14 БЕРЕЗНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ

14 Березня 2025 р.
Прес-центр

Сьогодні Україна вшановує добровольців – патріотів, котрі в критичний для держави час виявили громадянську свідомість, без повісток чи примусу, добровільно взяли до рук зброю, щоб захистити країну.

День українського добровольця – одне з найважливіших історичних і державотворчих свят новітньої української історії.

Саме 14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході.

Завдяки добровольчому руху в 2014 році, наша армія змогла піднятися з колін, дати відсіч зовнішній агресії, і наша держава вистояла. Тож саме 14 березня 2014 року дало відлік сучасної звитяги українського вояцтва. Новий виток українського добровольчого руху розпочався після повномасштабного вторгнення рашистського агресора 24 лютого 2022 року. Тоді тисячі цивільних українців полишили свої буденні справи в Україні чи поверталися з-за кордону, щоб поповнити лави захисників України.

І рік 2014-й, і 2022-й показали, що воїни доброї волі в Україні – це її суперсила, опора, надія і гарантія існування. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства.

День українського добровольця встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Коротко згадаємо, за яких умов розпочався новітній відлік українського добровольчого руху. Величезне значення для ситуації, яка склалася в Україні навесні 2014 року, мало саме формування добровольчих батальйонів, перші з яких були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України. До їхнього складу увійшли найбільш вмотивовані та свідомі українці, які мали чітке розуміння того, що в Україну йде війна і необхідно брати до рук зброю та захищати державу. Регулярна армія була на той час певною мірою деморалізована і не мала чітких наказів. Проте частина вірних присязі військовиків, передбачаючи розвиток подій, готувала спротив. На той час у державного керівництва було розуміння, що армія застосовується у момент зовнішнього вторгнення країни-агресора, а українці зіткнулися з війною гібридною, коли прямо довести втручання російської федерації на початку війни було досить складно через те, що росія застосовувала групи найманців, прикриваючи свої деструктивні дії в Україні наявністю серед них місцевих мешканців. Інші силові структури держави, особливо на сході України, також були не в кращому злагодженні через політичну нестабільність в державі. Добровольчі батальйони зупинили той можливий розвиток подій, який у 2014 році був запланований кремлем. Тоді під прапорами проєкту «Новоросія» спецслужб рф мали опинитися ще десяток областей України, котрі росія намітила окупувати. Участь у бойових діях добровольців, їхня рішучість і хоробрість дали можливість зупинити російську агресію, врятувати країну від можливої катастрофи, звільнити десятки населених пунктів і мотивувати армію. Найважливішим заходом для збереження цілісності України стало об`єднання добровольців у батальйони, адже функціонування добровольчого руху у рамках партизанських загонів не мало б ефективності і призвело до великих втрат. Оскільки Україна вперше в історії зіткнулася саме з гібридною формою війни, яка велася російськими найманцями і терористами самопроголошених організацій «ДНР» і «ЛНР», наша держава формально не мала права застосовувати для боротьби з супротивником регулярну армію. Одночасно з дестабілізаційними політичними й громадськими процесами на сході України, в усіх регіонах держави, в тому числі й у східних областях, активісти та проукраїнське населення розпочало процеси самоорганізації, надаючи старт формуванню добровольчих батальйонів. Більша частина добровольчих батальйонів, котрі формувалися на той час, легалізувалася у структурі Міністерства внутрішніх справ України, як-от: батальйон (з осені 2014-го полк) «Дніпро-1», батальйони «Харків-1», «Слобожанщина», «Київ-1», «Київ-2», «Миротворець», «Азов», який потім змінив підпорядкування і став підрозділом Національної гвардії України. 13 березня 2014 року в.о. Президента України, голова Верховної Ради України Олександр Турчинов підписав наказ про створення Національної гвардії України. Відтоді 570 добровольців – активістів Майдану – записалися резервістами до лав НГУ, структури, котра до цього складалася з бійців Внутрішніх військ. До Національної гвардії України увійшли 1-й та 2-й резервні батальйони, пізніше об`єднані у батальйон ім. С. Кульчицького та батальйон «Донбас». До цих формувань увійшли активні члени Самооборони Майдану, котрі отримали зброю та прийняли присягу. З початками сепаратистського руху на сході, розпаленого росією, на Майдані в Києві поставили намет – мобілізаційний пункт Нацгвардії. Добровольці, котрі зібралися, виїхали на бойову виправу у Нову Петрівку під Києвом. Там були сформовані 1-й і 2-й резервні батальйони Нацгвардії, до якої також входили колишні бійці Внутрішніх військ. 5 квітня 300 резервістів склали присягу. Після цього вони відбули на схід України, спершу до Павлограда (Дніпропетровська область) а потім, — на бойове чергування до району Ізюм — Слов’янськ.

