В ЄДНОСТІ ОБОРОНИМО СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ

22 Січня 2026 р.
Прес-центр

Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42.

Це свято ще називають «Днем першої Незалежності», адже саме 22 січня у 1918 році Центральна Рада проголосила свій Четвертий універсал, яким остаточно підтвердила незалежність України від Росії. У той же день 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Злуку, або ж, Соборність українських етнічних земель в одній державі – Українській Народній Республіці. Це одне з найважливіших свят в національному календарі України, яке засвідчує територіальну цілісність нашої держави.

Соборність землі України – духовне єднання всіх територій, які історично належали нашому народові, єдність і цілісність загальновизнаної цивілізованим світом і закріпленої законодавчо території України, недоторканність її кордонів.

Соборність української державності означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ як вільну, суверенну, демократичну, правову і соціальну.

Наша історія давня і ніколи не переривалася, від часів Київської держави, тобто, від Х століття до ХХІ століття. Історія державності України триває щонайменше 11 століть.

Від часів роздробленості Київської Русі ідея Соборності стала запорукою збереження української державності та національного самоусвідомлення. Українські державники Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа у різні часи і за різних історичних обставин намагалися втілювати цю ідею в життя.

Навіть у часи поділу між чужинними державами українці завжди вірили у національне об’єднання. Доказом цього є подвижницька діяльність «Руської трійці» й Головної Руської Ради у Львові, творчість Юліана Бачинського і Миколи Міхновського, багатьох інших відомих українських діячів, українських громад по обидва боки річки Збруч – штучно створеного окупантами України умовного кордону між Наддніпрянщиною та західноукраїнськими землями. Впродовж століть провідні українські державники переконливо обґрунтовували потребу здобуття політичної незалежності України на всьому просторі української етнічної території. Новий шанс відродити державність постав після Першої світової війни, у період Українських визвольних змагань 1917-1921 років. Знаковою подією Української революції тоді стало проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради – державно-правовий акт, оприлюдненого 22 січня 1918 рок. Цей документ, ухвалений Комітетом Української Центральної Ради 24 (11) січня 1918 року, декларував повну державну незалежність Української Народної Республіки. IV Універсал Української Центральної Ради однозначно визначив мету українського народу – створення суверенної держави.

Вже за рік після проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на велелюдних зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини щодо консолідації в одній державі. Проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР стало основоположною подією для українського державотворення. Пригадаємо основні політичні кроки визначних політиків УНР та ЗУНР, які готували підґрунтя для проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР.

3 листопада 1918 року Буковинське народне віче у Чернівцях ухвалило рішення про возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та подальшу злуку у соборну Україну.

30 листопада 1918 року друга делегація уряду ЗУНР у складі Лонгина Цегельського і Дмитра Левицького прибула на залізничну станцію «Фастів», де зустрілася з членами Директорії (Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Федором Швецем).

1 грудня 1918 року у Фастові представники УНР та ЗУНР в штабному вагоні «Винниченка-Петлюри» підписали «передвступний» договір між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу.

3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) схвалила закон про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку.

21 січня 1919 року в Хусті Всенародні Збори ухвалили приєднати Закарпаття до Української Народної Республіки.

22 січня 1919 року у Києві урочисто проголошено Акт Злуки. У святі брала участь делегація – 36 осіб, від Західної частини України. Поруч із членами Директорії УНР і делегацією ЗУНР стояли також представники іноземного дипломатичного корпусу: посол Австрії Карл Фюрстенберг, посол Болгарії Іван Шишманов (зять Михайла Драгоманова), посол Всевеликого Війська Донського генерал-лейтенант Олександр Черячукін, заступник посла Німеччини Мейснер, консул Туреччини Орерід-бей, консул Нідерландів і грузинський військовий аташе.

