До 211-річчя з Дня Народин Тараса Григоровича Шевченка

9 Березня 2025 р.
Прес-центр

ШЛЯХОМ З ПОДІЛЛЯ НА ВОЛИНЬ – ЧЕРЕЗ ПРОСКУРІВ

9-го березня 2025 року вся Україна і весь світ відзначають 211-ту річницю з Дня Народин Великого Кобзаря, свíточа української культури і мистецтва — Тараса Григоровича Шевченка, а завтра, 10-го березня настане ще одна знакова, але скорботна дата — роковини його смерті… Проживши на цій землі лише 47 років, Тарас Григорович назавжди залишився у світовій історії як духовний провідник Української Нації, незламного Народу, який віками виборював волю і боронив власну державність, який створив вільну суверенну соборну Українську державу. І нині, в час жорстокої борні за майбутнє України, ми черпаємо сили з настанов і життєвого подвигу Великого Українця, ми стоїмо на плечах цього Велета духу й затято боронимо своє: землю, життя, майбутнє.

Не кожна область України може похвалитися тим, що її шляхами й стежками ходив Тарас Григорович. А ми, подоляни, зокрема й хмельничани, пишаємося й передаємо з покоління в покоління історію відвідин восени 1846 року Тарасом Григоровичем Шевченком містечок і сіл нашого мальовничого, багатого на історію, матеріальну й духовну українську спадщину краю.

Про подорож співробітника Київської археографічної комісії академіка Тараса Шевченка Поділлям і Волинню написано немало наукових досліджень, художньо-документальних творів. Проте ще й досі шевченкознавці не дійшли спільного знаменника ні щодо точного маршруту його подорожі, ні щодо граничних дат, ні щодо результатів. І на те є об`єктивні причини, найважливіша з яких та, що через півроку від згаданої мандрівки, 5 квітня 1847 року, 33-річного вільнодумця, учасника Кирило-Мефодіївського товариства, автора віршів «мовою малоросів» Шевченка за доносом було заарештовано, збірку віршів «Три літа» та інші «крамольні» матеріали конфісковано, а його самого спершу ув`язнено в Петербурзі, а по двох місяцях слідства й суду вислано рядовим солдатом в окремий оренбурзький корпус. Тому дослідники Кобзаря припускають, що вилучені під час його арешту цінні біографічні матеріали, альбоми, документи просто зникли в жандармських архівах. А, крім цього, краєзнавці ще не до кінця зібрали місцеві свідчення, спогади подолян про відвідини нашого краю Тарасом Григоровичем. Так, в науково-краєзнавчих колах Поділля роками мовилося, що Великий Кобзар не раз бував у наших краях, мав тут знайомих, у яких гостював, зокрема, в Кам`янці і на Кам`янеччині, Дунаєвеччині. А, конкретніше, - в селі Рахнівка, де, за переказами, мешкала донька місцевого дідича, з якою Тарас Григорович познайомився у Петербурзі і в котру був закоханий. Тож, слід сподіватися, у цій царині нас ще чекає немало цікавих відкриттів. Ну, а поки що запрошуємо наших читачів ще раз пригадати ключові моменти робочої мандрівки Тараса Шевченка Поділлям. Бо переконані, про життя своїх героїв маємо знати детально й достеменно. Як це робив світлої пам`яті подільський шевченкознавець Микола Кульбовський, котрий, за його словами, щороку до Шевченківських днів перечитував твори Тараса Григоровича, перегортав і вивчав гори Шевченкіани, щоб відкрити для себе нові грані нашого геніального Світоча й донести ці відкриття до широкого загалу.