Значна роль у формуванні 1-го резервного батальйону Національної гвардії України належить генералові-майору Сергію Кульчицькому, начальнику управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління НГУ. Саме він керував бойовим навчанням та злагодженням добровольців у Нових Петрівцях. Разом з ними він згодом відбув до Слов`янська, де тривали бої за звільнення міста. Але дожити до перемоги йому не судилося. Загинув 29 травня 2014 року в зоні бойових дій під час Антитерористичної операції у Слов`янську: гелікоптер Мі-8, на якому перебував генерал-майор Сергій Кульчицький та ще 11 військових, був збитий терористами неподалік від гори Карачун. 16 травня закінчили навчання і склали присягу ще 270 добровольців, які сформували 2-й резервний батальйон оперативного призначення НГУ. Координатором його підготовки був Андрій Тірон. Особовий склад Другого батальйону відбув до зони АТО 29 травня. Батальйон прибув під Слов’янськ та Краматорськ для служби на блокпостах. У липні 2014 року із солдатів 1-го та 2-го резервних батальйонів сформували батальйон оперативного призначення імені генерала Кульчицького.

Також добровольчі підрозділи створювалися під час боротьби з російськими окупантами на Луганщині, де у травні 2014 року сформувався. Батальйон територіальної оборони “Айдар”. Першим комбатом “Айдару” став сотник Самооборони Євромайдану, підполковник Сергій Мельничук. 22 травня в Старобільську відбулася перша операція батальйону. Група добровольців з Луганська, Ровеньків, Антрацита і з інших регіонів країни полонила російських найманців, які блокували пересування української військової техніки в бік Луганська. Батальйон передусім брав участь у боях за північні і центральні райони Луганщини. Наприклад, 14 червня під повний контроль української влади перейшло місто Щастя. У визволенні міста брав участь батальйон «Айдар».

Окрема сторінка добровольчого руху пов’язана з півднем Донеччини. 5 травня 2014 року у Бердянську. був стоврений Батальйон “Азов” Його основу склали учасники Автомайдану та організації “Патріот України”. 20 травня було оголошено про набір бійців до батальйону. На початку травня його бійці провели кілька боїв з диверсійними групами в околицях Маріуполя. 13 червня бійці батальйону “Азов” за підтримки Нацгвардії, батальйону “Дніпро-1” та ЗСУ звільнили від окупантів Маріуполь.

Окремою, частиною цього руху став Добровольчий український корпус, який створили активісти Правого сектора. Рішення про створення корпусу було ухвалено в червні 2014 року. Назву “Добровольчий український корпус” (ДУК) для нового формування ухвалила нарада командирів організації. 15 липня лідер Правого сектора Дмитро Ярош оголосив про формування корпусу. Офіційним днем створення ДУК вважається 17 липня.

Одночасно формувалися й інші добровольчі батальйони, зокрема, «Донбас», котрий започаткований у квітні 2014 року, а згодом, у червні цього ж року, увійшов у структуру Національної гвардії України. У квітні 2014 року командир добровольчого батальйону «Донбас» оголосив про збір коштів та запис добровольців . Наприкінці травня їх кількість сягнула 120 осіб. На озброєнні батальйону були легка стрілецька зброя та снайперські гвинтівки. Особовий склад “Донбасу” на 80 %з мешканців Донеччини, котрі втратили свій дім через окупацію і понад усе прагнули повернутися додому, звільнивши рідні міста. Цей підрозділ мав діяти у форматі батальйону територіальної оборони Донецької області. Але з огляду на те, що Донецька ОДА була захоплена бойовиками, як і майбутні тимчасові обласні центри Донеччини Краматорськ і Маріуполь, батальйон функціонував як партизанський загін. Добровольці базувалися на території Дніпропетровської області. 15 травня батальйон звільнив захоплений окупантами райвідділ міліції у Великій Новосілці. 22 травня бійці батальйону взяли під охорону адміністративні будівлі Володарського району Донеччини. Вранці 23 травня батальйон потрапив у засідку у селі Карлівка Мар’їнського району. Батальйон тоді втратив п’ятьох бійців загиблими, семеро було поранено. Після трагічного бою у Карлівці, де «Донбас» зазнав перших втрат, батальйон було легалізовано в структурі МВС, і добровольці –донеччани отримали зброю і спорядження. Неабияка роль у цьому волонтерів, котрі допомогли із забезпеченням підрозділу.

