МІЦНО ТРИМАЙ МЕЧ, ЩОБ ЗДОБУТИ ДЛЯ НАЦІЇ ВІНЕЦЬ ПЕРЕМОГИ

23 Лютого 2024 р.
Прес-центр

10 років тому, в лютому 2014 року, російська федерація розв’язала війну проти України. Ворог окупував Автономну Республіку Крим і Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей. До 24 лютого 2022 року основні події сучасної російсько-української війни з різною інтенсивністю бойових дій точилися на сході нашої країни. Хоча протистояння російській гібридній агресії та впливу в різних сферах відбувалося не тільки на лінії фронту, а й на всій території України.

Здійснивши 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення в Україну, Кремль планував остаточно знищити військовим шляхом українську державу та ідентичність. Цей напад завдав підступного удару міжнародному світопорядкові, створеному після Другої світової війни, підірвав стабільність не лише Європи, а й глобальної безпеки загалом.

Збройною агресією проти України росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни. Світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму. Цей режим назвали «рашизмом» для означення псевдоідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму й більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, що прикриваються «православ’ям» та «величчю російської культури».

Російська федерація веде проти України імперіалістичну, загарбницьку й екзистенційну війну, спрямовану не лише на захоплення території, а й на знищення української державності, нашої національної ідентичності, геноцид українського народу.

Пригадаємо ключові події рашистської агресії.

У кінці лютого 2014 року керівництво РФ скористалося тимчасовим вакуумом влади в Україні внаслідок подій Революції Гідності і розпочало захоплення територій України. 18-20 лютого 2014 вся увага не тільки всіх громадян України з різних регіонів, але й всього цивілізованого світу була прикута до кривавих подій в Києві на Євромайдані, де саме в ці дні силовими структурами були розстріляні більше 100 активістів (Небесна Сотня) - учасників протесту проти дій режиму президента України Віктора Януковича, який восени 2013 року відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС та різко змінив європейський курс на зближення з РФ. 20 лютого 2014 року розпочалася сучасна російсько-українська війна. Тоді були вперше зафіксовані перетини державного кордону України збройними силами російської федерації через Керченську протоку. Це зазначено у Постанові Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків»” від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.

21 лютого 2014 року Янукович втік з Києва, а через декілька днів – з території військово-морської бази морської піхоти Чорноморського флоту РФ в Севастополі (Камишова бухта) був вивезений на великому десантному кораблі (ВДК) "Азов" в росію – спочатку в Новоросійськ, а потів в Ростов.

Країна перебувала в невизначеності, керівні працівники адміністрації президента, апарату уряду, служби безпеки, міністерства оборони, внутрішніх справ, генеральної прокуратури або розбіглися або були деморалізовані.

Росія готувалася до нападу заздалегідь. Упродовж багатьох років вона здійснювала проти України інформаційну, економічну агресію, вербувала зрадників у різних ешелонах української влади, створювала і фінансувала в Україні, а особливо на Кримському півострові, потужну агентурну мережу.

Умовно дослідники поділили війну, яка триває, на декілька фаз. Приміром, гібридна фаза тривала з лютого 2014 по лютий 2022 року. На першому етапі агресор до серпня 2014 року заперечував присутність на території України армії російської федерації, стверджуючи всупереч фактам, що в Україні – громадянська війна, а з «київською нацистською диктатурою», мовляв, воюють «ополченці», «шахтарі Донбасу». Саме на цьому емоційному, політичному та управлінському фоні розпочалась спецоперація Головного розвідувального управління міністерства оборони РФ (сумнозвісне ГРУ) та Федеральної служби безпеки РФ (ФСБ) по окупації Кримського півострова.

20 лютого 2014 з Козачої бухти Севастополя, де базується 810-та бригада морської піхоти Чорноморського флоту росії (ЧФ РФ), на виїзд з Севастополя вийшла колона бронетехніки. Це пояснили тим, що ЧФ РФ в Криму переводить свої частини на посилений режим охорони через складну політичну ситуацію в Україні, а частини морської піхоти повинні посилити охорону військових частин ЧФ РФ в інших місцях Криму (його гарнізони були, крім Севастополя, поряд з Сімферополем - військовий аеродром морської авіації в селищі Гвардійське, а також в Феодосії).

20-23 лютого 2014 "для охорони одного з стратегічних об'єктів" з Тольятті до Криму була спрямована окрема бригада спецназу ГРУ - Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ.

23 лютого 2014 під контроль РФ фактично перейшов Севастополь - в місті на мітингу був обраний "народний мер" і створені "загони самооборони".

В ніч з 26 на 27 лютого 2014 року розвідувально-диверсійною групою спецназу повітряно-десантних військ РФ, яка прибула з Севастополя у військовій формі без розпізнавальних знаків (саме вони отримали назву "зелених чоловічків"), були захоплені будівлі Верховної Ради та Ради міністрів АР Крим в Сімферополі.