Київську археографічну комісію, котра об`єднала зусилля дослідників у галузі історії, археології та етнографії на українських землях, було урочисто відкрито 8 грудня 1843 р. завдяки сприянню Київського військового, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова. Із грудня 1843 р. Київська археографічна комісія, незважаючи на певні труднощі, активно займалася пошуком документів, етнографічних та фольклорних матеріалів в архівах державних установ, магістратів, монастирів. Поступово комісія перетворилася на наукову установу. Про створення комісії Тарас Шевченко міг дізнатися під час перебування в Києві наприкінці січня - на початку лютого 1844 р. від її співробітника Пантелеймона Куліша. В Київській археографічній комісії Т. Г. Шевченко офіційно працював з 10 грудня 1945 р. до 1 березня 1847 р. як художник й етнограф і здійснив вагомий внесок у вивчення рідного краю в ході тривалих подорожей за дорученням цієї установи. У журналі Археографічної комісії записано: «Всепокірніше просити п. київського військового , подільського і волинського генерал-губернатора про запрошення … художника Академії Тараса Шевченка в званні співробітника Комісії для знімків з предметних пам`ятників». Восени 1846 р. поет як співробітник Комісії здійснив третю наукову подорож по Україні, на цей раз на Правобережжя. 21 вересня він одержав від Київської археографічної комісії доручення з програмою етнографічних і художніх робіт. Доручення підписав сам генерал- губернатор Д.Г. Бібіков. В документі говорилося: «Припис виданий генерал-губернатором Бібіковим, від 21 вересня 1846 року, співробітнику тимчасової Комісії для розгляду давніх актів Шевченку». Завдання були такі:

«Доручаю вам вирушити в різні місця Київської, Подільської і Волинської губерній і намагатися зібрати такі свідчення:

1. Про народі перекази, місцеві повісті, сказання в піснях. І все, що ви дізнаєтеся, записати, а пісні, народні перекази, наскільки можна, списати в такому вигляді, як вони є.

2. Про визначні кургани і урочища, де і в якому місці вони містяться та які в цій місцевості існують, перекази і легенди, а також історичні свідчення. З цих курганів зняти ескізи, із зображенням їхньої форми і величини, і описати кожний відповідно до зібраних свідчень.

3. Оглянути кращі монументальні пам’ятки і давні споруди, здійснивши їхній опис, щоб можна було розпорядитися зняти з них в наступному році рисунки. Якщо де-небудь вам вдалося виявити якусь давнину, грамоти чи папери, то такі документи доставити до мене, або дізнавшись де вони знаходяться, про це донести.

4. Крім того, вирушити в Почаївську Лавру і там списати: а) загальний зовнішній вигляд Лаври; б) інтер’єр храму; в) вид на тераси і округу.

Всі зібрані вами відомості, описи і малюнки, після вашого повернення в Київ, представити мені. Подорожнє і приблизно на прогони й кормові 150 руб. сріблом, при витратнім зошиті, ви отримаєте із моєї канцелярії». Не складно помітити, зауважує волинський науковець Петро Кралюк, що перші три завдання мають загальний характер, а четверте – конкретизоване. Адже після польського повстання 1830-1831 років лавру відібрали в греко-католиків й передали російській православній церкві. Тому в матеріалах Київської археографічної комісії, узагальнює п. Кралюк, цей релігійний осередок слід було представити як православний. Крім грошей на поїздку та роботу, співробітникові Шевченку було надано чотири пакети, відповідно адресовані подільському та волинському губернаторам, а також подільському та волинському православним архієпископам. У листах Бібіков писав про необхідність сприяння відрядженому у виконанні його завдань.