Будівлі в центральній частині міста прикрашали національні прапори, вхід до Софійського майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості. Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестру заспівав «Ще не вмерла Україна». І настав історичний момент – міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив грамоту, ухвалу УНРади, і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав Універсал. По цьому Національний хор виконав «Ще не вмерла Україна», «Вічний революціонер» та «Вкраїно мати, кат сконав». Після неодноразових «Слава!» єпископ Катеринославський Агапіт провів урочисту молитву.

Під звуки шести духових оркестрів розпочався урочистий парад українських військ, який приймав полковник армії УНР Євген Коновалець.

Командував парадом засновник «Пласту» Іван Чмола. Січові стрільці йшли у своїх сталевих шоломах. Площею пройшли кіннота, піхота та артилерія. З боку Дніпра зазвучала музика. Урочистий хід військ продовжився вулицями Києва. За військом усі пішли по Володимирській вулиці. Біля будинку губерніального земства відбувся мітинг, на якому виступили В. Винниченко та С. Петлюра.

«Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати «Слава!» вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами «Слава!», коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите «Слава!», не словом, а ділом», — з такими словами звернувся до учасників урочистостей під час імпровізованого мітингу біля будівлі губернського земства у Києві 22 січня 1919 року Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра. Після промов маніфестація (50 тисяч осіб) із прапорами пройшла до Оперного театру.

Наступного дня, 23 січня, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) відкрився Трудовий конгрес України. Щойно обраний, він мав стати законодавчим органом єдиної, соборної Української Народної Республіки і в перший день свої роботи майже одноголосно ратифікував Акт Злуки: Західно-Українська Народна Республіка стала автономним утворення під назвою Західна область УНР (ЗОУНО), усі її органи влади збереглись у попередньому вигляді, окремо продовжували діяти обидві українські армії. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах.

На той час Полтава, Харків та міста Донбасу вже були окуповані «червоними» росіянами. Публічних урочистостей з приводу Акта Злуки там не відбулося.

До речі, через два дні після проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР, 24 січня 1919 року, Рада Народних Міністрів УНР прийняла закон про встановлення щорічного святкування 22 січня дня самостійності України, на честь роковин проголошення самостійності УНР.

Через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт Злуки залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не те що не відзначалися: московські комуністи робили все, щоб пам`ять про Українські визвольні змагання і державотворення була витіснена зі свідомості наступних покоління і затаврована.

Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці заходу України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, у якій взяли участь понад 30 тисяч осіб. Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД).

21 січня 1990 року тисячі українських патріотів з нагоди 71-ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР утворили живий ланцюг єднання від Івано-Франківська до Києва. Прикладом тієї «української хвилі» була акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». За різними джерелами, тоді на велелюдну акцію вшанування подій Української революції та історичного акту єднання українських земель 22 січня 1919 року вийшли від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

Пам’ять про власну державу у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році.

Сьогодні День Соборності України має особливе значення. В умовах війни і боротьби за територіальну цілісність свято нагадує, що Україна — єдина країна, а її сила полягає в підтримці один одного і спільній відповідальності за майбутнє держави. З перших днів війни українці виявили гідну поваги взаємопідтримку, консолідованість, чуття братерського плеча, котрі посилилися й зміцніли з часу повномасштабного вторгнення московського загарбника в українські землі. Єдність в загальнонаціональному спротиві окупантам, в поширенні волонтерського руху, підтримці переселенців з тимчасово окупованих територій, підтримці українських воїнів, згуртованість, з якою українські воїни, добровольці Сходу і Заходу, Півдня і Півночі, Центру наших земель постали на шляху підлого агресора, дозволила Україні втримати фронт і заступити шлях нападнику. Наша сила – в згуртованості і консолідації зусиль - заради збереження Української державності, суверенітету та відновлення територіальної цілісності країни, заради майбутнього, де суверенній соборній Україні – бути!

Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань. Відновлення соборності відбудеться після деокупації Криму, а також українських територій у Донецькій і Луганській, Запорізькій і Херсонській, Миколаївській і Харківській областях.

Зі святом Соборності, Єдності і Свободи! Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава незламним Героям!

Музей історії міста Хмельницького.