НЕБЕСНА СОТНЯ: ПОДВИГ В ІМ`Я ВОЛІ Й ГІДНОСТІ УКРАЇНИ

20 Лютого 2026 р.
Прес-центр

20 лютого 2026 року минає 12 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Крім того, це 12 років від початку російської агресії. Адже саме тоді, коли на колишній вулиці Інститутській у Києві гинули беззбройні протестувальники, російська федерація розпочала воєнну агресію, анексувавши АР Крим, а згодом окупувавши частину Луганської та Донецької областей.

…Ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, а, радше, - безсоння з 18 на 19 лютого 2014 року, - одна з найстрашніших ночей, які довелося пережити нам усім перед повномасштабною війною. Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної зачистки, зробили справжній подвиг, про який ми ніколи не забудемо. В ту ніч з усіх куточків країни, а передусім із Заходу та Центру поспішали автобусами, машинами сотні і тисячі людей із однією думкою: «Рідненькі, ви тільки протримайтеся там ще трошки, ми вже їдемо!» В цю ніч палали управління міліції, СБУ, прокуратури у Львові і Тернополі, Хмельницькому і Луцьку, Івано-Франківську і Рівному. Уся країна - душею і серцем була на Майдані, де вирішувалася наша доля. Наступні дні і ночі – 19 і 20 лютого – найкривавіші, найболючіші за кількістю смертей мирних протестувальників. Герої Небесної Сотні… Наші співвітчизники, котрі своїм життям заплатили за мрію – бачити Україну вільною, демократичною, економічно сильною та стабільною, соціально орієнтованою на своїх громадян, правовою, позбавленою від корупційних пут та путінської п`ятої колони, європейською державою, в якій українська нація почувається гідно і шанує своїх героїв-державників. Гідні люди – безстрашні, із загостреним почуттям відповідальності за майбутнє своєї держави, її наступних поколінь, з великим бажанням змінити долю країни, захистити рідну землю від підступного зла, грабунку й безчестя. Студенти й пенсіонери, фермери, бізнесмени, викладачі, науковці, медики, інженери – люди різного віку та професій з усіх куточків України від Луганська до Львова вийшли на майдани, щоб нагадати «владі» злочинців та продажних маріонеток, що за Основним Законом України джерелом влади в державі є НАРОД. Це було несподіване, величне піднесення духу народного в єднанні довкола ідеї соборної вільної України як демократичної європейської держави, рівної серед рівних. Це було єднання задля утвердження в тому числі, й національної гідності, коли Майдан зі сльозами гордості й честі одностайно виконував Український Державний Гімн, усвідомлюючи, що на той час до влади дорвалися не гідні особи, котрим чужа Українська національна ідея та державність як ключові фактори єднання під національним Державним Прапором.

Уся Революція Гідності – від 30 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, і далі, – героїчна й болюче трагічна історія стосунків народу і «влади», котра виявилася не гідною свого народу і замість того, щоб рятувати державу, людей, землю, ресурси від зовнішніх ворогів, спровокувала, допустила кровопролитне громадянське протистояння, ще більше ослабивши доведену до перепуття країну. Історія Революції Гідності ще й досі викликає у дослідників безліч питань, пов`язаних передовсім з державною безпекою та, власне, захистом державності: чий сценарій виконували бандити при владі, хто конкретно поіменно і якими методами довів до дестабілізації в державі, чому силові структури не було скеровано на захист державного суверенітету, а кинуто на мирних протестувальників, власних громадян, зрештою, платників податків, чий спокій і безпеку держава зобов`язана гарантувати. Українці у 2013-2014 роках вийшли на Майдан свідомо. Не за гаслами, голосними обіцянками владців чи «опозиційних» на той час політиків, а за конкретними відповідями від тих, хто брався за державне кермо, й послідовними програмами політичних, економічних та правових демократичних змін в державі. І кожен, хто стояв на майданах країни тієї осені й зими, ризикував своїм здоров`ям і життям, наражався на небезпеку бути пораненим, вбитим тітушками, силовиками, ворожою агентурою. Народ України виявив гідний поваги приклад згуртованості, а започаткований Майданом волонтерський рух знайшов своє могутнє продовження в усі дні наступної російсько-української війни, котра, на жаль, триває. І тисячі учасників Майдану, новітніх українських героїв вирушили на фронт боронити країну – добровольцями, за покликом серця.

Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України.

Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. 21 лютого датовано вірші поетес Тетяни Домашенко та Людмили Максимлюк, у яких використано словосполучення «Небесна Сотня». Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали в інтернеті. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року.

День Героїв Небесної Сотні вшановуємо щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента України «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» від 11 лютого 2015 року № 69/2015 на знак пам’яті про громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України та завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави.