Наприкінці вересня 1846 р. Шевченко виїхав на Поділля. Йому потрібно було насамперед дістатися до Кам'янця- Подільського, центру тодішньої Подільської губернії. На закиди деяких дослідників (як-от, В. Бендюга), що мовляв, Тарас Григорович не побував тоді в Кам`янці та на Поділлі, а лише в Житомирі та в Почаєві, знаходимо контрарґументи в книжці Петра Кралюка. Науковець твердить: за правилами тодішнього службового етикету, відряджений із завданням, в даному разі – Тарас Шевченко – мав, що б там не було, - особисто з`явитися з візитами до місцевих губернатора й архієпископа з відповідними документами, відповідно – в Кам`янець і Житомир, а ті, своєю чергою, мали видати належні розпорядження про прийом гостя. Не одне покоління краєзнавців билося над з'ясуванням питання, через які населені пункти Вінниччини й Хмельниччини пролягав маршрут поета? І лише в кінці 1980-х український шевченкознавець, письменник і перекладач Петро Жур, який жив і працював у Петербурзі, розкрив цю загадку. У своїй монографії «Дума про огонь: 3 хроніки життя і творчості Т. Шевченка» (1985) він простежив шлях поета під час його відрядження. З Києва Тарас Григорович вирушив 25 вересня за маршрутом: Віта - Васильків - Біла Церква - Сквира й невдовзі опинився в межах сучасної Вінницької області. За кілька днів поет перетнув її з північного сходу на південний захід через поштові станції Морозівку, Плисків, Липовець, Жорнище. Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів, Курилівці, Літнівці (Нову Ушицю) – Сцибори (Соснівку) – Рахнівку і далі - на Кам'янець. Щоправда, у довоєнній книзі Павла Зайцева «Життя Тараса Шевченка» знаходимо інше твердження: «їхав через мальовничо положений Бердичів до Кам'янця- Подільського. Пошуки справжнього маршруту тривають». Але чітких документальних підтверджень нікому не пощастило віднайти. Хоча, коли за справу беруться з чіткою метою, то інколи – результати вражаючі. Приміром, у 2015 році школярі-краєзнавці з містечка Гнівань, що на Вінниччині, після понад п`ятилітніх пошуків записали спогад, що в селі Гонтівка Чернівецького району Шевченко під час згаданої експедиції спілкувався зі двома старожитцями, які були свідками страти Івана Гонти, ватажка Коліївщини. Вони розповіли не тільки про страшну страту, коли з нього живого здирали шкіру, але й про те, що відрубану голову Гонти відвезли до Могилева. Там її повішали на ворота при в'їзді до міста. Пізніше село Серби і перейменували у Гонтівку на його честь.

В якому часовому проміжку, в яких датах відбулася подорож Тараса Григоровича на Поділля й Волинь? Приміром, за версією Петра Жура, поет перебував у Кам’янці-Подільському від 27 вересня до 3 жовтня, а за версією хмельничанина Євгена Назаренка, «Шевченко перебував у Кам’янці-Подільському з вечора 30 вересня до ранку 7 жовтня за старим стилем. Різниця між старим і новим стилями в XIX столітті становила 12 днів. А за сучасним календарем це було з 12 до 19 жовтня 1846 року». Інші дослідники називають інші дати.

Отож на початку жовтня 1846 року, за версією вінничанина І. Крутенка, найімовірніше 2-7 жовтня, відвідав Тарас Григорович Кам'янець-Подільський. Дні перебування там поета підтверджують документи: подільський архієпископ 2 жовтня надіслав київському генерал-губернатору повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченку в його археографічній роботі. Подільський губернатор 7 жовтня повідомив про надання йому допомоги з боку адміністрації губернії. Тарас Григорович походжав по місту над Смотричем, милуючись його краєвидами. Мав на меті ознайомитися з історією та архітектурою Кам'янця-Подільського. Дослідник Станіслав Федоренко зазначав, що в Кам`янці Шевченко відвідав архієпископа Арсенія у його літній резиденції – архієрейському хуторі на Підзамчі. Арсеній звелів послати окружне розпорядження духовним місцям і особам кам’янецького повіту про належне сприяння панові Шевченку… Мав візит Шевченко й до губернатора Радищева. Той радив ознайомитися з «Атласом Подольской губернии», оглянути Жванець на Дністрі, де розпочалися роботи з відновлення фортеці, а також - Хотинську фортецю. Побувати у Кам’янець-Подільській в’язниці-фортеці губернатор дозволив Шевченкові 3 жовтня. Шевченко оглянув храми, замковий міст. Побував в навколишніх селах, зокрема, в Панівцях, Чорнокозинцях, Жванці, Рихті, Приворотті, піднявся на Кармалюкову гору. Він записував народні перекази, легенди, пісні. Під час цієї подорожі Шевченко особисто записав рядки невідомого варіанта пісні про Устима Кармалюка. У місті та навколишніх селах ще жили люди, які особисто знали народного месника, давали йому притулок. Враження про подільські краєвиди, знайомство з людьми та історією Поділля знайшли своє втілення у поемах Шевченка «Гайдамаки», «Меж скалами, неначе злодій... «(1848); повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», народний месник Устим Кармелюк став прообразом героя повісті «Варнак»(1853)… Відгомін спогадів про подільську подорож Тараса знаходимо й у інших його творах…