Ще один напрямок формування добровольчих сил – місцеві загони під патронатом облдержадміністрацій, як-от батальйон «Дніпро-1», котрий потім став полком, що підтримував порядок в регіоні, відтісняючи ворога від кордонів Дніпропетровської області, просуваючись далі на схід. Одним з центрів добровольчого руху став у той період Дніпропетровськ (тепер – Дніпро), де місцеві колаборанти також спробував влаштувати силові проросійські акції. Батальйон Дніпро-1 почали створювати 14 квітня 2014 року. Формування його відбувалося на базі раніше створеного Полку національного захисту Дніпропетровської області. 6 травня 2014 року було укомплектовано 1-шу роту батальйону “Дніпро-1”. З 11 травня 2014 року бійці розпочали патрулювання Красноармійського, Добропільського, Великоновосілківського, Олександрівського районів Донеччини. Окупанти з «ДНР» спробували закріпитися у цих районах, однак не мали в них великої підтримки. 30 травня батальйон «Дніпро-1» разом з батальйоном територіальної оборони Дніпропетровщини, з метою контролю залізничного сполучення, взяли під контроль залізничні станції Просяна, Слов’янка, Добропілля, Дачна та усі станції на межі Дніпропетровщини та Донеччини. 6 червня перша рота батальйону після прийняття присяги відбула у зону проведення АТО. У липні частина підрозділів батальйону базувалася у Маріуполі.

Навесні 2014 року при облдержадміністраціях було розпочато набір до батальйонів територіальної оборони, що формувалися з мешканців-добровольців областей під керівництвом Міністерства оборони України. Одночасно створювалися добровольчі формування Національної гвардії України і патрульної служби поліції особливого призначення під керівництвом Міністерства внутрішніх справ. Окремо добровольці формували незалежні від державних силових структур добровольчі батальйони, які стали щитом на захисті України на початку російської збройної агресії. Їх внесок важко переоцінити - саме добровольці зі зброєю в руках першими протистояли озброєній російській армії. Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Люди приходили, не чекаючи повістки. Були й ті, хто не йшов у військкомати, а самоорганізовувався в батальйони й самі вирушили на Схід. Завдяки добровольцям Україні вдалося протистояти російському агресору. Вони дали змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти українську армію. Переважна більшість добробатів з часом перетворилися на військові частини силових структур.

Важливою частиною добровольчого руху були грузинський та чеченський підрозділи. Грузинський національний легіон був заснований 2014 року добровольцями-грузинами. З 24 лютого 2016 року батальйон воює у складі Збройних Сил. Після включення до складу 54-ї бригади він став називатися 25- й батальйон “Київська Русь”. В Україні це був перший випадок, коли до складу Збройних сил офіційно прийняли іноземців. А батальйон імені Джохара Дудаєва було створено на початку березня 2014 року в Данії. Ініціатором його створення стала діаспорна організація «Вільний Кавказ», яка з 2006 року працювала в Данії. У зв’язку з російською агресією в Криму Президія “Вільного Кавказу” зробила заяву про намір формувати батальйон. Його Командиром став Іса Мунаєв, комендант Грозного у 1999-2000-му роках.

Під час збройної агресії РФ на сході України добровольчі формування брали участь в оборонних і наступальних операціях. Так, в обороні Донецького аеропорту поряд із спецпризначенцями 3-го окремого полку, бійцями 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних, 93-ї та 72-ї окремих механізованих бригад, 1-ї окремої танкової бригади, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 91-го окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійцями полку “Дніпро-1”, брали участь і бійці Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інші.

Загалом у боях 2014–2015 років російсько-української війни на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Вони були першими, хто став на захист держави в умовах збройної агресії. Переважна більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур.

Якщо більшість добровольчих батальйонів легалізувалися як структурні підрозділи МВС, ЗСУ або Нацгвардії, або силові відомства самі почали ініціювати створення окремих добровольчих підрозділів, то все ж частина добровольчих формувань так і залишилися не легалізованими. І серед них – Українська Добровольча Армія, Добровольчий Український Корпус (Правий сектор), батальйон ОУН, батальйон імені Джохара Дудаєва. З часом деякі з них розгубили більшу частину кадрів і майже втратили боєздатність.

Новий поштовх розвитку добровольчому руху надав Закон України “Про основи національного спротиву”, що був ухвалений 16 липня 2021 року. Відповідно до цього Закону добровольче формування територіальної громади – це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади. Після того, як Кабінет Міністрів України постановою від 29 грудня 2021 року № 1449 затвердив Положення про добровольчі формування територіальних громад, в Україні почали створюватися перші добровольчі об’єднання для територіальної оборони. Розгорнулася ціла мережа таких формувань. Їхня діяльність здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом. 24 лютого 2022 року Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення на територію України. Країна-агресор із перших днів завдає ударів по цивільному населенню та інфраструктурі. Відповіддю на вторгнення став, зокрема, масштабний добровольчий рух. Після початку повномасштабного вторгнення відбулося і відродження добробатів, і поновлення ініціатив про їхню легалізацію. Добровольчі підрозділи «Батальйон ОУН» та «Рух опору «Вільна Україна» були легалізовані у формі добровольчих формувань територіальних громад, відповідно до нового закону про територіальну оборону. На основі «Правого сектору» було створено окрему військову частину зі збереженням командного складу.

