8 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ 1939-1945 РОКІВ

8 Травня 2026 р.
Прес-центр

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Спільним також є символ пам'яті про Другу світову війну – мак пам'яті. Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо.

Ми пам’ятаємо, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. Цей пам`ятний день для нас символізує не тріумф переможців, а нагадує про трагедію, страшні випробування й жахливі людські та матеріальні втрати, котрих зазнав український та єврейський, кримсько-татарський народи, котрі жили в межах сучасної України, й застерігає, що не можна розв'язувати складні міжнародні проблеми шантажем, ультиматумами, збройною агресією aбo анексією.

Україна висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам'ять про загиблих воїнів i жертв найкривавішої в історії людства війни.

Друга світова війна стала найбільш кривавою i жорстокою в історії людства у ХХ столітті. У ній взяли участь 80% населення планети, загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. До армій ворожих сторін було залучено загалом понад 110 млн солдатів.

Вважається, що Друга світова розпочалася для України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. 23 серпня 1939 року, Німеччина і Радянський Союз уклали договір про ненапад, відомий також як Пакт Молотова-Ріббентропа (за прізвищами підписантів). У таємному додатку до угоди сторони домовилися про розподіл сфер впливу у Східній Європі. Цей договір став прологом до Другої світової війни, яка почалася через тиждень після його підписання.

Проте нині українські історики нагадують світові, що насправді для України Друга світова розпочалася в ніч з 13 на 14 березня 1939 року, коли Угорщина з дозволу Гітлера й потурання його союзників ввела війська в щойно проголошену Карпатську Україну: сорокатисячна вишколена угорська армія з авіацією і артилерією проти п’яти тисяч спішно зорганізованих вояків “Карпатської Січі” з одним легким танком, забраним у відступаючих чехословаків. Пропорція сил – один до п’яти на користь мадярів. Тоді більша частина Закарпаття (майже 90%): увійшла до складу Угорського королівства, деякі ж північні прикордонні райони були передані під контроль Польщі (на той час союзника Угорщини).

А з 22 червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність.

На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

У період з 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 року в Україні практично ніколи не наставало затишшя. 3 цих 40 місяців 35 припали на активні бойові дії.

На українських землях відбувалися найбільші наступальні операції 1943-1944 років: Білгородсько-Харківська, Чернігово-Полтавська, Київська, Корсунь-Шевченківська, Нижньодніпровська, Дніпровсько-Карпатська, Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Львівсько-Сандомирська, Східно-Карпатська, вигнання нацистів з Миколаєва, Одеси, Криму.

Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», зокрема, мобілізованих на території тодішньої Кам`янець-Подільської області, погано озброєних та екіпірованих, радянські командувачі кидали проти гітлерівців у сумнозвісний «Тернопільський котел» на штурм Тернополя, котре Гітлер оголосив «містом-фортецею». Позаду «чорносвитників» стояли радянські загороджувальні загони. Серед депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.

В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу. Внаслідок бойових дій в Україні залишилися без даху над головою 10 млн людей. Окупанти примусово вивезли на роботи до рейху 2,4 млн осіб. У 1945 році промислове виробництво в Україні становило лише 26% довоєнного рівня.

Проте найстрашнішими були людські жертви. За період 1939—1945 років прямі втрати України становили 8-10 млн осіб, а демографічні — 13,6 мільйона. Це майже чверть усього тогочасного населення України. Економічні втрати України через Другу світову – 285 мільярдів тогочасних рублів.

Загалом же з 1941 до 1945 роки, враховуючи тих, хто загинув від рук обох режимів – гітлерівського і радянського, був вивезений на примусові роботи, репресований або ж депортований, населення України зменшилося із 41, 7 мільйона до 27, 4 мільйона. Для відновлення після таких демографічних втрат Україні знадобилося 25 років. До кінця 1944 року в Україні було виявлено 125 тис сиріт, 21 тисяча з яких були безпритульними.

Було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитку усього СРСР.