Ця операція проводилася військовослужбовцями 45-го окремого полку спецпризначення повітряно-десантних військ РФ – саме зі складу Західного військового округу. Зауважимо, що у квітні 2014 року військовослужбовці цієї російської частини брали активну участь в екстремістських акціях на сході України, ставши "ударним ядром" і основними виконавцями захоплення органів місцевої влади та будівель силових структур.

Приміром, захоплення адміністративних будівель у Слов'янську (Донецька обл.) відбувалося саме військовослужбовцями 45-го окремого полку спецпризначення. У ніч на 27 лютого невідомі озброєні люди, яких згодом прозвали «зеленими чоловічками» захопили будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Криму, встановивши там російські прапори. Того ж дня відбулося засідання парламенту автономії, де прийняли рішення про проведення «референдуму» щодо розширення її повноважень 25 травня. Тоді ж у відставку відправили уряд АРК. 27 лютого 2014 вранці "зелені чоловічки" у формі без розпізнавальних знаків, тобто війська російської федерації встановили блокпости на Перекопському перешийку та півострові Чонгар, який з'єднує Крим з материковою Україною. Разом з російськими військовими їх охороняли козаки, які прибули на місце раніше. Окрім них, цього ж дня на блокпостах з'явилися співробітники кримського спеціального підрозділу МВС України "Беркут". Вони брали участь у кривавих подіях на Майдані в Києві 18-20 лютого 2014 року, підрозділ було розформовано після загибелі мирного населення, а його співробітники повернулися до Криму. Цього ж дня, Міністерство оборони РФ повідомило, що з'єднання і військові частини Західного і Центрального військових округів РФ розпочали масштабну передислокацію до визначених районів, до яких саме – у повідомленні не вказувалося. 1 березня 2014 президент РФ запросив у Ради Федерації дозвіл на використання російських військ "до стабілізації суспільно-політичної ситуації" в Україні. Рада Федерації прохання задовольнила. В цей же день в Севастополь увійшли два великі десантні кораблі Балтійського флоту РФ "Калининград" (102) і "Минск" (127) з десантниками і технікою з Новоросійська.

У березні–квітні 2014 року російські спецслужби провели операцію з формування квазідержавного утворення – “Новоросії”. З цією метою інспірували антиукраїнські виступи на сході та півдні України з використанням диверсантів, професійних провокаторів, співробітників правоохоронних органів, безробітної молоді і завезених найманців з росії та інших країн. Створені на їх основі незаконні збройні формування (НЗФ) захоплювали адміністративні будівлі, знищували українську символіку, влаштовували збройні напади на військові об’єкти. Під прикриттям “загрози вторгнення” російська федерація розгорнула потужне угруповання військ вздовж державного кордону України. 2 березня 2014 року Збройні Сили України були приведені в повну бойову готовність, а 17 березня в Україні оголосили часткову мобілізацію. Створювалися нові силові структури, в які масово вливалися добровольці. Багато хто записувався в них просто з Майдану. Так 13 березня створили Національну гвардію України як військове формування з правоохоронними функціями. У квітні 2014 року почалося створення у складі МВС підрозділів патрульної служби міліції особливого призначення, які також комплектувалися на добровільній основі. Всього було створено 38 таких підрозділів. На початку збройного конфлікту на сході України РФ відправила туди кадрових військових “відпускників” та “відставників”, ветеранів кавказьких та балканських війн, інших “гарячих точок” і просто злочинців, що змішались із завербованими місцевими жителями.

До початку квітня 2014 року російські спецслужби дестабілізували обстановку в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській областях. 6 квітня 2014 року захопили будівлі обласних державних адміністрацій у Донецьку та Харкові, а в Луганську – приміщення управління СБУ разом із арсеналом стрілецької зброї. 7 квітня 2014 року колаборанти проголосили створення так званих Донецької і Харківської народних республік, а в Луганську створили “штаб Південно-східного спротиву” та висунули вимоги щодо виходу східних регіонів зі складу України. Створення так званої Луганської народної республіки було проголошено 27 квітня. 8 квітня підрозділи спеціального призначення МВС України звільнили адміністративні приміщення в Харкові.

