Телепорти в гіперреальність - від акварелістки Наталії Засорнової

14 Січня 2025 р.
Прес-центр

Ми, музейники, раді першими відкривати нові, досі невідомі у нас імена хмельницьких митців, виводячи їх у мистецький бомонд міста, пишаємося бути частиною того стартового мистецького механізму, який наближає художника до успіху. Цього разу персональна експозиція хмельничанки, залюбленої в акварель, перевершила всі наші очікування.

«Життя, яке намалювалося саме» - під такою символічною назвою днями у мистецькій залі музею історії міста Хмельницького запрацювала персональна художня виставка акварелі хмельничанки Наталії Засорнової, на якій вперше експонується близько пів сотні творчих робіт художниці у жанрах ботанічного живопису та пейзажу.

Незважаючи на те, що це перший персональний вернісаж акварелістки, у творчій палітрі її здобутків останніх років варто відзначити участь пані Наталії в колективних виставках не лише всеукраїнського формату, а й міжнародного – за межами України (Словенія, Угорщина, Італія). Не менш амбітні у мисткині й плани на майбутнє, адже вона мріє, аби її роботи були відібрані для участі у міжнародній виставці Королівського Інституту художників акварелі (Великобританія).

Коли роздивляєшся ботанічні акварелі пензля пані Наталії, розумієш: її амбітність дійсно має неабияке майстерне підґрунтя для досягнення своєї мрії, адже чимало її акварельних робіт ніби зійшли з розворотів ботанічного атласу, де зображення рослин квітнуть і фотосинтезують, немов реальні, - мимоволі хочеться торкнутися листя та відчути аромат квітів.

Виставка «Життя, яке намалювалося саме» пропонує глядачеві й пейзажі, які відображають або певні миті динамічного виру міського життя з його архітектурною деталізацією, або ж краєвиди природи – чи то в стані її умиротворення, чи то в експресивності стихії. Варто зазначити, що пані Наталія працює в рідкісному нині та досить складному для акварелістики жанрі гіперреалізму.

Презентація вернісажу «Життя, яке намалювалося саме» стала, безумовно, яскравою подією в мистецькому житті нашого міста: мистецька зала музею суботньої днини 11 січня ледь вмістила всіх бажаючих поспілкуватися з художницею, котрій вдалося зацікавити публіку хедлайн-роботою своєї авторської експозиції, вміщеною на рекламну афішу події («Сємки є?» - міський пейзаж, в який сюжетно вписаний голуб. Птаха кумедно заглядає у вікно з підвіконня, ніби запитує: «Сємки є?»).

Тож не дивно, що і людей, які захотіли познайомитись з авторкою ближче, дізнатись про неї більше, побачити її твори, почути від неї самої її історію виявилося чимало.

У невимушеній атмосфері відкриття вернісажу пані Наталію вітали з першою персональною виставкою родичі, друзі, колишні колеги, знайомі, музейники, пересічні відвідувачі музею.

Зібрання хвилиною мовчання вшанувало пам’ять тих, хто віддав життя за оборону суверенітету України. Варто зазначити, що старший син пані Наталії Засорнової є учасником бойових дій і нині боронить Україну від російських загарбників, тому пані Наталія запросила своїх гостей долучитися до збору фінансової допомоги на розхідні речі для 38 ОБрМП (батареї та комплектуючі до fpv-дронів), аби посильно підтримати Максима та його бойових побратимів, і донат від 40 гривень художниця пропонує обміняти на друкований спогад про цю виставку – художню листівку лімітованого накладу з кольоровим зображенням однієї з її робіт. Зробити це зможе кожен бажаючий відвідувач виставки. До речі, присутні на відкритті виставки за донат мали змогу отримати примірник листівки з автографом авторки.

Директор музею історії міста Хмельницького пані Галина Барабаш розповіла присутнім про хмельницьку художницю, про її здобутки та напрацювання. «Символічність назви цієї виставки проявляється в безпосередній присутності авторки в кожній з її робіт, і в них життя присутнє абсолютно в усьому і може мати дуже різні форми», - поділилась пані Галина власними враженнями. Крім того, вона приділила увагу й філософському аналізу колористики акварелей Наталії Засорнової, в палітрі якої, на погляд пані Галини, превалює розмаїття блакитного від ніжно-прозорого до енергійно-насиченого. «Ясність, чистота, легкість блакитного кольору символізує проникнення в таємниці, - впевнена вона. - Природа, в якому б стані вона не була, - це велика божественна таємниця, і саме художник здатен зазирнути в цю таємницю».