День Героїв Небесної Сотні – це день жалоби, оскільки ми поминаємо своїх співвітчизників, українських громадян, котрі загинули під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України. Водночас це день осмислення низки історичних подій, пов`язаних із цим періодом розвитку Української державності. Ми вшановуємо своїх сучасників, котрі виявили мужність і героїзм в боротьбі за гідне, вільне життя. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця – це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні. Ці якості - гідні наслідування.

Сьогодні ми знову відновлюємо в пам`яті перебіг Революції Гідності і ті буремні події лютого 2014 року, сучасниками та учасниками котрих ми були, і котрі стали переломним моментом Революції Гідності. Пригадуємо імена Героїв Небесної Сотні, суть їхнього громадянського подвигу, обставини героїчної та трагічної загибелі.

Події 18–20 лютого 2014 року – це завершальний, 5-й етап Революції Гідності, збройна ескалація, остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Саме за ці, найтрагічніші, три дні загинуло найбільше протестувальників. Однак перші втрати серед учасників протесту було зафіксовано задовго до гарячої фази протистояння. Відомо, щопершим загиблим Героєм Небесної Сотні став Павло Мазуренко. Він мав кримську реєстрацію, але жив і працював у Києві. Із початком протестів відвідував Майдан. 18 грудня 2013 року, коли він повертався додому до житлового масиву Борщагівки, його зупинили люди в чорних одностроях, у бронежилетах і шоломах. Силовики жорстоко побили Павла та втекли. 22 грудня 2013 року він помер в лікарні внаслідок численних забоїв і травми голови. За нез’ясованих обставин загинув активіст Майдану тернополянин Тарас Слободян. Він зник у грудні 2013 року, а його тіло було знайдено на Сумщині лише 1 березня 2014 року.

19 січня, яке увійшло в історію Революції Гідності як Вогнехреща. Цього дня міліція почала застосовувати помпові рушниці та водомети всупереч закону, який забороняє використання цих спецзасобів за температури нижчої від 0 °С. Під крижану воду потрапили й мітингувальники. Серед них були киянин, уродженець Волинської області, Олександр Бадера та житель Івано-Франківської області Богдан Калиняк. Обидва через погане самопочуття повернулися додому. Через дев’ять днів, 28 січня 2014 року, вони померли. Олександр Бадера, окрім застуди, мав отруєння нервово-паралітичним газом, а 22 січня чоловіка було травмовано в сутичці із силовиками. Внаслідок двобічного запалення легень, яке сталося не лише через потрапляння під крижану воду, але й, імовірно, через отруєння речовинами сльозогінної та подразнювальної дії (газом), не стало Богдана Калиняка. Рівно за місяць, 19 лютого 2014 року, від отруєння газом, яке спричинило важку форму пневмонії, у Київській міській клінічній лікарні № 17 помер 24-річний активіст Майдану Максим Горошишин.

21 січня, за інформацією медслужби Майдану, впродовж доби потерпіли 1400 активістів, які мали вогнепальні й осколкові поранення. Дії силовиків посилили революційні настрої активістів. Навіть ті, які не асоціювали себе з радикальними рухами, вважали, що треба переходити від оборони до наступу. Боротьба вийшла на новий етап, кульмінацією якого стали події 22 січня 2014 року. Саме в річницю проголошення незалежності Української Народної Республіки та День Соборності серед протестувальників з’явилися перші загиблі від вогнепальних поранень. Цього дня загинули вірменин Сергій Нігоян, майданівець із Дніпропетровської області та білорус Михайло Жизневський. Летальне вогнепальне поранення отримав Роман Сеник з Львівської області. Він помер 25 січня 2014 року в київській лікарні.

Тіло ще одного учасника протестів, львів’янина Юрія Вербицького, якого викрали напередодні в Києві з лікарні, було знайдено у лісосмузі поблизу села Гнідин Київської області. За висновком експертизи, його закатували 21 січня 2022 року. Через загибель людей опозиційні політики закликали українців з усіх областей прибути до Києва, а також заявили, що вбивства мітингувальників – на особистій відповідальності та совісті тодішнього Міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка.

Відставка уряду Миколи Азарова, прийнята президентом Віктором Януковичем 28 січня, та скасування цього ж самого дня більшої частини “диктаторських законів”, а також проголошення наступного дня амністії для мирних учасників протестів створили передумови для деескалації напруженої ситуації в країні. Однак український парламент зволікав із внесенням змін до Основного Закону, які передбачали повернення до парламентсько-президентської моделі державного управління, закріпленої в Конституції 2004 року, та, відповідно, обмеження повноважень президента.