Але в Донецькій та Луганській областях обстановка загострювалася. Терористичні групи під керівництвом російських офіцерів Гіркіна, Сисенка, Безлера здійснювали напади на прикордонні загони, відділки міліції та СБУ, банки, залякували та вбивали місцеве населення, захоплювали заручників. 12 квітня 2014 року поблизу Слов’янська потрапила в засідку та зазнала втрат група офіцерів СБУ та підрозділу “Альфа”. Саме тут відбувся перший бій представників сектору безпеки та оборони України з російською диверсійною групою. 14 квітня 2014 року виконувач обов’язки Президента України Олександр Турчинов увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”. Розпочалася антитерористична операція (АТО). Проте сили спеціальних правоохоронних органів виявилася недостатніми. До кінця квітня 2014 року в Донецькій і Луганській областях бойовики захопили десятки об’єктів державної інфраструктури, вчинили збройні напади на підрозділи і частини українських силових структур. 24 травня ватажки “ДНР” і “ЛНР” проголосили об’єднання у конфедеративний союз “Новоросія”. Це вже було територіальною претензією на інші області півдня і сходу України. Наприкінці травня 2014 року сили АТО повернули під контроль Добропільський, Олександрівський, Великоновосілківський, Волноваський, Мар’їнський, Володарський і Старобешівський райони Донецької області. Водночас, для захоплення територій Донецької та Луганської областей російські окупанти намагалися витіснити українських силовиків із ключових важливих об’єктів, одним із яких був Донецький аеропорт (ДАП). Ще 18 квітня 2014 року над ним було піднято прапор так званої ДНР. “Денеерівці” захопили майже всю його територію, українські військовослужбовці контролювали лише кілька адміністративних будівель. 26 травня 2014 року український десантний загін за підтримки авіації провів блискучу операцію з деблокування захопленого ворогом ДАПу: знищив до 100 російських окупантів, у тому числі чеченських найманців і спецпризначенців збройних сил РФ. Залишки російських окупантів покинули ДАП.