Пані Галина Барабаш привітала художницю з важливою подією в її житті та вручила Наталії Засорновій подяку управління культури і туризму Хмельницької міської ради за організацію першої персональної виставки акварельного живопису «Життя, яке намалювалося саме», побажавши авторці подальших творчих успіхів у мирній квітучій Україні та далеко за її межами.

Прийшов привітати винуватицю події Радимир Міляр, хмельницький художник, педагог і мистецтвознавець, голова ГО «Хранителі спадщини», до котрого в художню студію колись багато років тому водила своїх дітей пані Наталія навчатися основам живопису. Можливо, саме він ще тоді посіяв у її душі зернятко особливого ставлення до художнього мистецтва – від стану шанобливого трепету до сміливості спробувати малювати й самій. Пан Радимир, високо оцінивши мистецькі досягнення художниці, запросив пані Наталію провести майстерклас для студенток Університету третього віку, в якому він викладає основи художнього мистецтва.

Варто зазначити, що спеціально на відкриття цієї виставки деякі шанувальники пані Наталії приїхали з інших міст України, тому авторка висловила бажання запланувати цю подію у вихідний день. Одна з прихильниць творчості Наталії Засорнової – її колега по цеху акварельного живопису Віта Саєнко – художниця з Харкова, яка нині мешкає у Львові, де вони й познайомились і відтоді постійно спілкуються та обмінюються планами участі в конкурсах і колективних виставках, обговорюють майстеркласи, діляться секретами власних напрацювань у роботі з акварельними фарбами та папером. Дізнавшись про цю мистецьку подію, пані Віта без вагань приїхала зі Львова, аби підтримати подругу у важливі миті в її долі – адже перша персональна виставка буває лише раз у житті. «Ми познайомились на груповій виставці у Львові, і я відчула в енергійній і позитивній Наталії рідну душу та якось одразу до неї потягнулась», - поділилась пані Віта на загал, вітаючи подругу.

Висловили позитивне здивування несподіваним життєвим поворотом у долі пані Наталії її колишні співробітниці, з якими разом працювали в ПриватБанку. Для них це був неабиякий сюрприз – побачити художні роботи дипломованого економіста – і такого рівня, котрий вони могли раніше бачити хіба що в інтернеті, адже акварельний гіперреалізм – це доволі рідкісний жанр для нашого міста.

Друг сім’ї та хрещений батько доньки художниці Олександр Панкратович поділився власними враженнями від акварелей авторства пані Наталії. «Якось приходжу в гості - і мені показують диво!.. Дійсно диво!..» - емоційно висловився пан Олександр і щиро побажав художниці великих залів, великих виставок, великих поціновувачів її таланту.

Провідний зберігач фондів музею історії міста Хмельницького Вікторія Папонова назвала Наталію Засорнову a self-made художницею, яка зробила себе сама та мотивує інших, адже, не отримавши академічної художньої освіти, у що важко повірити, нині вона створює роботи гіперреалістичного рівня, поєднаного зі збалансованою естетичністю, з філігранною композицією у вивіреній кольоровій палітрі, позбавленого так званого soft-декоративізму. Все, що потрапляє в об’єктив зору художниці, надихаючи її, оживає на папері, - дихає життям, з точністю повторюючи деталі натури та випромінюючи магію мистецтва водночас, - впевнена музейниця. І це викликає у візаві акварелі спершу здивування, а далі – захоплення. Адже побачити, до прикладу, в звичайному листку каштану, хворобливо забарвленому охрою, привабливий мистецький об’єкт, надихнутися ним і намалювати його так, аби він викликав почуття захвату, дано не кожному митцю, як, власне, й бути провідником цього деталізованого відчуття для глядача («Каштани першими відчувають осінь»). «Пані Наталія поділилася планами на майбутнє створити цикл міських пейзажів, серед яких особисто мені хотілося би побачити й роботи з видами Хмельницького та й навіть Проскурова, тож чекатиму на це з нетерпінням», - сказала пані Вікторія з побажанням, аби амбітна мрія художниці вступити в Британське королівське товариство акварелістів та експонуватися в Лондоні здійснилася, адже пані Наталія володіє всіма необхідними для досягнення цього навичками і відповідною наполегливістю, які обов’язково приведуть її до омріяного успіху.