З перших годин вторгнення сотні тисяч українців добровільно стали на захист Батьківщини, вступаючи до лав Збройних Сил України та територіальної оборони. Десятки тисяч для цього повернулися з-за кордону. Серед тих, хто добровільно взяв у руки зброю, – відомі спортсмени, музиканти, бізнесмени, актори, люди різних професій.

Одним із таких Героїв є і хмельничанин, багаторічний добрий друг, волонтер, меценат музею історії міста Хмельницького, радіоінженер за освітою, історичний реконструктор за покликом серця Микола Тарас. Першого ж дня повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року, 39-річний Микола Іванович твердо став на захист України, вступивши у 86-й Хмельницький окремий батальйон ТрО 106-ї бригади ТрО (106 ОБр ТрО, в/ч А7034). Впродовж майже двох з половиною років стрілець 3 роти 3 взводу Микола Тарас вважався безвісти зниклим, відтоді як у травні 2022 року з ним було втрачено зв’язок… Понад два роки тривав його пошук. Ми, працівники музею, до створення експозиції і поповнення фондів котрого багато зусиль доклав наш Коля, не втрачали надії на те, що він в полоні, що обов’язково повернеться… Однак останки Героя, ідентифіковані за ДНК-експертизою, були знайдені завдяки зусиллям гуманітарної місії «На щиті» у так званому «Шербурському лісі», що поблизу села Богородичне Святогірської міської громади Краматорського району Донецької області, де 11 травня 2022 року Микола Тарас загинув від ворожої кулі рашистської диверсійно-розвідувальної групи під час виконання бойового завдання. 16 вересня 2024 року на Алеї Героїв на Раківському цвинтарі хмельничани, рідні, близькі, численні друзі проводжали мужнього Героя в його останню дорогу. У Миколи в місті Хмельницькому зосталися рідні, найдорожчі: маленький син, дружина, мама. Зберігають світлу пам`ять і вдячність про світлу Людину у своїх серцях працівники музею, котрі передають відвідувачам історію життєвого подвигу і добрих справ нашого земляка. Нині у залі давньої історії в музейній експозиції експонуються десятки реплік середньовічних обладунків, зразків зброї, екіпірування, стилізований одяг, копії реманенту тощо, створені або самим Миколою Тарасом, або ж на його замовлення. Всі ці речі реконструктор Микола передав для музею історії міста Хмельницького. Він, як ніхто інший, розумів, як важливо бачити й відчувати історію на дотик. І вже роки поспіль наші відвідувачі: школярі, студенти, гості зі всієї України, завдяки Миколі Тарасу, мають змогу приміряти обладунки, брати до рук репліки старовинних речей, одягу, зброї, фотографуватися, робити селфі, більше й глибше дізнаватися про історичні процеси на теренах рідного краю, Європи.

До українських добровольців, які зголосилися захищати свою державу, доєдналися іноземці. Українська держава закликала їх спільно боротися за мир і демократію у Європі та всьому світі. Указом Президента від 28 лютого 2022 року № 82 з 1 березня 2022 року запроваджено безвізовий режим в’їзду в Україну для громадян іноземних держав, які бажають вступити до Інтернаціонального легіону оборони України, крім громадян держави-агресора. В Україну продовжують прибувати добровольці з різних країн світу, щоб стати на захист територіальної цілісності нашої країни. Зголосилися допомогти колишні військовослужбовці з Польщі, Швеції, Данії, Німеччини, Фінляндії, Великої Британії, США, Латвії, Литви, Японії, Нідерландів, Сирії, Лаоса, Індонезії і багатьох інших країн.

Міністерством у справах ветеранів України спільно з експертам створено Книгу пам’яті Добровольців, до якої внесені дані про полеглих добровольців.

Цього дня ми схиляємо в пошані голови перед самовідданістю й мужністю земляків і співвітчизників, котрі за голосом серця стали воїнами добровольцями у цьому жорстокому протистоянні з ворогом, змушуючи нападника усвідомити, що немає сили, сильнішої за людей, котрі не за владу, славу чи гроші стали на захист рідної держави та готові покласти життя за здобуття нею незалежності і територіальної цілісності. Нехай Бог береже кожного захисника, дає міць, витримку й силу. Нехай настане мир і спокій в Україні і світі.

Слава Україні! Героям Слава!

Музей історії міста Хмельницького.