Важливим завданням було утримання аеропорту “Луганськ”. 5 травня туди перекинули зведений повітряно-десантний штурмовий загін, який потрапив в ізоляцію. На підкріплення наших бійців 14 червня спрямували додаткові підрозділи на військово-транспортному літаку Іл-76МД. Російські терористи збили його. Загинуло 40 десантників та 9 членів екіпажу. Від початку червня 2014 року тривали операції сил АТО зі звільнення населених пунктів сходу України. 12–13 червня успішно провели операцію із прикриття ділянки державного кордону Григорівка–Червонопартизанськ (тепер – Вознесенівка) і звуження внутрішнього кола блокування по рубежу Дмитрівка–Докучаєвськ, зайняли міст через річку Сіверський Донець і плацдарм на луганському напрямку, відновили контроль над містом Маріуполем. Усього до кінця червня 2014 року відновлено контроль над 250 км українсько-російського кордону. Загалом за травень–вересень 2014 року сили АТО провели більше 40 операцій, звільнили понад дві третини окупованих територій, понад 100 населених пунктів Донецької та Луганської областей. Нам вдалося переломити ситуацію і з’явилася реальна можливість блокувати російські сили в районах Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська, оточити їх і поділити на окремі осередки. Тобто створилися передумови для успішного завершення збройного конфлікту на сході України. Усвідомивши наближення краху проєкту “Новоросія”, керівництво РФ у ніч з 24 на 25 серпня вдалося до введення регулярних військ в Україну. А це близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ. Їхні військовослужбовці, як і під час кримських подій, не мали документів і розпізнавальних знаків на обмундируванні і військовій техніці. Вони швидко просунулись у напрямку Іловайська та Луганська. Ще кілька подібних груп перейшли кордон поблизу Новоазовська в напрямку Маріуполя. Особливого резонансу в суспільстві набули бої під Іловайськом та вихід українських військ з оточення (24–29 серпня 2014 року). Вторгнення російських військ та події під Іловайськом змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол) і 19 вересня Меморандум до неї. Збройне протистояння на сході України набуло рис затяжного замороженого конфлікту. У січні 2015 року противник почав наступальні дії одночасно на Луганському, Донецькому, Дебальцівському та Маріупольському напрямках для розширення контрольованих територій. Найважливішими операціями сил АТО на сході України у цей час стали: деблокування підрозділів ЗСУ в Донецькому аеропорту та виведення угруповання військ з-під ударів противника в районі Дебальцевого. Звитяжна оборона Донецького летовища тривала 242 дні та стала зразком незламності воїнів-кіборгів. Найгостріша фаза боїв за Дебальцівський плацдарм тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року. На початку лютого у районі Дебальцівського виступу зосередилися 4,7 тисячі українських військових та 500 бійців МВС, Нацгвардії та СБУ. Їм протистояло близько 19 тисяч окупантів. Противник мав перевагу за всіма зразками важкого озброєння. 7 лютого після важких боїв наші частини залишили село Рідкодуб. У Логвиновому сепаратисти повідомили про повне оточення угрупування сил АТО в Дебальцевому. 12 лютого в столиці Білорусі підписали так званий “Мінськ-2”. Окупанти перекинули під Дебальцеве додаткові сили з інших напрямків. За таких умов було вирішено до 18 лютого вивести з району всі українські підрозділи. Повний вихід з Дебальцевого тривав кілька діб у бойових умовах. За весь час операції загинуло 136 українських військових і поранено 331. Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по Світлодарській дузі. 15 лютого 2015 року було прийнято спільну декларацію Президентів України, Французької Республіки, російської федерації і Канцлера Федеративної Республіки Німеччини на підтримку Комплексу заходів з імплементації Мінських домовленостей. Мав набути чинності режим припинення вогню, а з 24 лютого – відведення важкого озброєння від лінії зіткнення. Однак ці домовленості, як і попередні, агресор підступно порушив. 2015 року в районі проведення АТО запровадили систему військово-цивільних адміністрацій як тимчасових державних органів на території Донецької та Луганської областей у складі Антитерористичного центру при СБУ. З вересня 2016 року російсько-українське протистояння на сході України зазнало істотних змін, пов’язаних із підписанням у Мінську 21 вересня 2016 року рішення Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів воюючих сторін. Документ передбачав, відведення ворогуючих сторін із займаних позицій в обидва боки для утворення двокілометрових ділянок у ширину і в глибину – “сірої” зони. Російські окупаційні війська (сили) продовжували порушувати домовленості. Упродовж 2016–2019 років по всьому периметру району збройного конфлікту противник зосереджував зусилля на просуванні своїх підрозділів вглиб “сірої” зони, активному обстрілі позицій українських військ та веденні війни на виснаження. Системного характеру набуло використання снайперів, диверсійно-розвідувальних груп, артилерійсько-мінометних обстрілів позицій українських захисників на Луганському, Донецькому, Маріупольському напрямках. Бойові дії на Світлодарській дузі стали головною воєнною подією 2016 року. У перші дні січня 2017-го сили АТО в районі Світлодарської дуги розвинули успіх і зайняли низку важливих об’єктів. 19 січня підійшли майже впритул до Вуглегірська і Дебальцевого, контроль над якими (за “Мінськом-1”) мав належати українській стороні. Наприкінці 2016 року загострилася ситуація також на донецькому напрямку. В епіцентрі опинилася Авдіївка, яка за Мінськими угодами від 2014 і 2015 років залишалася під контролем України. Проте російське командування брутально порушило угоди і щодо цього району, і по всьому фронту. Поняття “авдіївська промзона” стало символом жорстоких боїв 2017–2019-х. Такою вона залишається і в 2023–2024 роках. 30 квітня 2018 року було завершено антитерористичну операцію та розпочато Операцію Об’єднаних сил (згідно із наказом Верховного Головнокомандувача Збройних сил України “Про початок операції Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей”). У другій половині 2018 року Україна перебувала у новій дестабілізаційній фазі гібридної війни. Проте 25 листопада відбувся черговий акт збройної агресії з боку РФ у районі Керченської протоки проти кораблів Військово-Морських сил України, які здійснювали плановий перехід із порту Одеси до Маріуполя. Наступного дня Верховна Рада України прийняла Закон “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, яким запроваджено воєнний стан на 30 діб у 10 областях та внутрішніх водах України Азово-Керченської акваторії.