6 лютого відбулася попереджувальна хода активістів Майдану до Верховної Ради України з вимогами не переривати роботу парламенту до врегулювання політичної кризи в державі, а також розглянути проєкт змін до Конституції України. Таку ж саму акцію було заплановано Штабом національного спротиву й на 18 лютого, коли депутати Верховної Ради України мали розглянути відповідний законопроєкт.

18 лютого тисячі активістів і учасники Самооборони Майдану розпочали “мирний наступ” – ходу з майдану Незалежності до будівлі Верховної Ради України, вимагаючи від парламентарів розглянути законопроєкт щодо зміни Конституції України.

Цього дня керівництво МВС віддало наказ про залучення зведених загонів спецпідрозділів міліції “Беркут” і підрозділів внутрішніх військ. Силовики перекрили будівлю Верховної Ради України, Маріїнський парк, вулиці навколо урядового кварталу, а на Парковій алеї та поблизу площі Конституції зібралися прибічники Антимайдану й тітушки.

Об 11-й годині між мітингувальниками та спецпризначенцями почалися сутички. Для протидії протестувальникам силовики застосували світлошумові гранати (за деякими даними, з прикріпленими залізними деталями для збільшення руйнівної сили), травматичну та стрілецьку зброю, а також активно залучали тітушок, підтримуючи відверто протиправні дії членів неформальних угруповань. Учасники протесту й журналісти повідомляли про стрільців із рушницями, яких помічали на дахах будівель і вулицях урядового кварталу.

О 14-й годині зафіксовано сутички між Самообороною Майдану та бійцями спецпідрозділу “Беркут” у Кріпосному провулку, через який проходили можливі шляхи відступу маніфестантів.

Цього дня внаслідок смертельних сутичок між учасниками Самооборони Майдану та бійцями внутрішніх військ і тітушками у Києві: у Маріїнському парку, біля будівлі Верховної Ради України, на вулиці Інститутській, зокрема й, на барикадах біля верхнього виходу зі станції метро “Хрещатик”, під час бою за барикаду біля Будинку Федерації профспілок України, під час штурму-зачистки силовиками барикад на майдані Незалежності загинуло багато протестувальників.

Під час слідства було встановлено, що за наказом Міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка та Голови Служби безпеки України Олександра Якименка правоохоронцям було надано дозвіл на застосування зброї. Зокрема, ще вранці 18 лютого частка спепризначенців отримала пістолети ПМ та Форт-12, бойові припаси до них, а також спеціальні засоби – травматичні рушниці Форт-500. А о другій половині дня спецпризначенці, крім названої зброї, отримали вогнепальну зброю: автомати Калашникова модернізовані калібру 7,62х39 мм.

Згідно із даними, наведеними у вироку Святошинського суду, 18 лютого 2014 року внаслідок силового протистояння протестувальників і правоохоронців були заподіяні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості 771 активісту. 120 активістів отримали вогнепальні поранення, 12 мітингувальників загинули від вогнепальних поранень, ще сім – через одержані травми. До цього числа не включені інші учасники протестів, які загинули цього дня від рук тітушок або померли від одержаних травм пізніше. Тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 398 правоохоронців. 133 з них були поранені з вогнепальної зброї, 8 поранень виявилися смертельними. Слідством не встановлені особи, причетні до загибелі силовиків.

19 лютого близько 22-ї години кілька інтернет-видань повідомили про пожежу в Будинку Федерації профспілок України, яка сталася внаслідок спроби захоплення будівлі силовиками. Тут розміщувалися Штаб національного спротиву, харчові, побутові й медичні склади, координаційний та інформаційний центри, кухні й медпункт. Під час пожежі загинули протестувальники. Оборона Майдану тривала всю ніч. Захисники барикад гинули від вогнепальних поранень, травм, тітушки викрадали й убивали протестувальників. Силовикам удалося витіснити мітингувальників із частини майдану Незалежності.

Внаслідок подій 19 лютого у Києві тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 156 беззбройних активістів. З них 23 отримали вогнепальні поранення (три з яких виявилися смертельними), троє померли від інших травм. Крім того, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 105 правоохоронців, 15 з них отримали вогнепальні поранення, одне з яких призвело до смерті.

Цього ж дня біля управління СБУ в місті Хмельницькому смертельні поранення отримали учасники місцевого Майдану Людмила Шеремет (71 рік) та Дмитро Пагор (21 рік). Вони брали участь в акції протесту, спрямованій на перешкоджання відправки місцевих силовиків до столиці. На блокпосту на трасі Одеса – Київ загинув Віктор Чернець (36 років), якого збила автівка з тітушками або силовиками, що на великій швидкості рухалася в напрямку Києва.

20 лютого. Розстріли на вулиці Інститутській.