Водночас дослідник Шевченко зібрав певні відомості про архітектурні споруди, давні могили міста, замалював старовинні споруди. Є версія, як уже мовилося, що всі ці джерела зникли безслідно у царських слідчих архівах через арешт Шевченка 1847 року. Збирати матеріали в Кам`янці Тарасові Григоровичу допомагали знайомі. Так, у Кам'янець-Подільській губернській гімназії тоді працював учителем географії фольклорист П.О. Чуйкевич, з яким Шевченко познайомився у червні 1945 р. в Києві. Між ними встановилися дружні взаємини. П.О. Чуйкевич 3 жовтня записав до альбома Шевченка народні пісні: «Пливе щука з Кременчука», «Зійшла зоря ізвечора», «Ой, Кармалюче, по світу ходиш».

Історик Орест Левицький станом на 1894 р. зафіксував, що на той час було невідомо, які пам’ятки архітектури на Поділлі і в Кам’янці-Подільському Шевченко оглянув, адже підготовлений ним детальний звіт, разом з малюнками, текстами народних переказів і пісень не зберігся в справах Київської археографічної комісії. В справах комісії вдалося віднайти лише рапорт Шевченка від 31 грудня 1846 р. на ім’я генерал-губернатора. В ньому вказується залишок коштів в розмірі 34 руб. 69 коп. які залишилися з 150 руб. Сріблом, виділених на поїздку. 8 жовтня, зазначає С. Федоренко, на поштову станцію в Кам`янці Т. Г. Шевченка проводжали друзі Петро Чуйкевич, Павло Гліщинський, брати Антони і Йосип Коціпінські. Далі шлях Тараса Григоровича проліг на Волинь. Деякі дослідники (М. Дубина, І. Дуда, Б. Мельничук, інші) вважають, що їхав він з Кам`янця за маршрутом: Нігин – Тинна – Дунаївці – Ярмолинці – Антонівці – Проскурів – Западинці – Старокостянтинів – Брикуля – Ізяслав – Почаїв. Проте інші науковці вважають, що Кобзар рухався поштовим трактом Ярмолинці – Проскурів – Меджибіж – Летичів – Новокостянтинів – Хмільник – Уланів – Бердичів – Кодня до губернського центру Волині - Житомира. У Житомирі, вважає П. Кралюк, Тарас Григорович довго не затримався й вирушив до Почаєва. «Власне, відвідання Почаївської лаври й було основною метою його подорожі».

Над шляхом з Кам`янця через Проскурів саме у Меджибожі й Летичеві стоять старовинні замки, які могли привернути увагу художника. До речі, при вході до Меджибізької фортеці розміщено меморіальну табличку, що цю пам`ятку 32-річний Шевченко відвідав 4 жовтня 1846 року. Стосовно дати відвідин Меджибожа , звісно, хотілося б ще заслухати подільських пошуковців. А от на користь такої версії маршруту волинський дослідник Петро Кралюк, підтримуючи точку зору Шевченкового біографа П. Жура, наводить такі аргументи. Запис від 15 жовтня в журналі Волинської духовної консисторії про те, що волинський архієпископ Никанор здав в канцелярію розпорядження генерал-губернатора Бібікова №7251 від 21 вересня про сприяння «співробітнику заснованої при ньому, генерал-губернаторові, Тимчасової комісії для розбору древніх актів вільному художникові Шевченку» в збиранні «різних відомостей про народні перекази, розповіді про кургани, визначні пам`ятки старовини і т. п., а також доручено побувати в Почаївській лаврі і зняти краєвиди з неї і з її околиць», а також розпорядився, щоб з боку духовних осіб п. Шевченку було надано належну допомогу у випадку огляду ним церков та монастирів. Архієпископ наказав: «Для точного виконання приписаної вимоги п. генерал-губернатора Бібікова надіслати із консисторії всім монастирям, духовним правлінням і благочинням Житомирського й Кременецького повітів, а також благочинному житомирських міських церков, економу волинського архиєрейського дому і благочинному кременецьких міських церков укази і понад те повідомити у Волинське семінарське правління і духовний собор Почаївської лаври». Як бачимо, нашому мандрівникові готували прийом на належному рівні!

