Година національної гідності до Дня українського добровольця

9 Березня 2023 р.
Прес-центр

Коли після кривавого протистояння на Євромайдані у березні 2014 року підступні вороги віроломно захопили Крим, коли в Харкові, Донецьку, Луганську підгодовувані з-за «порєбріка» сепаратистські сили почали розгойдувати політичну ситуацію, провокуючи від`єднання східних областей від України, коли в масі своїй українське суспільство було дезорієнтоване і в регулярній армії панувала розгубленість, на захист цілісності й соборності України просто з Майдану вирушили безстрашні й самовіддані патріоти – українські добровольці.

Це були вмотивовані чоловіки й жінки, котрі прагнули захистити цілісність Української держави і, власне, саму державність, майбутнє своєї Батьківщини і своїх дітей. Добровольці ставали до бою проти російських окупантів на першій лінії оборони, часто навіть не маючи професійної військової підготовки. Саме люди такої волі й характеру породили таке явище, як волонтерство, без якого взагалі складно було і дев`ять років тому, і нині уявити успішні дії українського війська в боротьбі проти агресора.

Навесні 2014 року Україна могла б втратити значно більше, ніж Крим та окремі території Луганської та Донецької областей. Підтвердження цього – події, що відбулися тоді в Миколаєві, Харкові, Одесі, Маріуполі… Проте з’явилась сила, яка гучно заявила про себе тим, хто посягав на нашу територію. Місцеві проукраїнські активісти та хлопці з ультрас ліквідували сепаратистську загрозу в своїх містах та стали основою багатьох добровольчих підрозділів.

Одним із перших добровольчих був батальйон імені Кульчицького, бійці якого просто з Майдану відправились у село Нові Петрівці до навчального центру. Спочатку він називався першим резервним батальйоном Нацгвардії. Згодом був сформований і другий батальйон. Після злагодження їх об’єднали і було створено батальйон імені Кульчицького. Свою назву цей перший добровольчий підрозділ отримав від полеглого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року у збитому російськими найманцями Мі-8 неподалік гори Карачун біля Слов’янська.

Згодом керівники багатьох обласних державних адміністрацій підтримали ідею створення добровольчих батальйонів по всій Україні, зокрема й там, де ситуація розгорталась за кремлівським сценарієм. На Дніпропетровщині з’явилися добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2», «Кривбас», «Донбас», «Золоті ворота»… На Луганщині було створено батальйон «Айдар». В той же період у Бердянську з так званих «чорних чоловічків», яким вдалось втримати український Харків, був сформований батальйон «Азов».

Майже в кожному обласному місті були сформовані добровольчі батальйони як ЗСУ, так і НГУ.

Станом на вересень 2014 року було створено 44 батальйони територіальної оборони ЗСУ, 32 добровольчі батальйони патрульної служби міліції, 3 батальйони особливого призначення Нацгвардії, а також кілька підрозділів від Добровольчого Українського Корпусу.

Офіційним Днем українського добровольця визначено 14 березня. Ця дата встановлена 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму учасників добровольчих формувань. День добровольця – це свято патріотів, котрі у важкий для нашої країни час стали на захист суверенітету і територіальної цілісності України. У пояснювальній записці до постанови ВР України зазначено, що березень 2014 року увійшов у новітню історію України через фактичну анексію Криму військами РФ. Крім того, в південно-східних регіонах закликали до від’єднання від України. 14 березня 2014 року понад 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон у Нові Петрівці під Києвом. Так розпочався бойовий шлях першого добровольчого батальйону.

Ще однією вагомою подією 14 березня 2014 року, яка стала переломною в новій українській історії, стало протистояння між проросійськими сепаратистами та проукраїнськими патріотами, що відбулося у Харкові в ніч з 14 на 15 березня. Під час сутичок на вулиці Римарській члени проросійської організації «Оплот» намагалися взяти штурмом офіс організації «Просвіта». Українським силам вдалося відстояти будівлю. Проте після приїзду на місце події міського голови Харкова Геннадія Кернеса та керівництва місцевої міліції разом із силами міліцейського спецназу українських активістів забрали у СІЗО. В той же час росіяни і проросійські бойовики вийшли сухими з води. Саме це протистояння вважається першим боєм українських добровольців, які відбили атаку проросійських терористів.