20 лютого, приблизно з 05:30, протистояння на майдані Незалежності знову загострилося. Невстановлені особи застосували вогнепальну зброю по працівниках правоохоронних органів, внаслідок чого троє правоохоронців загинули, а ще 39 отримали вогнепальні поранення. Того ж ранку на Майдан прибуло нове підкріплення активістів переважно із західних областей України.

Ще в ніч на 19 лютого загін озброєних спецпризначенців передислокувався на автостоянку біля Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневий палац), де перебував у резерві до ранку 20 лютого 2014 року. Це була рота спецпідрозділу «Беркут», якою у день розстрілів командував Олег Янішевський. Майданівці, орієнтовно о 08:55, почали підніматися вгору по вулиці Інститутській, відтісняючи силовиків, щоб повернути контроль над втраченою 18 лютого територією. У сутичках на вулиці Інститутській силовики застосовували зброю і водомети.

За даними судового розгляду, під час подій 20 лютого 2014 року загинули та отримали смертельні поранення 48 мирних протестувальників, ще 80 отримали вогнепальні поранення.

Масові розстріли беззбройних людей на Майдані стали переломним моментом у перебігу Революції Гідності та спричинили стрімке падіння режиму Віктора Януковича. О 22:30 Верховна Рада України ухвалила постанову про засудження насильства в країні й заборонила проведення «антитерористичної операції» з використанням будь-яких різновидів зброї та спеціальних засобів проти громадян України.

Крім названих активістів, упродовж січня – квітня 2014 року за різних обставин, подеколи до кінця не з’ясованих, загинули ще кілька учасників Майдану, які поповнили лави Героїв Небесної Сотні.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закони «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» та «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

У другій половині дня на Майдані розпочалося прощання із загиблими 18–20 лютого. Після відспівування їх проводжали в останню путь вигуками «Герой!», «Герої не вмирають!» i піснею «Пливе кача по Тисині». Пізно ввечері стало відомо, що Віктор Янукович із довіреним колом охорони о 22:40 вилетів у Харків.

22 лютого Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень». Відповідно до постанови, Віктор Янукович оголошувався таким, що у неконституційний спосіб самоусунувся від виконання своїх конституційних обов’язків Президента України. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 85 Конституції України, позачергові вибори Президента України призначили на 25 травня 2014 року. Того самого дня виконувачем обов’язків президента та головою Верховної Ради України став Олександр Турчинов.

Однак боротьба за Україну лише починалася. А список Героїв Небесної Сотні продовжував поповнюватися. У лютому 2014 року, усвідомивши, що перемога Майдану свідчить про втрату контролю над Україною, який усі роки незалежності намагався зберігати кремль, росія почала війну проти нашої держави – спочатку гібридну з окупацією АР Крим та бойовими діями у східних областях, а вісім років по тому, 24 лютого 2022 року, – на всій території України. У березні-квітні 2014 року на Донеччині проросійські бойовики вбили ще чотирьох українських громадських активістів, котрі намагалися зупинити сепаратистський рух: Дмитра Чернявського, Володимира Рибака, Юрія Дяковського та Юрія Поправку.

Путінський ставленик Віктор Янукович та його приспішники використовували зброю проти беззбройних мітингарів узимку 2014 року, підступно розправлялися з проукраїнськими активістами, котрі намагалися запобігти феесбешній агентурі розколоти та захопити українські землі. Та ворожа пропаганда виявилася безсилою проти української єдності. Україна протистоїть московському агресору вже 12 років. Ми обороняємо свою землю, наша сила – в правді, пролита праведна українська кров кличе до помсти. Україна – наш дім, наша земля по праву народження.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, яке триває вже четвертий рік і несе смерть, горе та руйнацію.

Нині путін воює з цивільним населенням України, прагнучи занурити нашу країну у темряву та холод. Не досягнувши своїх стратегічних цілей – так званих «денацифікації та демілітаризації», – він тисне на мирних людей, створюючи нестерпні умови життя, щоб змусити населення України до капітуляції.

Однак терор як засіб, до якого росія вдається не вперше, щоб підкорити Україну, не приносить агресору очікуваних результатів. Нині українці розуміють, що здатися – це втратити волю та гідність, це зректися своєї держави та пам’яті про загиблих, які віддали своє життя за незалежну Україну. Високу ціну платить наша країна за право бути суб’єктом на карті світу та мати власні суверенітет і державність. Одними з перших, які рішуче виступили на захист нашої Батьківщини, були Герої Небесної Сотні.

Вони стали символом світла та перемоги над злом. Разом із Героями теперішньої війни за Незалежність України, які відстоюють на фронті наше право жити у вільній соборній Україні, вони живлять та зміцнюють нашу віру в Перемогу.

Музей історії міста Хмельницького.