Як зазначає хмельницький історик Сергій Єсюнін у своїй книзі «Прогулянка Проскуровом», враховуючи відстань між поштовими станціями на тракті Кам`янець –Проскурів, «можна припустити, що Т. Г. Шевченко не лише зупинився в Проскурові на короткий відпочинок, а й заночував у нашому місті». Відповідно до плану Проскурова 1824 року, С. Єсюнін умісцевлює поштову станцію в районі перехрестя поштових доріг на Кам`янець і Летичів (нині – вулиці Кам`янецька та Проскурівська у м. Хмельницькому), що нині приблизно між торговельним центром «Дитячий світ» та підземним переходом. На поштовій станції в ті часи можна було поміняти коней, відпочити та заночувати. Мабуть Тарас Григорович так і вчинив. І сталося це, либонь, 8 чи 9 жовтня. Версії, чому про таку величну споруду немає інформації у спогадах і серед зарисовок Кобзаря, ми вже наводили. А от Шевченко не залишив згадки про зупинку в Проскурові, відповідь проста, резюмує Сергій Миколайович Єсюнін. «Справа у тім, що пожежа 1822 року знищила все місто: стару дерев`яну церкву, будівлі, міські архіви, - і тому Тараса Григоровича, виходячи із завдань Археографічної комісії, навряд чи щось могло зацікавити в Проскурові».

Під час тієї подорожі, коли за його висловом він з'їздив Поділля та Волинь “вздовж і впоперек”, Шевченко виконав 4 малюнки Почаївської Свято-Успенської лаври. А на Поділлі він змалював будівлю синагоги.

З великим замилуванням у повісті “Варнак” описано природу Поділля, картини побуту подолян та народні традиції. “Кімната була розділена на дві половини вузькою довгою пічкою замість перегородки. А пічка прикрашена ліпними арабесками домашнього малярства. Такі можна бачити на Волині та Поділлі”.

“Сиджу, бувало собі і любуюсь на прозорий невеликий ставок, увінчаний зеленим очеретом і греблею, обсадженою в два ряди старими вербами, що опустили свої віти в прозору воду. А нижче греблі старий, як і її господар, млин”. Додамо до сказаного вище: яким б шляхами об`їжджених «вздовж і впоперек» Волині й Поділля не рухався Тарас Григорович з Житомира на Кам`янець чи навспак, він неодмінно переїздив через наш Проскурів, котрий стоїть на перехресті усіх шляхів. Тож маємо не один привід гідно пошановувати Великого Тараса.

Треба зважити на те, кажуть науковці, що під час подорожі в художника не було досить часу на малювання, і він збирався повернутися на Поділля влітку наступного року. Про це, зокрема, дізнаємося з листа Петра Чуйкевича до Миколи Костомарова від 18 квітня 1847 р. Та, на жаль, доля і люди розпорядилися інакше.

Музей історії міста Хмельницького має у своїй колекції живописні роботи, вишивки, друковані твори, присвячені Тарасові Григоровичу. Особливий інтерес відвідувачів привертає серія авторських графічних робіт заслуженого художника України Михайла Андрійчука «Шевченко на Поділлі», яка перебуває в постійній експозиції музею. Якраз у цій своїй Шевченкіані світлої пам`яті видатний майстер пензля Михайло Омелянович творчо осмислив факти перебування Тараса Шевченка на Поділлі, і, зокрема, в Проскурові.

Музей історії міста Хмельницького.