Радісна подія зібрала разом родину художниці: приїхали з інших міст молодші діти – син Микита зі Львова та донька Поліна з Києва, прийшли близькі родичі, завітали в музей коханий чоловік пані Наталії В’ячеслав та її 83-річна мама Ніна Захарівна, яка приголомшено зізналася, що навіть і не здогадувалася, що обрамлені роботи можуть так виглядати – більш урочисто і завершено, адже їй доводилося бачити їх у робочому процесі вдома ще неоформленими. Аби сімейне коло замкнулося, того дня на відкритті виставки не вистачало тільки старшого сина Максима – воїна ЗСУ, можливо, завдяки якому і втілилася в дійсність одна з мрій його мами – її перша персональна художня виставка, адже він стоїть насамперед на її захисті від рашистської нечисті.

Всі-всі-всі: друзі, родичі, колеги – всі бажали подальших успіхів художниці Наталії Засорновій в Україні без війни і обов’язково щасливого повернення додому її сина з війни переможцем. А пані Наталія побажала всім нам Перемоги.

Хто ж вона – людина, яка випромінює щирі почуття: такі ж оптимістичні, радісні й прозорі, як і її творчість? Хто ж ця художниця, котру важко назвати початківцем, зважаючи на достойний рівень її робіт? І як таке може бути: жінка з вищою економічною освітою, пропрацювавши чимало років банківським працівником, якось однієї миті свого життя не так давно сама себе здивувала вмінням малювати?

З розповіді художниці дізнаємося, що вона дозволила собі звільнитися влітку 2020 року, бо розуміла, що все життя робить щось зовсім не те, що дійсно мала би. У шкільному дитинстві серед її вподобань були гуманітарні предмети, однак так вийшло, що після школи вступила на економічний факультет у ХТІБО (нині ХНУ). Працюючи економістом, а згодом банківським працівником, Наталія мала постійне відчуття, що вона не на своєму місці, і не розуміла – де ж воно, її місце… Пані Наталія досі згадує день, коли залишила роботу, з відчуттям радості, згадує свої бурхливі емоції як провісники неминучих змін в її житті, що не лякали, а окриляли. «Звільнившись з роботи, я не шукала нового заняття. Фарби й папір увійшли в моє життя так природно, ніби чекали на цей момент», - зізнається художниця. За якийсь час після звільнення захотілося спробувати свої сили в онлайн-марафоні з написання різдвяної листівки, що трапився в Інстаграмі, та привітати нею рідних. І результат викликав здивування не лише в неї самої, а і в кожного, хто його побачив. А головне – пані Наталії так сподобався сам процес, що вона почала малювати і цьому навчатися: занурилася у майстеркласи, онлайн-курси, спершу звернула увагу на ботанічний живопис, згодом зацікавилася пейзажами, почала подавати заявки на участь у конкурсах і групових виставках. І це нове – мистецьке - життя пані Наталії почало малюватися саме собою.

«Кожен може стати творцем свого життя, якщо дозволить собі почати», - вважає хмельницька художниця Наталія Засорнова.

Акварель стала сенсом її життя, адже діти виросли і порозліталися з сімейного гніздечка в усі усюди (а дітей пані Наталія виховала разом з чоловіком аж троє!). До навчання живопису поставилася серйозно, беручи онлайн-курси з ботанічної акварелі, зі скетчу, з портрету графічним олівцем. Нині ж, щоденно невтомно й невпинно розвиваючи і вдосконалюючи свою майстерність, вона дивує своїм художнім обдаруванням світ.

Кажуть, ти в майбутньому ? той, послідовником кого ти є нині. Художники мимоволі наслідують манеру письма кумирів, надихаючись їхніми роботами, спостерігаючи за їхніми проявами в мистецтві, водночас намагаючись випрацювати власний почерк.

Невпинно та енергійно напрацьовує свій почерк Наталія Засорнова, виявляючи фантастичні здібності до навчання. Сучасні технології всесвітньої павутини дозволяють художниці надихатися майстерністю пензля акварелістів світового рівня: тяжінням до фотореалізму Атанаса Мацурєва (Болгарія), який, зображаючи буденні речі такими, якими вони є, спромігся стати бренд-амбасадором виробника професійних художніх пензлів high-класу «Rosemary&Co Brushes» (Великобританія) та виробника палітр ручної роботи «La petite palettе» (Болгарія); Пабло Рубена (Іспанія), обраного бренд-амбасадором виробника акварельних фарб найвищого ґатунку «DANIEL SMITH» (США), який працює в жанрі реалізму; Тьєррі Дюваля (Франція) – одного з найкращих акварелістів сучасності в рідкісному нині жанрі гіперреалізму.