Широкомасштабне вторгнення армії російської федерації відбулося рівно два роки тому, 24 лютого 2022 року: О 3:40 розпочався відкритий воєнний напад Росії на Україну. Близько четвертої години 24 лютого по російських телеканалах показали відео з В. Путіним, який оголосив про «спеціальну воєнну операцію» з метою дослівно «демілітаризації та денацифікації України». Військова кампанія почалася після тривалого нарощування російських військ з листопада 2021 року вздовж кордону України з росією і Білоруссю та так званих «ДНР» та «ЛНР». Уже за кілька хвилин після оголошення «СВО» розпочалися ракетні удари по всій території України: росія запустила крилаті та балістичні ракети по аеродромах, військових штабах і складах у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Луцьку, Дніпрі, Одесі та Донбасі. Після 06:30 російські війська вдерлися в Україну сухопутним шляхом поблизу міста Харкова. О 07:40 російські війська проникли в Україну також із території Білорусі. Українські прикордонні сили повідомили про атаки рашистів на об'єкти в Луганську, Сумах, Харкові, Чернігові, Херсоні та Житомирі, а також наступ з боку окупованого Криму. Незадовго до 07:00 Президент Зеленський оголосив про запровадження в Україні воєнного стану. Завдяки спротиву української армії та сил самооборони вже в перші дні агресії російська армія зазнала значних втрат. Росія зустріла сильний опір, який не очікувала, що зумовило матеріально-технічні проблеми для її військ, нестачу пального, боєприпасів і продовольства, підрив бойового духу нападників. З першого дня вторгнення росія порушує правила ведення війни і масово чинить воєнні злочини. Крім того, російська влада веде активну інформаційну війну та застосовує шовіністичну пропаганду. Підготовка до широкомасштабного вторгнення (грудень 2021 року – 23 лютого 2022 року). Російська федерація нарощувала військові витрати, що зрештою у 2021 році сягнули 4,1% ВВП; провела спільні військові навчання на території Республіки Білорусь: “Запад–2021” у вересні і “Союзная рєшимость–2022” 10–20 лютого, під приводом проведення яких росія фактично перекрила Україні Чорне та Азовське моря. У цей самий час відбувалося й ідеологічне накачування населення РФ. 12 липня 2021-го Владімір Путін опублікував псевдоісторичне есе “Про історичну єдність росіян та українців” (у тому числі українською мовою), , а в лютому 2022-го вийшла стаття заступника секретаря радбезу РФ Мєдвєдєва “Чому безглузді контакти із нинішнім українським керівництвом”. В європейських та американських ЗМІ виходили публікації із попередженнями про загрозливе збільшення кількості російських військ поблизу українських кордонів і можливий напад РФ. Та найбільш промовистими рішеннями з боку РФ цього етапу було підписання Путіним 22 лютого 2022-го указу про визнання незалежності окремих районів Донецької та Луганської областей із наказом ввести туди російські війська; надання радою федерації згоди Путіну на використання збройних сил за кордоном і звернення ватажків незаконних збройних формувань наступного дня до РФ з проханням ввести війська на територію окремих районів Донецької та Луганської областей. Україна на цьому етапі здійснювала заходи задля підготовки держави до відсічі збройної агресії – ухвалювала рішення і приймала стратегічні документи щодо зміцнення обороноздатності, оперативного розгортання Сил оборони, збільшення призначень на сферу безпеки та оборони, проводила військові навчання, активно здійснювала дипломатичні контакти із західними партнерами щодо підтримки України у стримуванні агресора. Наприклад, 19 лютого 2022 року Президент України взяв участь у Мюнхенській безпековій конференції в Берліні, де закликав учасників Будапештського меморандуму перейти від політики умиротворення до забезпечення гарантій безпеки та миру. 23 лютого Європейський Союз нарешті ухвалив перший пакет санкцій проти РФ. У цей самий день командування ЗСУ віддало розпорядження всім командирам угруповань провести оперативне розгортання, вивести частини та підрозділи у райони бойового призначення, перемістити з основних баз літаки та гелікоптери. Якщо до лютого 2022 року воєнні дії відбувалися на єдиному театрі воєнних дій – у Східній операційній зоні в межах Донецької та Луганської областей, то з початком повномасштабного вторгнення відразу сформувалося декілька операційних зон: Північно-Західна в межах північної частини Житомирської, Київської, Чернігівської та частини Сумської областей; Східна в межах північної частини Харківської, Донецької та Луганської областей; Південно-Західна в межах південної частини Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей. Від початку повномасштабного вторгнення ЗСУ провели низку стратегічних оборонних операцій. Перша стратегічна оборонна операція (24 лютого – квітень 2022 року) включила вдалі для нашої армії бої за Гостомельський аеропорт, оборону Києва. Героїчна оборона Маріуполя тривала з 28 лютого до 20 травня 2022 року. 24 березня 2022 року в порту Бердянська Сили оборони України ударом з комплексу «Точка-У» знищили великий десантний корабель «Саратов» і суттєво пошкодили великі десантні кораблі «Цезарь Куников» і «Новочеркасск». 13 квітня ВМС ЗСУ вразили ракетами Р-360 «Нептун» ракетний крейсер «Москва». 14 квітня флагман ЧФ РФ затонув. Ці операції дали змогу нашим Силам оборони планувати відновлення контролю над островом Зміїним. Після провалу первинного задуму щодо швидкого прориву та захоплення України, противник перегрупував війська і зосередив зусилля на захопленні Луганської області. Сили оборони України перейшли до стабілізаційних заходів, а ведення бойових дій звузилося до двох операційних зон – Східної та Південно-Західної.