Кривавим котком пройшлася Друга світова територією Подільського краю. З двохсот п`ятдесяти тисяч подолян, призваних до лав радянської армії, 115 тисяч зосталися на полях битв. З 1941 пол 1944 рр. В створених на території області таборах нацисти знищили понад 255 тисяч військовополонених, у тому числі: в Славутському таборі «Гросс-лазарет-301» - 155 тисяч, Кам`янець-Подільському – понад 6 тисяч, Старокостянтинівському – 3 тисячі, Раківському – 65 тисяч. Трагічною після закінчення війни була доля бранців, котрі вижили. В СРСР, згідно з наказом № 270 від 8 серпня 1941 року, здача в полон розглядалася, як «злісне дезертирство» і зрада, тому звільнені з німецького полону червоноармійці зазнавали нових переслідувань і репресій від радянської влади. Із понад 836 тисяч полонених, які вижили й повернулися на батьківщину, 233 тисячі були засуджені й відбували покарання в таборах ГУЛАГу, понад 600 тисяч працювали у так званих трудових батальйонах. Лише після 1956 року ув`язнених за здачу в полон червоноармійців було реабілітовано. Україна пам`ятає сотні тисяч закатованих гітлерівськими нацистами та радянськими органами НКВС та МДБ УРСР учасників Українського руху опору, сотні тисяч примусово мобілізованих та вивезених на трудові роботи до райху молодих, працездатних українців та українок. Жахіття Голокосту: за роки гітлерівської окупації лише на Поділлі нацисти знищили понад 214 тисяч євреїв, з них 16 тисяч знищено в Проскурові, де нацисти організували кілька українських трудових таборів, єврейське гетто та кілька єврейських таборів смерті. Обидва тоталітарні режими – гітлерівський та комуністичний - не рахувалися із життями людей на українських теренах. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл, депортації). Однак довго замовчувалися численні злочини того періоду комуністичного режиму – розстріли політичних в’язнів у тюрмах Західної України в червні–липні 1941 року, підрив центру Києва і греблі ДніпроГЕСу в 1941-му, знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих в море разом із санітарними машинами тощо. Із Україною пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 року генерал Кузьма Дерев’янко, уродженець Уманщини, від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.

Друга світова війна для України не обмежувалася військовими діями та окупацією території. Українці брали участь в операціях на всіх воєнних театрах. Слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про військовослужбовців Червоної армії (близько семи мільйонів), вояків УПА (понад 100 тисяч), так і про тих українців і вихідців з України, що перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тисяч у 1939 році), США (до 80 тисяч у 1945), Канади (до 45 тисяч у 1945), Франції (до п’яти тисяч у 1940 році).

Українськими землями в роки Другої світової фронт прокотився двічі. Тактика спаленої землі тут була застосована спочатку відступаючою на схід радянською Червоною армією, а згодом – відступаючою на захід армією Третього Райху. Тут відбувалися масштабні битви і розгорнувся безпрецедентний рух спротиву.

Українські національні військові партизанські загони розпочали формуватися ще 1941 року, коли виникла «Поліська Січ», під проводом Тараса Бульби-Боровця. Згодом, ініціативу зі створення повстанських загонів та назву УПА перейняли діячі Організації українських націоналістів ОУН(б). Українська повстанська армія налічувала десятки тисяч бійців (загалом через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб), які діяли на Волині, Поліссі і Галичині. Тактичними формами боротьби УПА були рейди, напади на німецькі гарнізони, склади, обози, сутички з радянськими партизанами, військами НКВД, підрозділами польської Армії Крайової. Після приходу радянської влади на західноукраїнські землі у 1944 році УПА продовжила боротьбу в підпіллі, яка тривала до кінця 1950-х років.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат. Українська PCP стала однією із країн-засновниць ООН. Так народи світу відзначили величезний внесок українського народу в Перемогу над нацизмом.

2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 i 9 травня Днями пам'яті та примирення. Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі — не святкуємо, а вшановуємо.

Після нацизму і комунізму світ зіштовхнувся з новою злочинною агресивною ідеологією – нині ми боремося проти російської версії нацизму – рашизму. Він несе загрозу не лише незалежності та суверенітету нашої держави, а й міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії. Ідейним підґрунтям рашизму стало привласнення статусу “головного переможця” Російською Федерацією і перетворення перемоги над нацизмом на культ, пропаганду війни.

Нині українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті.

Музей історії міста Хмельницького