У мотиваційному списку пані Наталії одну з топ-позицій посідає й норвезька художниця-ілюстраторка Ліса Айсато, відома на весь світ своїми затишними чарівними роботами, в яких казка вплітається у реальність. Можливо, саме норвежка Ліса Айсато змотивувала українку Наталію Засорнову деколи додавати до свого акварельного реалізму власну родзинку ілюстративної казковості, в яку потрапляєш, ніби зненацька підгледівши, приміром, приватне життя казкових гномів у цілком реальному засніженому лісі («Відпочинок»).

Так, бавовняний папір для акварелі (її улюблений, здатний витримати «всі ці знущання», як зізнається пані Наталія) з численними нашаруваннями акварелі від українського бренду «ROSA», що технічно цілком задовольняє очікування художниці, поступово перетворюється на дивовижне диво, що викликає почуття захвату в оточуючих. Однак не в неї самої – вона перефекціонистка, яка продовжує «домовлятися» з папером і фарбами, доки не досягне того рівня деталізації, що здатен її влаштувати. Так вони й випробовують одне одного, доки робота не стане максимально деталізованою.

Трудозатратно! - скаже багато хто. Складно! Довго! Можливо, але пані Засорнова, як то кажуть, не шукає легких шляхів.

Саме через складність процесу обрала вона для себе акварель, що не вибачає помилок і хибних рухів, не дозволяє підправити і підчистити, адже це призведе до неминучого «почати все спочатку» на новому чистому аркуші – і, між нами, доволі дороговартісному. Можливо, так художниця випробовує себе, готуючись до виснажливого сходження на амбітні висоти власного майбутнього успіху, тому й цінний стовідсотково бавовняний акварельний папір ніколи не опиняється в сміттєвому кошику художниці, яка вивіряє рухи пензля настільки точно, ніби займалася цим принаймні у минулому житті.

Завзяття в пані Наталії не відняти: готуючись до своєї першої персональної виставки в музеї історії міста Хмельницького, вона не гаяла ані хвилини у своєму розвитку, вивчаючи акварельне мистецтво онлайн, досліджуючи різні техніки і стилістики акварелі, опановуючи художні навички малювання акварельними фарбами на віддалених майстеркласах, створюючи нові роботи, сміливо і без вагань, з юнацьким азартом беручи участь у конкурсах акварелістів та у виставках акварельного живопису в Україні та за її межами: у виставці «Різдвяне диво» в Будапештській галереї Golden Duck (Угорщина, 2022), «Orange Mood» у галереї ЕОС (Парма, Італія, 2022), АСЕО у Львівській галереї Madam Palmgren (Україна, 2023), у Київській виставці ботанічного мистецтва SUBA (Україна), у виставці «Моє місце сили» у Fin?garjeva Gallery в Любляні (Словенія, 2023), «Море акварелі» в Центральному будинку художника НСХУ (Київ, Україна), «Рідкісні рослини світу» (SUBA у Національному науково-природознавчому музеї НАН України, Київ, Україна, 2024), «Об’єднані аквареллю» в Одеському музеї західного і східного мистецтва (Україна, 2024).

З головою захопив її ботанічний живопис, що виплекав амбітну мрію в майбутньому вступити в Британське королівське товариство акварелістів та експонуватися на міжнародній виставці ботанічного живопису в Лондоні. Варто зазначити, що це один з найскладніших жанрів класичної англійської школи акварелі, і пані Наталія впевнено його опановує, про що говорить дійсно високий рівень її ботанічних робіт.

Непідробний захват у глядачів викликають пейзажі художниці: кожен з них - мов вікно у світ гармонії природи з філігранно вибудованою композицією та неймовірною деталізацією. Ні, навіть не вікно, а телепорт! Адже вони вихоплюють тебе з цієї реальності в іншу, ніби телепортуючи з нинішньої січневої похмурої днини у ту саму обрамлену художницею мить – не зупинену, а живу, справжню, сповнену звуками природи – у нескінченному циклі життя. І ти опиняєшся в лісі, крізь смарагдове замереження якого до кожної травини заглядає сонце, крокуєш земляними сходинками, підпертими почорнілими дошками, чуєш рипіння дерев’яних поручнів, зі здивуванням очима вихоплюєш із тіні загублену дітлашнею м’яку іграшку («Загубився»); відчуваєш босоніж рельєфне округле тепло вологої морської гальки, вдихаєш специфічний йодний запах водоростей, задоволено підставляєш засмагле обличчя солоному бризу, мружачись від дрібних крапель, прислухаєшся до зграї галасливих чайок, які намагаються вихопити з хвиль дрібну рибину… («Спогади про Одесу»)

Несподівано спадає на думку асоціативно дивне, на перший погляд, порівняння живопису з програмуванням, котре оперує поняттями TRUE (істина) та FALSE (фальш), і розумієш, що зазвичай митці обирають шлях з декораціями, за якими щось старанно приховують, який прикрашають, доводячи до солодко-карамельного soft-стану декоративізму. У випадку з життєрадісною та мотивуючою всіх навколо себе Наталією Засорновою без вагань обираєш опцію TRUE, адже її акварелі – чисті й прозорі, не оманливі, а правдиві, її очима бачиш істинну красу всіх тих рутинних речей, що оточують людство.