Друга стратегічна оборонна операція (травень – серпень 2022 року) включає в себе: бої за Сєвєродонецьк – Лисичанськ. Форсування Сіверського Дінця українські захисники також зірвали форсування ворогом Сіверського Дінця. На цьому етапі варто згадати й бойові дії на Лиманському, Авдіївському та Новопавлівському напрямках, а також відновлення контролю над островом Зміїний. Це унеможливило присутність кораблів Чорноморського флоту РФ у північно-західній частині Чорного моря і висадку тактичного морського десанту в Одеській області; дало змогу розблокувати українські морські порти для виконання «зернової угоди». Серед стратегічних наступальні операції вересня – грудня 2022 року – Харківська, внаслідок якої було звільнено до 500 населених пунктів, серед них – міста Ізюм, Балаклія, Куп’янськ. А також - Херсонська наступальна операція. З 29 серпня до 23 вересня українські війська вийшли на адміністративний кордон з Херсонською та Дніпропетровською областями й розпочали створювати плацдарм для просування. В листопаді підрозділи Сил оборони України вийшли на правий берег річки Дніпро, рашисти ж, щоб хоч якось зберегти живу силу, відійшли на лівобережжя. Завдяки успішному проведенню цієї операції Україна звільнила від загарбника Херсон і ще понад 200 населених пунктів.

Третя стратегічна оборонна операція триває. Успішні дії Сил оборони України змусили російське керівництво провести часткову мобілізацію, масово залучити до бойових підрозділів в’язнів, прискорити переведення економіки на військові рейки. Ворогу вдалося збільшити чисельність своїх військ і посилити тиск на українські позиції у Східній операційній зоні. Наші війська перейшли до стратегічної оборони, стримуючи ворога на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Новопавлівському напрямках. Тривають оборонні битви за Бахмут, Вугледар, Білогорівку, Павлівку. Завдаючи значних втрат ворогу в живій силі та техніці, виснажуючи резерви та підриваючи його наступальний потенціал.

За 2 роки великої війни від початку повномасштабного вторгнення Сили оборони України зірвали всі плани російських агресорів, змусивши їх відмовитись від загарбання Києва, висадки морського десанту в Одеській області та виходу до Придністров’я. Тепер зусилля російської федерації зосереджені на захопленні Донецької та Луганської областей і утриманні тимчасово окупованих частин Херсонської і Запорізької областей. Беззаперечним успіхом України у 2023 році стало усунення домінування Чорноморського флоту РФ на морі. Завдяки вдалим атакам наші спеціальні підрозділи потопили протидиверсійний катер «Суворовець», десантні катери «Акула», «Серна» і великий десантний корабель «Новочеркаськ», ще два такого ж класу – «Оленегорський горняк» і «Мінськ» – вивели з ладу, також пошкодили – патрульні корвети «Павло Державін», «Сергій Котов», середній розвідувальний корабель «Іван Хурс», малий ракетний корвет «Аскольд», протимінний розвідувальний корабель «Володимир Козицький», уперше за час війни – підводний човен «Ростов-на-Дону» та інші морські цілі. 31 січня вже 2024 року воїни підрозділу Group 13 ГУР Міноборони знищили з допомогою морських дронів ракетний бойовий корабель «Івановець». На Сіверському та Слобожанському напрямках противник зберігає військову присутність у прикордонних районах, проводить активну диверсійну діяльність з метою недопущення перекидання наших військ на загрозливі напрямки, нарощує щільність мінно-вибухових загороджень вздовж державного кордону в Бєлгородській області. Від постійного артилерійського вогню потерпає цивільне населення Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської та Миколаївської областей. Утім, Російська Федерація продовжує терористичні ракетні та авіаційні удари не тільки по військових, а й по цивільних об’єктах на всій території нашої держави.

Десять років на нашій землі агресор веде виснажливу, загарбницьку, грабіжницьку війну, всупереч усіляким міжнародним нормам і законам порушивши державний кордон суверенної України, втрутившись у внутрішні справи визнаної міжнародною спільнотою держави, проводячи геноцид, етноцид, екоцид та ще низку інших тяжких злочинів проти людства і людяності.

Організація Об’єднаних Націй визнала війну РФ проти України найсерйознішим збройним конфліктом в Європі від часів Другої світової війни.

Від 24 лютого 2022 року в Україні загинуло 9 тисяч 700 цивільних, ще 11 тисяч дістали поранень, майже 7 тисяч зникли безвісти. Нині за кордоном шукають прихистку 6,3 мільйона українських біженців, за даними ООН.

Щодо дітей, то 523 неповнолітніх загинули, 1217 поранено, 2169 зникли безвісти; із 19546 депортованих у РФ повернути вдалося 388. Це – дані Національної поліції станом на початок лютого 2024 року.

За оцінками ООН, майже дві третини українських дітей були змушені покинути свої домівки, деякі – без дорослих. Півтора мільйона дітей перебувають під загрозою посттравматичного стресу та інших психічних розладів. Росія викрала майже 20 тисяч маленьких українців. Із них на батьківщину вдалося повернути тільки близько 400.

Всесвітня організація охорони здоров’я зареєструвала в Україні від 24 лютого 2022 року до початку лютого 2024-го 1552 атак на заклади охорони здоров'я. Ці напади забрали життя щонайменше 112 осіб, зокрема медичних працівників і пацієнтів; ще більше людей отримали поранення.

