Виїзна виставка, присвячена голодомору

25 Листопада 2019 р.
Прес-центр

За останніми дослідженнями науковців, втрати України від геноциду голодом сягають десяти мільйонів жертв. Серед них – кожен п'ятий подолянин... Музей історії міста Хмельницького за підтримки управління культури і туризму Хмельницької міської ради розробив виїзну виставку в єдиній концепції зі створеними Інститутом національної пам'яті України банерами, яка розповідає про передумови та наслідки цієї страшної спланованої трагедії, про те, як люди намагались врятуватись, все одно наражаючись на смерть – як не від голоду, то від кулі... Свідчення подолян, світлини, документальні та речові експонати з фондів музею, інформація про місцевий «Торгзін», який у 30-ті роки минулого століття був гвинтиком у механізмі пограбування проскурівчан і не тільки – з таким доповненням до виїзної виставки від хмельницьких музейників мали змогу ознайомитись всі бажаючі просто неба скорботної листопадової суботи на пішохідній Проскурівській.

Голодомор – дослівно морити голодом, виморювати, виголоджувати; мор (смерть) від організованого голоду. Уперше термін Голодомор згадується 17 серпня 1933 року в чеському часописі «Večernı́k P.L.», який розмістив інформацію – «Hladomor v SSSR». Світова преса використовувала терміни «голод», «Hunger», «Głod», тобто нейтральне філологічне та антропологічне визначення, яке означало «гостру нестачу продуктів харчування у певній місцевості».

У річних звітах німецьких дипломатів за 1932–1933 рр. зустрічалися визначення «Hungerkatastrophe» (голодова катастрофа) та «Hungersterbens» (смерть від голоду, померлі з голоду), «Planierung der Hungersnot» (Планування голодовки), які пов'язували з організованим радянською владою – запланованим, штучним голодом. Термін «голодова катастрофа» був запозичений громадськими об'єднаннями української еміграції Європи та Америки в другій половині 1930-х рр. Його часто застосовували в 1940–50-х рр. публіцисти, громадські діячі, особливо в 1983 р., коли вшановували пам'ять жертв Голодомору (до 50-ліття трагедії). Згодом у науковій літературі постав його функціональний синонім – геноцид.

Щоб дати означення масовому голоду 1930-х років, очевидці й дослідники використовували різні назви. Роберт Конквест назвав свою книгу «Жнива скорботи», Семен Старів свої спогади – «Страта голодом». Широко вживалося поняття «штучний голод», а також «навмисно організований голод».

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Після проголошення незалежності України термін Голодомор застосовували письменники, політологи, соціологи, історики. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 року – офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. Термін Голодомор зафіксований у Законі Верховної̈ Ради України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 р., тому набув статусу юридично-правової категорії. 16 країн офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Хатаєвича, голову Раднаркому УСРР Чубара і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.