ГЕРОЇ ЖИВУТЬ ВІЧНО ПОКИ ЖИВЕ ПАМ’ЯТЬ ПРО НИХ!

29 Серпня 2024 р.
Прес-центр

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.

29 серпня 2014 року під час виходу сил АТО з оточення під Іловайськом російське керівництво порушило домовленості і ворожі збройні сили впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових. Таке віроломне вбивство кваліфікується міжнародним гуманітарним правом як воєнний злочин. Тоді полягло 366 украі?нських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні.

Смертельний для наших захисників “зелений коридор” пролягав через поля із соняшниками. Саме під ними сотні українців поклали в боротьбі з ворогом свої життя на вівтар свободи, гинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Тож символом Дня пам’яті захисників України стала квітка соняха.

Щорічно в цей день ми згадуємо не лише тих, хто загинув під Іловайськом, а й вшановуємо пам’ять усіх полеглих Захисників і Захисниць України в сучасній російсько-українській війні, починаючи з 2014 року.

В кінці серпня 2014 року українські сили опинились в оточенні з низки причин, головною з яких було вторгнення регулярних російських військ, що призвело до значної переваги агресора як за чисельністю особового складу, так і за кількістю військової техніки.

Боротьба за стратегічно важливе місто Донбасу – місто Іловайськ, тривала з початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний). Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків. Але у плани Москви не входило швидке завершення війни на Донбасі, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська у значно більших масштабах, ніж раніше. За даними української розвідки, російські регулярні війська нараховували близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ.

До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки. Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості, розстрілявши колони на марші з засідок. Іловайськ став місцем наймасовіших втрат нашого війська під час сучасної війни на сході України.Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).

З усіх загиблих українських бійців 254 людини були вбиті безпосередньо під час виходу з оточення по «зеленому коридору». 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла, так званим «Зеленим коридором», загинуло двоє військових з міста Хмельницького: Євген Андріюк та Олександр Співачук.

Євген Олександрович Андріюк — солдат Збройних сил України.

Контрактник, розвідник-радист, який служив у 8-ому окремому полку спеціального призначення.

На фронті він був з весни 2014-го. Отримавши поранення, лікувався в госпіталі, а згодом повернувся на передову. У складі розвідувального взводу, проїжджаючи біля Волновахи, потрапили у нічний бій, було пошкоджено БМП. Потім військові проривалися на допомогу 3-му батальйону, що потрапив у оточення. А 28 серпня зайняли оборону на блокпостах в Іловайську, під постійним артилерійським обстрілом.

29 серпня 2014 року Євген Андріюк зник безвісти під Іловайськом при виході з оточення. Того дня він ще встиг надіслати смс-повідомлення батькам такого змісту: «Будемо прориватися до своїх».

Спочатку Героя поховали з військовими почестями як тимчасово невстановленого захисника України у Запоріжжі 1 жовтня 2014-го на Кушугумському цвинтарі разом з іще 53-ма військовими. Та в квітні 2015-го після встановлення особи за тестом ДНК Женю перепоховали в Деражні.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А в березні 2016 року на фасаді Деражнянського НВК ЗОШ № 2 встановлено меморіальні дошки колишнім учням, які загинули під час виконання службового обов’язку в зоні бойових дій — Ігорю Гейсуну, Євгену Андріюку, Віталію Каракулі та Івану Зубкову.

Майор міліції Олександр Співачук був одним з перших добровольців, які вирушили відстоювати цілісність нашої держави на Сході країни.

В травні 2014 року 32-річний Олександр Співачук добровільно вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУ МВС України в Київській області, прагнучи забезпечити збереження в країні права, законності і порядку.

Брав безпосередню участь в охороні правопорядку і відсічі російським найманцям у Слов'янську, Дзержинську, в районі Горлівки та інших населених пунктах Донецької області. До 28 серпня 2014 року перебував у м. Іловайську, захищав від «кадировців» залізничне депо.

Загинув 29.08.2014 року під час виходу з Іловайського котла так званим "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко біля м. Іловайськ Донецької області. 3 вересня 2014 р. тіло Співачука О. В. разом з тілами 96 інших загиблих привезено до Дніпропетровського моргу. До січня 2015 року вважався зниклим безвісти. Як невідомий захисник Вітчизни був похований у м. Дніпропетровськ. Ідентифікований внаслідок експертизи ДНК.

Перепохований у м. Хмельницькому 25 січня 2015 року на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

Указом Президента України №213/2015 від 09.04.2015 року Співачук Олександр Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно з рішенням п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

На вшанування пам'яті героя Хмельницька СЗОШ І-ІІІ ступенів №15 перейменована на Хмельницька СЗОШ І-ІІІ ступенів №15 імені Олександра Співачука, а 9 березня 2016 року на його фасаді відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня.

В жовтні 2018 року школа реорганізована в Хмельницький ліцей №15 імені Олександра Співачука.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно за проявлену мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Віддав життя за Україну рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року (посмертно).

Вічна слава загиблим у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

Загибель або поранення українських військовослужбовців та добровольців викликають у нас біль і справедливу ненависть до окупанта. Але навіть в праведному гніві маємо єднатися в прагненні до перемоги над ворогом, вміти протистояти ворожій пропаганді і не втрачати тверезого погляду на події минулого. Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх оборонців. Вони стоять в одному ряду з поколіннями борців за волю і державну самостійність. Боротьба українського народу за незалежність тривала багато століть. Національна пам'ять українців зберігає спомини про подвиги та жертовність наших пращурів на цьому важкому, политому українською кров'ю шляху, що лише наприкінці ХХ ст. призвів до проголошення незалежності України і відновлення власної самостійної держави. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю. Герої не вмирають!

Вони навічно залишаються в наших серцях і пам‘яті. За свободу ми платимо надзвичайно високу ціну. Тому пам’ять про борців і їхню звитягу є найвищою цінністю для національної ідентичності. Маємо зробити все, щоб зберегти та зміцнити пам’ять про полеглих Героїв на багато поколінь вперед.

Боротьба продовжується. Найкращі сини і доньки України продовжують її ціною життів. Український народ дивував своєю стійкістю та жагою до свободи увесь світ. І продовжує це робити, відвойовуючи кожен сантиметр нашої держави у ворога.

Не Україна цю війну почала, але Україна її завершить. Перемогою. Сьогоднішній день – ще наша вдячна пам’ять про хоробрих та сміливих синів і доньок України, які віддали свої життя за свободу й незалежність рідної землі. Боротьба проти російського агресора згуртувала українську націю. Україна може спертись на широку підтримку громадян, бо на захист незалежності держави стали жителі всіх, без винятку, регіонів нашої країни. Тисячі смертей з 2014 року.

Тисячі особистих трагедій. Іловайськ, Донецький та Луганський аеропорти, Дебальцеве, Савур-Могила, Зеленопілля… З 24 лютого 2022 року кривавий агресор «повторив» свої злочини Маріуполем, Бучею, Харковом і тисячами інших міст і сіл нашої країни...

Усім загиблим вічна слава і пам’ять! Низький уклін та співчуття рідним та близьким полеглих.

Усім, хто сьогодні стоїть на захисті Батьківщини – здоров’я, сміливості та мужності, надійного тилу й підтримки близьких і рідних.