзів, які навіть визнали свою вину. Тобто логічної потреби уникати давати свідчення уже не було, але Чорновіл усе одно відмовився.Як результат, колегія судів Львівського обласного суду просто на судовому слідстві відкриває кримінальну справу щодо свідка Чорновола.

Вироком народного суду Ленінського району міста Львова від 8 липня 1966 року, Чорновіл засуджений на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Він отримав прізвисько у КДБ – "Невгамовний". Саме таке враження складається, коли знайомишся з матеріалами його справ, з протоколами допитів, з листами, скаргами, які він писав під час ув'язнення і будучи на свободі.

Активна праця на ниві публіцистики та журналістики: документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?», випуск збірки «Лихо з розуму», згодом випуск підпільного журналу «Український вісник» - за ці перли свободи В’ячеслав Чорновіл заплатив своєю ж волею.

Згодом він згадуватиме, що «за працю «Лихо з розуму» удостоєний міжнародної журналістської премії та 3 років ув'язнення в таборах суворого режиму».

Мордовські заслання не зламали борця, а загартували дух, зміцнили характер, утвердили переконання та цілі.

Слід зазначити, що В’ячеслав Чорновіл не цурався важкої фізичної праці: був робітником на будівництві Київської ГЕС, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, кочегаром на будівельному заводі.

Гортаючи справу Чорновола, можна фактично вивчати історію дисидентського руху в Україні. У протоколі допиту Чорновіл розповідає про масову хвилю арештів української інтелігенції:

"У серпні-вересні 1965 року у Києві, Львові та інших містах України було заарештовано представників української інтелігенції. Їх було звинувачено у антирадянській пропаганді і агітації, спрямованої на підрив чи ослаблення радянської влади і більшість із них засуджено в 1965 році в закритих судових засіданнях. Я знав особисто декількох з заарештованих і засуджених , ніколи не помічав в їхніх діях і словах нічого антирадянського, а навпаки, бачив щиру турботу за стан української культури, української мови, за відновлення нормальної соціалістичної законності і соціалістичної демократії, потоптаних в роках сталінсько-беріївської сваволі. Все це не розходилось з курсом XX з'їзду КПРС. Пізніше допитаний і обшуканий як свідок в справі викладача та колишнього інструктора Львівського ОК КПУ Осадчого М. прийшов до висновку, що органи КГБ, які ведуть слідство, допускають порушення процесуальних норм, підганяючи слідство під наперед задуману кваліфікацію"

Цікава юридична оцінка тих подій висловлена Чорноволом, хоча за освітою він журналіст, але в протоколі допиту робить доволі слушні юридичні посилання:

"Остаточно схитнуло мою віру в справедливість того, що відбувається, закриті (всупереч ст. 20 КПК УРСР, ст. 11 Закону про судоустрій УРСР, статті 11 Декларації прав людини та інше) суди над заарештованими. Як радянський громадянин не міг мовчати з своїми сумнівами і зібравши документи, які торкались судів і слідства, послав їх у травні 1966 року Прокуророві УРСР, Голові КГБ при Раді Міністрів УРСР та ЦК КПУ, а пізніше не дочекавшись відповіді, до Верховного Суду УРСР та відомим українським культурним та державним діячам"

Чорновола захищав відомий адвокат Леонід Ветвінський, який здійснював активний захист — подавав клопотання, касаційну скаргу, навіть на стадії касації, працюючи в Москві, приїжджав до Києва в судове засідання до Верховного суду УРСР представляти інтереси Чорновола.

Попри це 15 листопада 1967 року суд оголошує вирок — засудити Чорновола до 3 років позбавлення волі. 19 грудня 1976 року судова колегія в кримінальних справа Верховного суду УРСР відмовила в задоволені касаційних скарг. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31.10.1967 року «Про амністію» строк ув'язнення Чорновола був скорочений наполовину. Чорновіл в судовому процесі вину не визнав, а під час виступу цитував вірші та красномовно відстоював свою позицію.

Після другої кримінальної справи переслідування незабаром відновилися.

Нічого оригінального радянська система не вигадувала і 12 січня 1972 року прокурор Львівської області Антоненко, якого за незалежності шанували в прокуратурі, постановив порушити кримінальну справу проти Чорновола за ознаками тієї самої статті 187-1 КК УРСР.

Чорноволу інкримінували виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.Це сумнозвісна «Арештована коляда», коли також були затримані Стефанія Шабатура (килимар, політв'язень, член Української Гельсінської групи), Ірина Калинець (поетеса, багаторічний політв'язень) та Григорій Чубай (видатний поет, перекладач).

У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований вже на засланні в Якутії за сфабрикованими звинуваченнями в замаху на зґвалтування (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту.

В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові.Практика застосування до політв'язнів суто кримінальних статей кримінального кодексу була поширеною. Чорновол, як і інші дисиденти потрапив під так звані «олімпійські арешти».1983 року Чорновіл звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну

Чорновіл близько 17 років провів у радянських в'язницях: чотири рази був засуджений протягом життя.

Після таборів та заслань став одним із лідерів українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х – 90-х років. Чорновіл також – один із засновників Народного руху України.

З приходом перебудови настрої змінюються, стає зрозумілим те, що «тоталітарний чобіт» розвалюється. В цей час діяльність Чорновола досягає апогею. Створення Української Гельсінської спілки ознаменувало кінець монополії Компартії.

7 липня 1988року 50-тисячний мітинг у Львові сколихнув всю Україну, став початком демократичних змін. Так почали підніматися люди всієї країни. На кожній демонстрації був присутній В’ячеслав Чорновіл – найавторитетніший український політик, який палко промовляв до кожного громадянина.

Лідер Народного Руху України невтомно працював у Верховній Раді: кров’ю і потом домагався визнання національної символіки, проголошення Декларації про держаний суверенітет, довгоочікуваного Акту Незалежності України.

В час Незалежності В’ячеслав Чорновіл продовжує активну боротьбу за демократію, намагається впровадити дієві реформи. Але весь цей час усіяний заколотами та спробами розколів.

У 1991 році В’ячеслав Чорновіл балотувався на пост Президента України. Проте у виборчій гонці посів 2 місце, програвши Леоніду Кравчуку.

З квітня 1992 року український політик працював в парламенті України. Чорновіл був народним депутатом України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років. Також Герой України був керівником депутатської фракції “Народного Руху України”. А на парламентських виборах у 1998 році “Народний Рух України” під керівництвом В’ячеслава Чорновола зайняв друге місце, програвши комуністам.

25 березня 1999 року Toyota, на якій В'ячеслав Чорновіл та його водій Євген Павлов поверталися з Кіровограда, зіткнулася з КамАЗом із причепом, який розвертався посеред шосе на 5 км автотраси Бориспіль – Золотоноша.

62-річний Чорновіл перебував на передньому пасажирському сидінні. Він та його водій загинули одразу, прес-секретар політика, відомий журналіст Дмитро Понамарчук, який на той час відпочивав на задньому сидінні, отримав травми, але залишився живим.

В'ячеслава Чорновола було поховано на центральній алеї Байкового цвинтаря в Києві 29 березня 1999 року, на прощання прийшло понад 200 тисяч людей. Труну з тілом В'ячеслава Чорновола несли на руках від Володимирського собору.Мільйони українців гідно провела в останню путь свого героя, якого не стало так несподівано.

Музей історії міста Хмельницького