Подільський розпис відроджується!

6 Липня 2018 р.
Прес-центр

Музей історії міста Хмельницького запрошує хмельничан та гостей міста поринути в самобутню мальовничу автентику подільської хати, перенесену на папір художніх робіт, об’єднаних у колективну виставку «Райські мелодії подільського візерунку».

Відродженню подільського декоративного розпису присвятили цей незвичайний вернісаж автентики численні викладачі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва шкіл естетичного виховання міста Хмельницького та Хмельницької області, чому передувала серйозна пошукова та науково-дослідна робота фахівців Хмельницького науково-методичного центру культури і мистецтв під керівництвом заступника директора цього закладу Таїсії Стан.

У рамках програми «Відродження нематеріальної національної культурної спадщини України» педагогів мистецьких закладів освіти з усієї області зібрали на обласний семінар-пленер, де вони працювали над відтворенням на папері автентичних зразків національного подільського розпису, який на сьогодні, на жаль, є архаїчним, адже тривалий час уже не використовується в побуті.

Збережені в музейних експозиціях, в музеї народної архітектури та побуту, видрукувані в літературних ілюстраціях стародруків, орнаменти та візерунки, притаманні вжитковій народній колористиці саме території Поділля, ретельно вишукувались, збирались у світлинах та вивчались науковцями, після чого була створена певна колекція автентичних орнаментів, яку й передали для подальшої роботи митцям, котрі працюють з дітьми, аби сіяти зерна відродження цього прадавнього народного мистецтва у педагогічній праці з-поміж юних художніх обдарувань. Вивчались та відтворювались митцями не лише збережені зразки інтер’єрного стінопису, а й раритетний нині художній розпис по кераміці в подільській культурній традиції.

Як каже Таїсія Стан, подільський розпис дуже декоративний, делікатний та витончений. Використовувався він здебільшого як стінопис для розпису інтер’єрів хат: насамперед розписувалися печі, комини, візерунком вкривали простір навколо дверей, навкруг вікон, міжвіконня, сволоки. Розписувалися навіть і долівки та стелі, що викликає нині неабиякий захват у науковців, адже це свідчить про питому вагу естетичних уявлень і вподобань у побутовому вжитку та самобутність образотворчої культурної спадщини величезного прошарку населення теренів Поділля минулих століть.

Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Наталя Студенецьу своїй науково-полпулярній публікації «Хатнє настінне малювання Поділля» розповідає чимало цікавого про подільські вжиткові естетичні традиції образотворчого характеру. В подільських селах першої половини XX століття побілка та малювання хати були невід’ємною частиною побуту, неодмінною традицією, неписаним законом, яким керувалися у найдрібніших щоденних справах. Розписи рідко зберігалися більше року, їх, зазвичай, поновлювали до Трійці, Пасхи, Покрови, Різдва, особливо до Зелених свят. Для виготовлення фарб використовували глину, крейду, вугілля, попіл, найрізноманітніші рослинні барвники.

Основна роль у стінописах Поділля належала рослинним мотивам. Один з найулюбленіших образів у хатньому малюванні – квітка. Звідси і вислів «квітчати хату», тобто оздоблювати розписом. Переважали у стінописах впізнавані садові декоративні та лугові квіти, лісові трави.

До улюблених образів належало дерево, яким у народному мистецтві відтворено міфологічне «Дерево життя», «Світове дерево», «Священне дерево» – графічний вираз найдавніших загальнолюдських уявлень про устрій світу. Улюбленою інтерпретацією «Дерева життя» у традиційному хатньому малюванні першої половини XX століття був «вазон» (місцеві назви –«квітка», «галузка», «жмуток», «сосонка», «гнучкий жмуток», «кошичок»), а також «вінок», «галузка», «букет».

Рослинні мотиви доповнювали зображення птахів, дуже рідко – тварин, людей. Поширеними складовими орнаментики були геометричні та солярні образи – найпростіші риски, смуги, крапки, цятки, кола, ромби, спіралі. З давніми космологічними знаками генетично споріднені хрест, свастика, розета, хоча в стінописах вони втратили свій первинний символічний зміст, набули переважно декоративного значення.

Об’ємно-просторова композиція традиційної подільської хати проста та лаконічна. Художньої виразності житло набувало завдяки використанню різноманітних прийомів пластичної обробки солом’яних дахів та традиційного стінопису, який доповнював, підкреслював конструктивні особливості споруди, надавав оселі естетичної завершеності.

Найпростіше оздоблення фасадних (передньої та бічної) хатніх стін на Поділлі – фарбування у холодні світлі кольори, у чистий білий колір. Після побілки ззовні та всередині житла кольоровим обрамленням розмежовували просторові рівні, розділяли площини, підкреслювали конструктивні особливості, окремі деталі споруди. Призьбу фарбували здебільшого в насичений чорний, сірий або коричневий колір. Чи не найуживанішим на Поділлі був жовто-вохристий.

Обмазану глиною призьбу відмежовували від стіни підведенням, доповнювали найпростішими візерунками-крапками, ритмічно розташованим ланцюжком кружалець тощо. Кольором оздоблювали поріг, який відокремлював внутрішній житловий простір від зовнішнього.

Декорування фасадної стіни полягало у виділенні окремих її площин. Загальнопоширене місце розпису – поле стіни під звісом даху.

