На полотнах – любов до України

2 Травня 2019 р.
Прес-центр

Ювілейна виставка творів відомого хмельницького живописця Володимира Марчука, яка з 4 по 23 квітня 2019 р. проходила у Виставковій залі Хмельницької дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ще раз красномовно довела, що він продовжує працювати в улюбленій манері монументально-декоративного малярства. У 1968 році художник закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, навчаючись у метра живопису Йосипа Бокшая, і настанови вчителя, а також особливості закарпатської школи назавжди залишились провідними в його творчості.

У 70-90-ті роки минулого століття В.Марчук працював художником-монументалістом у місті Хмельницькому. На ті часи монументальне мистецтво займало провідне місце в ієрархії видів, бо було покликане методом наочної пропаганди виховувати радянський народ в дусі будівників комунізму. Проте, не дивлячись на досить жорсткі ідеологічні рамки, наш автор створював далеко не агітаційні монументальні твори. Навпаки, вони повідували про красу квітучої весни (панно «Веснянка» у світлиці середньої школи с. Масівці, що у Хмельницькому районі), про звитягу казкових героїв (панно «Українські народні казки» в дитячому кафе с. Пирогівці Хмельницького району), про бурхливий поступ сьогодення (бетонний рельєф «Декоративні ритми» в екстер’єрі їдальні Вовковинської школи-інтернату, що на Деражнянщині), про красу місцевих краєвидів в пору цвітіння (мозаїки в дитячому садочку Хмельницького радіозаводу, мозаїки «Подільський пейзаж», «Веснянка», а також панно «Рибак» в рідкісній на наших теренах техніці енкаустики для інтер’єрів Хмельницького автопідприємства). У 1980-ті Володимиром Марчуком була виконана в техніці сграфіто для інтер’єрів хмельницького магазину «Книжковий світ» серія портретів «Українські письменники і поети» (Г.Сковорода, Леся Українка, Т.Шевченко, І.Франко). Трикольорові (зелений, червоний і чорний) великоформатні постаті видатних українців і досі приваблюють щирістю виконання і захопленістю їхньою творчістю в приміщенні Подільського культурно-просвітницького центру ім.М.К.Реріха, яке стало правонаступником названої будівлі.

З 1972 року В.Марчук став представляти на художніх виставках різних рівнів свої станкові твори. Прикметно, що вони були також цікавими, адже «підкупали» своєю неординарністю висловлювання (декоративізм, велика міра узагальненості, провідна роль лінії, яка членує простір на плоскі фрагменти, яскравість відкритих кольорів, що зближували станкові твори з монументальними), а також потужна енергія, закладена чи не в кожному творі, як носій глибоко усвідомленого патріотичного почування. Його персональні виставки, проведені у 2001 році в Хмельницькому, у 2002 – у Кам’янці-Подільському, а також ювілейний вернісаж 2009 року показали Марчука – станковіста з яскраво вираженим ухилом в монументалізм і декоративізм.

Як і в останні десятиліття, теперішня його творчість екстраполюється не на великоформатний простір стін, а вся увага направлена та станкові роботи, наповнені фольклором, відголосом історичних ремінісценцій, стражданнями, розпукою і виром сучасних подій, мріями й сподіваннями на краще майбутнє. Як і раніше, його надихають такі фактори як чудова подільська природа, життєдайне народне мистецтво з його писанками і вишиванками, килимами і веретами, мальованками і витинанками, гончарством і різьбленням по дереву.

З-під його пензля з`являються багатофігурні композиції, («Роде мій прекрасний», 2000, «Вільна людина», 2014-19), які скоріше нагадують картинки з дитячого калейдоскопа, в якому є головні персонажі, а навколо у барвистих фрагментах, які так любо і цікаво роздивлятись, міняться-переливаються, перетікаючи один – в – інший, відбуваються якісь події, що підтримують головну думку, розкриваючи та ілюструючи її. Його хвилюють мир і спокій українців (диптих «Гібридний аркан», 2018), цілісність держави («Правителі і виконавці», 2014) і екологічна безпека планети («Квітка-монумент», 2019). Художник тішиться багатим урожаєм («Дідух», 2018), закликає до єднання в коло однодумців, щоб разом робити добру справу («Перевесло», 2018). Він з пієтетом оспівує жіночу красу і цнотливість («Яблуневий Спас», 2018), одвічну готовність її величності Жінки служити джерелом життєдайної сили, натхнення, продовженням роду і народу («Джерело», 2018).

Він кохається в народній пісні, вона завжди надихає його не просто на її ілюстрацію, а швидше паралельну розповідь на тему, яка заявлена в цій мініатюрній перлині українського фольклору. Про це його триптих «Три пісні»(2018), про це ж і пісні сучасних авторів («Батько і мати – два сонця гарячих», 2017), і зовсім неоднозначно розшифровується пісня - картина «Стожари» (2018). Про що це? Про Сузір`я Плеяд? Чи це просто поняття обласного значення, бо так у Карпатах називають основу для стіжка сіна? Чи це сто дерев, які по півколах обрамлюють крутогору, на яких жаріють-жевріють червоно-жовто-гарячими барвами осінні дерева, між якими смужками чорніє зорана рілля, біліє перший сніжок, що випав уночі? Чи ще щось? Марчук часом задає такі задачі, що їх цікаво розгадувати, як, наприклад, в творі «Віддзеркалення» (2013), «Ягоди на снігу» (2017), «Філософська розмова» (2019).

І, звичайно, рефреном на цій виставці звучала заявлена у її назві тема – «Любіть Україну!». Вона в кожному творі, крім вже названих, – в триптиху «Мир дому вашому» (2014), в картині «Надія на молодого коня» (2016), в композиції на тему літнього прадавнього свята «Купала-Русалія» (2018), в графічному поліптиху «Пори року» (2019), в історично-ностальгійно-екологічному творі «Плоска і Буг» (2018), про дві річки, що споконвіків живлять наше прадавнє місто Плоскирів – Проскурів – Хмельницький. Бо він, Володимир Марчук – любить Україну…

На вернісаж прийшли представники влади, друзі, колеги, рідні й близькі, учні й викладачі ХДШО та ДПМ. Керуючий справами виконавчого комітету міської ради Юлія Сабій тепло й душевно привітала ювіляра, передала вітання міського голови Олександра Симчишина, вручила пам’ятну грамоту, квіти і подарунок. З добрими словами, напутнім словом звернулись колеги: голова Хмельницької обласної організації НСХУ Микола Мельничук, заслужені художники України Михайло Андрійчук і Олександр Гуменчук, художник і дизайнер Яків Павлович, викладачі школи Марія Барабаш і Людмила Рожко-Павленко. Наприкінці урочистого відкриття було зроблене спільне фото.

Людмила Рожко-Павленко, методист ХДШО та ДПМ, член Національної спілки художників України

Фото Миколи Шафінського