Від самого початку російсько-української війни наші добробати стали учасниками запеклих боїв та неймовірної кількості операцій. За участю добробатів були звільнені Маріуполь, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Мар’їнка, Красногорівка, Краматорськ та інші населені пункти Донеччини і Луганщини. Впродовж попередніх дев`яти років і нині тисячі українських добровольців самовіддано протистоять підлому ворогу на полях запеклих боїв, відвойовуючи кожен клаптик дорогої української землі. Їм, нашим Героям, Захисникам доземно вклоняємося за мужність і стійкість, за життя, за те, що дають нам надію на завтрашній день, віру у нашу перемогу!

Напередодні Дня українського добровольця музей історії міста Хмельницького спільно з Хмельницькою обласною бібліотекою для юнацтва провели для студентів Хмельницького університету економіки і підприємництва Годину національної гідності «Герої нескореної Батьківщини», приурочену до Дня українського добровольця.

Директор музею Галина Барабаш та завідувачка відділу періодики і соціокультурної роботи бібліотеки Ірина Міщенко нагадали учасникам зустрічі про історію добровольчого руху в Україні: від козаків-запорожців, вояків Легіону Українських Січових Стрільців, добровольців Української Повстанської армії до наших сучасників-добровольців – Героїв російсько-української війни. Починаючи від тих, перших, котрі 14 березня 2014 року вирушили з Майдану на тренувальну базу в Нових Петрівцях, що під Києвом, з метою формування першого добровольчого батальйону і до незламних і непереможних Воїнів, котрі нині зупиняють рашистську погань ціною надлюдських зусиль.

Пані Галина Барабаш розповіла студентам про історію життєвого подвигу свого рідного брата хмельничанина Миколи Івановича Барабаша – воїна-добровольця, котрий з перших місяців російсько-української війни 2014 року за покликом власного сумління та доброї волі вирушив на фронт розв`язаної північно-східним загарбником російсько-української війни. Вдома залишалося трійко неповнолітніх дітей та недужий 86-річний батько. На той час, пригадала Галина Іванівна, до військкомату в місті стояла черга таких же добровольців, котрі чітко усвідомлювали необхідність захистити свою землю, дітей, державу. Впродовж 2014-2015 років доброволець механік-водій інженерно-саперного батальйону 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади Микола Барабаш виконував бойові завдання на передній лінії оборони, отримав кілька контузій величезний бойовий досвід. Активно займався волонтерством. І, коли повномасштабна війна в лютому 2022 року перейшла в гостру фазу, пан Микола знову не роздумуючи вирушив на фронт до своїх побратимів, цього разу як сапер. На передовій впродовж кількох місяців у надскладних умовах утримували лінію фронту, Микола Іванович отримав контузію і вимушено, за станом здоров`я, повернувся додому. Проте нині займається волонтерством, вболіває за своїх друзів-бійців і знову подумує вирушити на фронт, адже сильних чоловічих плечей і характерів ще так потребує наша оборона. Зі сльозами на очах повідала пані Галина про перший бойовий досвід свого брата, котрий зазвичай неохоче ділиться спогадами про дні на війні. Надзвичайно важко було пережити цим мужнім чоловікам, котрі тільки прийшли на самий «передок» з цивільного життя, перший обстріл, який рашисти виконали фосфорними снарядами. Випалена земля, обпалені серця і душі, гнітюче відчуття кривди, величезної несправедливості, коли мирну землю і мирних невинних людей піддають обстрілам, нищать, стирають з лиця землі…

Учасникам пам`ятної зустрічі пощастило безпосередньо поспілкуватися й зі ще одним справжнім Героєм-добровольцем, котрий нині відстоює цілісність і суверенітет України на передовій російсько-української війни. Олексій Кошмак, боєць механізованого батальйону 110-ої механізованої бригади, котра нині тримає рубежі на передньому краї під Авдіївкою на Донеччині, лише на декілька днів прибув у відпустку до рідного міста. Герой відслужив уже два контракти, з початком російсько-української війни доброволець воював у складі 128-ої гірсько-штурмової бригади. У лютому 2022-го записався в тероборону, а в кінці березня торік уже вирушив вскладі 110-ої механізованої бригади на Схід України.