За час повномасштабного вторгнення зафіксовано понад три з половиною тисяч російських злочинів проти довкілля, які завдали збитків на суму понад 2 трильйони гривень. Сотні тисяч квадратних кілометрів землі потенційно забруднені мінами та снарядами. Такі дані оприлюднив Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

За інформацією Національної поліції України, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну слідчі Національної поліції України розпочали 112 703 кримінальних проваджень за фактами вчинення на території України злочинів військовослужбовцями збройних сил РФ та їхніми пособниками. З них: понад 98 тисяч – за порушення законів та звичаїв війни, більше 9 тисяч – за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, понад 3 з половиною тисячі – за колабораційну діяльність, 86 – за фактами вчинення військовими РФ сексуального насильства та інші. На деокупованих територіях співробітники Нацполіції виявили 88 місць неволі та катівень, де росіяни незаконно утримували і катували людей: у Харківській області – 28; у Запорізькій – 26; Херсонській – 18; Донецькій і Київській – по 5; Сумській і Миколаївській – по 2; Чернігівській – 3.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики, за період з 24 лютого 2022 року до 25 січня 2024 року РФ зруйнувала або пошкодила 902 об’єкти культурної спадщини, з них 124 пам’ятки національного значення, 708 – місцевого значення, 70 – щойно виявлених. За інформацією Міністерства освіти та науки, руйнувань від бомбардувань та обстрілів зазнали 3798 закладів освіти, 365 з них знищені повністю.

Українці, оговтуючись від віроломства, ненависті, злоби, жорстокості неситого північно-східного сусіда, щодня живуть в реаліях того, що війна - це «кров, важка праця, сльози і піт». Повномасштабний напад пришвидшив консолідацію української нації. Національна єдність стала основою успішного спротиву. Наступ військ РФ вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави в лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, масового волонтерського руху. Героїзм в боротьбі з ненависним ворогом виявляють військові, медики, волонтери, цивільне населення. У цій війні приклад безпрецедентної мужності виявили українські міста-герої – Волноваха, Гостомель, Маріуполь, Харків, Херсон, Чернігів, Ірпінь, Миколаїв, Охтирка.

І коли ще хтось скаже, що незалежність просто так, задарма нам, українцям, дісталася, то ми йому розставимо крапки над «ї». Ми тисячу літ ще з часів Київської Русі воювали з ордою, з татарами, з поляками, імперіалістичною московією, з Угорщиною, Османською імперією, більшовицькою ордою, гітлерівцями. Мільйони українців виявили військову доблесть на фронтах Першої і Другої світових воєн. На нашій землі опір більшовицькій окупації тривав до 1960-х. Нас не зламали ні Голодомором, ні Чорнобилем. Наші звитяжці оперували в Афгані, Анголі, Ефіопії, Ічкерії, Іраку. Ми – нація воїнів. Вороги вбивали нашу мову і перекручували історію, щоб нас знищити. Але справа – не лише в мові і в історії, справа – в генах. В тому, що українці – давній волелюбний і самодостатній народ на своїй споконвічній землі, багатій не лише на чорноземи, а й на поклади цінних копалин. Ось чому карту України розіграла команда цинічних вбивць, жонглерів ядерною кнопкою, мародерів, викрадачів дітей, копалин, збіжжя, насіння, унітазів і заводів, «денацифікаторів» під колективною назвою «путін і Ко» та іншого «закулісся». Усе сталося за батьком Тарасом: приспана, окрадена, обеззброєна Україна збудилася від страшного сну в огні, у вибухах градів, смерчів, ураганів… І очманіла від болісного прозріння: як можна було в цьому світі повірити в казочки про якусь позаблоковість, без`ядерний статус, мирну й непорушну дружбу народів, як можна було випустити з виду, що у світі існують виробники зброї, котрим абсолютно байдуже, коли їхніми дронами чи ракетами рашисти вбивають українських дітей, і що жодна потужна держава з доброї волі не роззброюється ні за якими чужоземними програмами, як можна було забути, що держава – це сила, котра підпирається, перш за все, військом, як можна було на це начхати після століть бездержавності, після героїчної і трагічної боротьби Армії УНР, Української Повстанської Армії у ХХ столітті… Як можна було проігнорувати уроки Першої і Другої світових воєн, у яких змагалася на полі боїв не лише жива сила, а й продукція світових військово-промислових концернів, адже ці війни найжорсткішим котком прокотилися саме по нашій землі. Не минуло й 80 років від початку Другої світової, як Україна знову стікає кров`ю. Але нинішній розмах руйнації на нашій землі неспівставний ні з чим. В цій, новій війні, вперше масово застосовується й новітнє озброєння, перш за все різні безпілотні системи. Згадаймо турецькі розвідувально-ударні БПЛА Байрактари. Згодом на фронті з`явилися дрони-камікадзе, розвідувальні та ударні коптери, дрони, котрими можна завдавати ударів за сотні кілометрів в тилу. Найновіші на сьогодні – швидкісні безпілотники, котрими оператор керує через окуляри чи екран - FPV-дрони, котрими можна відбивати навіть наступи бронетехніки. На морі ЗСУ успішно використовує безекіпажні катери- надводні комплекси з дистанційним керуванням, якими можна топити ворожі кораблі, та котрі суттєво обмежили, приміром, дії російського флоту в Чорному морі, призвели до втрати контролю противником над своїми водами, у тому числі над районами бойового маневрування кораблів - носіїв ракетного комплексу "Калібр", а у світі викликали резонанс та розуміння військових професіоналів щодо фактичного переходу до так званих "роботизованих війн". Новітній напрямок в розвитку дронів - автономні оптико-електронні системи розпізнавання цілей, котрі не залежать від сигналу чи навігатора. І їх неможливо знешкодити системами радіоелектронної боротьби. Крім того, дрони навчаються діяти роями, що значно ускладнює боротьбу з ними. Одночасно вдосконалюються й засоби боротьби з ними – системи радіоелектронної боротьби, швидкострільна артилерія зі снарядами з дистанційним підривачем. Але за допомогою лише дронів неможливо звільняти території, для цього потрібна піхота й бронетехніка, а також – потужна авіація, літаки-винищувачі, про що Україна й прохає США та західних партнерів.

