Чисте сонце волі в небесах встає, пане генерале, Україна – є!

4 Березня 2024 р.
Прес-центр

Вранці 5 березня 1950 року українська земля вітала прихід весни, а в селі Білогорщі, що поблизу Львова, впав командир армії безсмертних Роман Шухевич. Він відійшов до свого Творця на 43-ому році, віддавши Батьківщині все своє бурхливе, сповнене боротьби, героїчне життя. Того дня воююча Україна втратила одного з найбільших своїх героїв. Він боровся за Українську самостійну соборну державу і цю ідею відстоював до останнього подиху.

Відомий кадебістський кат і провокатор Павєл Судоплатов згадує, що вінособистоі ще з двадцять емдебістів напали на будинок кооперативи у селі Білогорща (тепер вулиця Білогорща у Львові). В нерівному бою загинув Командир УПА та майор МГБ. Подібну версію розказали набагато пізніше зв’язкові Романа Шухевича Дарія Гусяк та Галина Дидик.

3 березня 1950 року схоплено зв'язкову генерала Дарію Гусяк, яка, довірившись підсадній людині в камері, передала через неї фатальну записку на адресу мешканки Білогорщі. Так о 22.00 4 березня 1950 року стало відомо місце перебування Шухевича.

План захоплення "Вовка" (так назвали комуністичні опричники невловимого командира УПА) затвердив заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Загальна кількість учасників операції – до 1 тисячі осіб. Одна з оперативних груп схопила сина пані Хробак, на чиє ім'я була записка. Від нього довідалися адресу будинку його сестри Г. Конюшик, де і перебував Шухевич. Двері відчинила Галина Дидик. Генерал, почувши кроки на сходах, вистрілив через дерев'яну перегородку "криївки" і з пістолетом в руках пішов на прорив. Убив начальника управління МДБ УРСР майора О. Ревенка, збив з ніг полковника Фокіна...на виході з будинку його, за однією з емдебістських версій, вбито автоматною чергою. Аналіз характеру поранень генерала Шухевича, кажуть сучасні фахівці, свідчить, що він, уже поранений, вистрелив собі в скроню, щоб не потрапити в пазурі катам. Його тіло упізнав син Юрій і зв'язкова К. Зарицька.

Понад 800 офіцерів НКВС займалися справою генерала УПА. І, за свідченням одного з колишніх офіцерів НКВС, вони отримали вказівку вивезти тіло генерала «Тараса Чупринки» поза межі Заходу України і спалити його, а попіл розкидати.

Спершу науковці припускали, що Романа Шухевича могли поховати просто на тюремному подвір’ї у Львові. Однак при розкопках такого поховання не виявили.

Відтак восени 2005 року, у час передвиборчої парламентської виборчої кампанії, з’явилась інформація, що на дні Збруча неподалік села Гуків Чемеровецького району на Хмельниччині знайшли людські кістки. Політики та місцева влада доводили, що вони належать Романові Шухевичу. На місці навіть встановили пам’ятний знак, провели богослужіння.

Однак син генерала Юрій Шухевич не визнавав, що останки належать його батькові. Понад 2 роки він домагався проведення аналізу ДНК, який роблять у Німеччині або США. Гроші на коштовний аналіз обіцяла зібрати українська діаспора.

Як розповідав Юрій Шухевич, йому взагалі не показували фрагменти кісток, які десь нібито є у сейфі одного з чиновників Хмельницької обласної адміністрації.

Наразі немає генетичної експертизи останків, знайдених у Збручі, – не порушували й кримінальну справу за фактом їхнього віднайдення.

Володимир В’ятрович, який працював з розсекреченими архівами УПА, розповідав що жодних документальних підтверджень того, що тіло Романа Шухевича було знищене у селі Гуків, поки що не знайдено, єдиним підтвердженням є усні свідчення колишнього працівника МДБ і віднайдена кістка, яка досі не ідентифікована.

І Юрій Шухевич, і Володимир В’ятрович були проти того, щоб біля річки Збруч зводили меморіал Романові Шухевичу. Спершу потрібно довести, що віднайдені фрагменти кісток належать головному провідникові УПА, твердили вони.

Як повідомляв Олександр Іщук, начальник Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ, лише 2004 року радник голови СБУ Олександр Гнап (також учасник боротьби з підпіллям ОУН і УПА) повідомив, що старий ветеран органів держбезпеки УРСР дав свідчення про події тих років. Він назвав себе учасником спеціальної таємної операції МГБ УРСР зі знищення тіла Романа Шухевича, що відбулася 9 березня 1950 року. Це був колишній старший оперуповноважений управління 2-Н МГБ УРСР старший лейтенант Олександр Болдін (1915 року народження). На ймовірному місці спалення тіла Романа Шухевича Олександр Гнап та Олександр Болдін наприкінці березня 2002 року встановили хрест, зазначивши роки життя і смерти генерала.

2005 року поблизу села Гукова вперше відзначено роковини смерти генерала і встановлено базальтовий хрест з написом: "На цьому місці 9.03.1950 вознісся на Небо лицарський дух Головного командира УПА, вірного сина українського народу, генерала Романа Шухевича, який загинув 5.03.1950 року під м. Львів у нерівному бою з московсько-більшовицькими ординцями в результаті підлої зради. Друже командир, твоя справа не вмре, не загине".

Очевидно, документ про точне місце спалення генерала міститься в архівах Москви.

Донині в оцінці діяльності Романа Шухевича переважають крайні, поляризовані точки зору. Отже, ця тема є надто дражливою в Україні, Польщі, Росії. Але він боровся за ідею, і за цю ідею віддав своє життя. Тому постать Романа Шухевича завжди буде органічно неприйнятною для тих, кому не потрібна могутня, соборна, успішна і самодостатня Україна.

Музей історії міста Хмельницького