Стрічковий розпис розташовували під карнизом або трохи нижче під чистою смугою стіни. Він огинав хату, іноді спускався по кутах споруди до призьби. Зазвичай малювання виконували на тонованому тлі, відокремивши темною смугою від основної площини стіни. На передньому фасаді хати розписували чи фарбували наріжні кути, підвіконня, створювали обрамлення вікон і дверей – межі між внутрішнім та зовнішнім простором. Водночас для досягнення ефекту збільшення площі отворів, майстри використовували найрізноманітніші види декорування. Найпростіші з них – обрамлення кольоровими крапками («цятками») та обведення кольоровою смугою, яку доповнювали візерунками та набризкуванням фарби (техніки «ляпанка», «бризкання»). Іноді оздоблення зосереджували лише над верхньою частиною отворів. Двері, які вирізнялися на світлому тлі стіни завдяки природній фактурі дерева чи пофарбуванню в яскравий тон, також доповнювали малюванням у вигляді суцільної орнаментальної смуги навколо, мотивами-акцентами у верхніх або нижніх кутах. У загальній системі розписів простінки між вікнами, як ззовні, так і всередині хати, розписували мотивами «вінків», «вазонів», «букетів».

Тильна стіна хати рідко була білою, її змащували жовтою перепаленою глиною, коричневим, червоним, сірим тоном. Це надавало єдиного звучання всьому хатньому стінопису. На Хмельниччині в першій половині XX століття на тильній стіні малювали невеликі символічні двері («напільні», «затильні», «городні»), «щоб всі хвороби з хати видувалися, як полова».

Розписом у хаті прикрашали стіни, піч, стелю, сволок, двері,глиняну долівку. При цьому зберігалися художні засоби, подібні до тих, що використовувалися при оздоблені зовнішніх стін. Основне орнаментальне малювання світлиці зосереджене біля покуті та на печі – двох діагонально розташованих сакральних центрах хатнього простору.

Своїми великими розмірами спонукала майстринь до творчості піч. Вона займала майже третину житла. Важливу роль в об’ємно-просторовому вирішенні подільської печі відігравала форма та спосіб розташування підвісного димозабірного пристрою (комина) над припічком. За уподобанням господаря винесений уперед склепіння печі комин мав куполоподібну форму, зрізаної піраміди або був круглим, подібним до вулика. Складніші конструкції комина поєднували одразу кілька об’ємів. Саме комин був композиційним центром розпису всієї оселі.

В архітектоніці печі суттєве значення мала груба, призначена для опалювання житла. Вона також складалася з кількох конструктивних об’ємів. Вариста піч і груба об’єднувалися спільною основою й лежаком у вигляді півциркульної, прямокутної або багатокутної арки.

З практичних міркувань піч білили щосуботи. Темними кольорами: чорним, коричневим, зеленим малювали робочі місця – припічок та черінь, стовпчики комина. Широким підведенням підкреслювали конструктивні деталі, грані форм, зокрема карниз та низ печі біля підлоги. Підведення доповнювали кольоровими «цятками», стрічковим орнаментом. Великі площини і окремі деталі фарбували, як правило, у різні кольори. Композиція розписів не лише підпорядкована, але й визначається формою архітектурних площин комина,груби, а також арки, що їх з’єднує. Карнизи декорували різними кольоровими лініями, кривульками, зірками чи квітами. Переважно стрічкові композиції з рослинними мотивами зосереджували у верхній частині конструкції.

Кольорове вирішення печі в інтер'єрі хати гармонійно доповнювали орнаментальним обрамленням вікон та дверей. Воно було як аналогічним малюванню зовнішніх стін, так і складнішим – в окремих осередках імітувало вишивані рушники.

В ансамблі подільської хати суттєвого значення набув килимовий розпис, яким вкривали стіни й долівку. Килим малювали на глухій стіні у «чистій хаті», де стоїть ліжко і де належить бути тканому виробу.

Стінопис «під шпалер» розміщували над постіллю, ним заповнювали одну чи всі стіни хати, найчастіше стіну біля покуття. Таке малювання в більшості випадків імітувало паперові шпалери. При створенні складних композицій використовували трафарет, за допомогою якого наносили на поверхню стіни зображення квітів, листя, а потім від руки поєднували їх лініями гілок. Розпис виконували як по світловому побіленому тлу стіни, так і по фарбованому у зелений, ясно-сірий, блакитний, рожевий кольори.

У подільській хаті щосуботи тинькували й розмальовували глинобитну долівку. На ущільнену земляну поверхню укладали шар глини, змоченої водою, трамбували, потім змащували ще раз глиняним розчином. Стіну на стику з долівкою підводили яскраво-жовтою або червоною смугою, орнаментували підведення або стіну над ним крапками («цятками»), мотивами невеликих гілок. В одному випадку землю хати вкривали «кучерями» або «капочками», в іншому – на долівці малювали окремі килимки під ліжком, під скринею. Розпис постійно оновлювали, замінювали новим, подібним до попереднього.

Значну увагу приділяли малюванню стелі, яку обов’язково білили, і сволоку. Стелю розписували вінками з зображенням птахів, букетами. Сволок – поздовжню балку, яка підтримує стелю хати, не завжди білили, іноді повністю фарбували темними кольорами. Часом на Поділлі декорували лише частину сволока, ближчу до покуті, розмальовували знаками з захисною символікою, рослинними й орнітоморфними (зображення птахів) мотивами.

Хатнє малювання – органічна складова в системі оздоблення традиційного житла, що поєднує високодуховне з реальним, повсякденним, земним. Віддзеркалюючи традиційний світогляд українців, своєрідне світосприйняття, хатнє малювання дає змогу простежити цютрадиціюв просторі йчасі.

Отож, з автентичними зразками подільського розпису можна детально ознайомитись у мистецькій залі музею історії міста Хмельницького. Ласкаво просимо!