У мирному житті Олексій працює за однією з найважливіших мирних професій: будівельник, плиточник-облицювальник і взагалі – майстер на всі руки! Крім того, він – творча людина, музикант, грає на клавішних, гітарі, юнаком закінчив музичну школу, організував гурт «Друга спроба»…

« Нічого не бійтеся! Вірте: все буде Україна, проженемо і переможемо ворога!» - звернувся Олексій Кошмак до юнаків і дівчат. Запевнив, для високого бойового духу наших бійців дуже багато важить підтримка тилу, волонтерська праця. Цінними для нашої єдності, сили в протистоянні з ворогом є зусилля усіх і кожного: хтось ліпить вареники і робить тушкованки, хтось закуповує тепловізори чи безпілотники, хтось виготовляє патріотичні браслетики і малюночки, котрі стають для наших захисників оберегами… Головне, не зупинятися, не впадати у відчай, пам`ятаючи, що всі ми разом працюємо на головне завдання – зупинити агресора. Як нашим хлопцям там, на передньому краю?.. Ворог натискає, Бахмут, Авдіївка… тяжкі кровопролитні бої… Ворог планує взяти в кільце…Зосталася одна «дорога життя» - на Покровськ. Нею волонтери доставляють допомогу, її забирають бійці вночі – автівками, бо вдень ворог суцільно поливає вогнем… А до рашистських мінометних обстрілів хлопці вже майже «звикли»… Звісно, є втрати. Болісні, тяжкі втрати побратимів, чудових людей, справжніх чоловіків, хороших друзів, батьків, братів, синів, чоловіків…

Що дає сили триматися нашим воїнам? Звичайно, розуміння, що за ними – вся Україна, що в їхніх руках – теперішнє і майбутнє держави. Сердечне тепло рідних, близьких, їхня гаряча молитва… З військового бушлата, який подає Олексію його дружина Леся, з нагрудної кишені дістає боєць сокровенне – бережно згорнутий лист від коханої дружини… У ньому – найважливіші слова – про любов, вірність і віру… Про молитву, яку щодня складає кохана до Всевишнього, щоб оберігав на всіх шляхах її чоловіка, його побратимів, усю 110-ту бригаду, усіх наших воїнів та рідну Україну…Молитва про мир, здоров`я, стійкість та наснагу для кожного воїна, для кожного українця та українки, яка стала святим оберегом і допомагає долати всі виклики життя у війні.

Олексій Кошмак дав настанови молодим: бути стійкими, вольовими, виваженими, не дати рашистській пропаганді приводів для розколу українського суспільства: «Ми, українці, - сильна нація, ми воюємо за свою свободу і державність впродовж століть і маємо всі шанси нині побороти жорстокого ворога! Ворог має багато «заліза», ракети, іншу зброю… Але все це – тимчасово. Нас підтримує світ, ми не здаємося, ніякі вороги нас не завоюють! За нами правда! Слава Україні! Героям Слава!»

Учасники зустрічі щиро подякували воїну Олексію Кошмаку за мужність, звитягу і слушні настанови й побажали Божого захисту, витримки, миру та перемоги для наших незламних бійців та всієї України.

Галина Мартинюк, провідний бібліотекар відділу періодики і соціокультурної роботи обласної бібліотеки для юнацтва презентувала огляд книжкових видань фонду бібліотеки про події сучасної історії України.

Директор музею Галина Барабаш провела для студентів екскурсію музейними залами, особливо зупинилася на експозиції, присвяченій подіям нинішньої російсько-української війни, яка поповнюється завдяки бійцям і волонтерам.

Музей історії міста Хмельницького