…Гіперреалізм або ж, як його інакше називають, – фотореалізм. Часом чуєш щодо нього думку прихильників академічного мистецтва: мовляв, навіщо зображати дійсність такою, якою її може передати світлина? Яка в цьому користь? Клацнув камерою, друканув на принтері, вставив у рамку – та й маєш декор житла. Мовляв, це не мистецтво, а трудозатратна фотографія. Зусиль і часу витрачено чимало – зображення ж повторює кольорову фотку. Тут, звісно, можна посперечатися. І часом це стає предметом палкої дискусії в мистецьких колах. Так само акварелісти англійської школи сперечаються з акварелістами італійської школи в тому, яка з них наслідує істинну акварель, а яка її лишень імітує. Нинішнє модерне мистецтво лише іронічно усміхнулося би щодо цих суперечок, якби мало до цього здатність. Адже нині так званий стиль вологого пензлю по вологому паперу, що являє собою класичний англійський стиль, легко й елегантно міксується сучасними акварелістами з італійським стилем сухого пензля, без якого художня робота була би позбавлена деталізації. І саме так творить свої роботи акварелістка Наталія Засорнова.

Модерне художнє мистецтво настільки багатогранне, що вистачить місця під сонцем прихильності поціновувачів прекрасного для кожного з жанрів. Хіба ж це не чудово?

Колись так само набирали обертів суперечки й навколо фотомистецтва. Мовляв, це рафінована, оброблена у спеціалізованих програмах, вилощена фотографія, тільки й усього. Однак не кожна зі світлин здатна підкорити обкладинки глянсових журналів. Нині це розуміє кожен, хто цікавиться фотомистецтвом. Адже не лише якість цифри важлива, а й композиція, сюжет, світло, колір, друк і ще безліч чинників.

Що ж до гіперреалістичних робіт Наталії Засорнової, в яких мирно співіснують і доповнюють одна одну обидві школи акварелі – і англійська, й італійська, – вони надзвичайно оптимістичні! Вони надихають жити і мотивують радіти життю, дивують, викликають захоплення і непідробний захват. А головне – вони є телепортами! Вони переносять у реальність з ефектом присутності в ній, з відчуттям легкого радісного дежавю, ніби ти тут не вперше.

Надихається життям навколо себе авторка персональної виставки «Життя, яке намалювалося саме», і цим просякнутий насамперед жанровий міський пейзаж під жартівливою назвою «Сємки є?», що мимоволі став бренд-заманювачем цього вернісажу, потрапивши на афішу виставки. І не дивно, адже для пані Наталії це найулюбленіша робота на сьогодні. Дивишся на неї і розумієш: хочеться ще цих вдалих композицій, цих правдивих кольорів, цих деталізованих подарунків зору найвибагливішого глядача!

Певне, про роботи хмельничанки Наталії Засорнової, яка енергійним вихором увірвалась у розмірене життя місцевого мистецького бомонду, можна було б писати і писати, тому що вони мотивують і на це (про них хочеться писати!), однак, мусимо зізнатись, що мало хто дочитує до кінця величезні пости, отже – приходьте! Ловіть мить! Побачити ці роботи на світлинах або ж у відео – не те ж саме, що в оригіналі, запевняємо вас. О, так, це той самий випадок, друзі, коли прийти варто!

Тож покваптеся побачити 48 акварельних телепортів у живу, дихаючу, рухому, а часом і казкову гіперреальність від Наталії Засорнової!

Отримати задоволення від затишного мистецтва та й навіть прихопити з собою додому шматочок щастя у друкованому форматі художньої листівки авторства нашої дивовижної хмельничанки Наталії Засорнової ви зможете в музеї історії міста Хмельницького, що на вул. Проскурівській, 30, цієї зими – з 11 січня до 11 лютого. Чекаємо на вас!

Вікторія Папонова, провідний зберігач фондів музею історії міста Хмельницького