За два роки від моменту повномасштабного рашистського вторгнення в Україну характер війни і прогнози щодо її розвитку змінювалися багато разів і зовсім непередбачувано. Перша річниця закінчувалася оптимістичними прогнозами на тлі звільнення території Харківщини та Херсону, ЗСУ готувалися до наступу, очікували поставок важкого озброєння із США та Європи. Нині війна остаточно перейшла в стан позиційної, Україна гостро потребує фінансової та військової допомоги (озброєння) від США та країн Європи. Російська армія укріплюється на захоплених територіях і активно готується до наступу по кількох напрямках: на Харківщині, Луганщині, в Запорізькій області. Для України, як і з самого початку, ця війна - на виснаження.

На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму – масові розстріли, депортації, знущання над цивільним населенням, плюндрування та розкрадання приватної власності, культурної спадщини, музейних колекцій. Різанина в Бучі, Ізюмі, масове знищення людей у Маріуполі стали наочним проявом геноцидної політики Москви. Звірства, воєнні злочини, ґвалтування, вчинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ.

У нас немає вибору, окрім як вражою злою кров`ю волю окропити. Наші воїни б`ються як витязі за кожен клаптик української землі, в умовах війни і бою освоюючи новітню військову техніку і засоби, виявляючи небувалу військову вправність, витримку, жертовність і героїзм, протистоять добре підготованому ворогу, котрий міцно озброєний, у рази чисельніший. Але потрібно усвідомити й визнати: навіть, якби весь світ скинувся на потрібне озброєння мужній, незламній, у рази меншій за розмірами і людським ресурсом від рашистського агресора Україні, навіть якби українці налагодили цілодобове виробництво ракет, дронів і снарядів, іншої новітньої військової техніки, навіть якби на ворожі укріплення, по всій отій «лінії Суровікіна», на заміновані поля і доти, на озброєні до зубів ворожі батальйони вийшла поряд із військовозобов`язаними вся Україна разом з мертвими і ненародженими, - все ж у ХХІ столітті пакти про припинення воєн і мир підписуються дипломатичними гравцями, а не командувачами армій. Чи вистачить світові політичної волі, інших засобів приборкати путінського агресора і на ділі підтвердити колись дані Україні безпекові гарантії та допомогти Україні відновити державні кордони? Адже героїчний опір українців – це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає свій європейський вибір, національну ідентичність і цінності як частину європейських. Українці проливають кров за вільну, демократичну Європу.

Від 2014 року Україна веде справедливу війну за збереження незалежності, право вільного європейського та євроатлантичного вибору, за свій суверенітет і територіальну цілісність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські землі. Але всі вони обов’язково будуть звільнені. Україна переможе ворога й відновить територіальну цілісність.

Ми схиляємо голови й припадаємо на коліна перед пам`яттю наших мужніх захисників і захисниць, котрі поклали життя, щоб зупинити ненависного агресора. Молимося за міць, силу духу наших бійців і допомогу для них від усіх земних й небесних сил. Боже Всемогутній, збережи Україну!

Борімося! Єднаймося! Тримаймося! Слава мужнім і несхитним Українським збройним силам! Слава Україні! Смерть ворогам!

Музей історії міста Хмельницького