То що ж таки було у Плоскирові – фортеця чи форт?

13 Лютого 2020 р.
Прес-центр

У науковій дискусії під інтригуючою назвою «Як останці на березі озера Амадока стали Плоскировом?», що відбулася в музеї історії міста Хмельницького, взяли участь відомі науковці, дослідники, археологи, краєзнавці.

Вітаючи учасників наукового зібрання, директор музею історії міста Галина Барабаш зазначила: історія краю та обласного центру й досі рясніє прогалинами, оскільки писалася переважно окупантами. Тому мусимо заради історичної справедливості відтворити власну правдиву історію. Пані Галина побажала науковцям плідного спілкування.

Наукова доповідь доктора історичних наук, професора Національної академії Державної прикордонної служби імені Б. Хмельницького Миколи Кабачинського розкрила історію і закономірності загальносвітової практики спорудження оборонних укріплень від давньоєгипетських, Великої китайської стіни, Змієвих та Троянових валів до укріплених ліній оборони Сталіна та укріплень, що застосовуються в сучасних воєнних конфліктах, та етапи дослідження цієї теми.

Ця інформація стала чудовим вступом до розмови про міські укріплення середньовічного Плоскирова, яку розпочав археолог Володимир Захар`єв, презентуючи спільно з художником Юрієм Адамчуком уявну графічну історичну реконструкцію Плоскирівського замку та загальноміських укріплень, які складалися з земляних валів та дерев’яних власне укріплень. Володимир Захар`єв наголосив, що підтримує версію щодо розташування і характеру цих укріплень, яку висунув дослідник киянин Філіп Гавриленко, котрому ще позаторік вдалося віднайти найдавніший на сьогодні план міста Плоскирова 1798 року. На цьому плані вказаний давній старостинський двір із будівлями, розташований у Старому місті (в його північній частині, приблизно в ділянці, що локалізується нині нижче будинку побуту «Південний Буг») на невеликому чотирикутному острові. Володимир Захар’єв висунув версію, що саме в цій ділянці розташовувався оточений водою, укріплений замок («садиба-замок» відповідно до польської традиції – хата, оточена частоколом – «замочок») власників містечка. Або, додамо, їхніх намісників, адже у того ж Мацея чи Станіслава Влодеків були й інші, значно більші і розкішніші володіння… А на власне острові, який простягався, за нинішніми орієнтирами, приблизно від Набережної до вулиці Проскурівського підпілля (нижче колишнього «Мисливства-Рибальства»), мешкали перші плоскирівчани. Там же, як свідчив фризький мандрівник Еріх Лясота у 1594 році, була розташована й руська церква. І ратуша з ринковою площею і стовпом ганьби, додає Володимир Захар’єв. А на території колишнього таксопарку був цвинтар. А за ним, де нещодавно звели багатоповерхову бетонно-скляну новобудову «Парадіз», був містечковий смітник… Кажуть, під час будівництва школи № 1 були знесені якісь вали у Старому місті…

А територія ж, яка тягнеться від нинішнього універмагу «Юність» на південний схід, до нинішнього продуктового базару, була для мешканців острова орними землями, і забудувалася значно пізніше, коли кількість населення зросла і місця на острові всім не вистачало, стверджує Володимир Захар`єв. І називає цю частину «Новий план». Свою версію археолог підкріплює численними картами і аерофотозйомками – від часів Середньовіччя до середини ХХ століття, де видно і русло історичного Рову, і обриси валів-укріплень давнього міста, і «останці» – підвищені частини суші в долині серед річок, боліт і водойм ( замуленого «озера»), на яких і зародилися Плоскирівці. Але чи були тут колись береги легендарного озера Амадоки? Де дослідження гідрогеологів, які б підтверджували або спростовували цю версію?

А як виглядали чи могли виглядати загальноміські укріплення Плоскирова бастіонного типу кінця XVI – початку XVII століття, що виросли у цій частині міста за проєктом італійського архітектора-фортифікатора Бернардо Морандо, запрошеного наприкінці XVI століття власником містечка Станіславом Влодеком? Цю версію обґрунтовує на підставі історичних документів та карти фортифікатора Гійома Левассера де Боплана кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін. І, до речі, історичну графічну реконструкцію таких укріплень теж свого часу створив художник Юрій Адамчук. Історик припускає, що частину міста від умовно кажучи нинішньої вулиці Кам`янецької на схід і південь до теперішньої вулиці Вайсера почали забудовувати в 1640-і роки. Про те, що цю територію оточували вали міських укріплень, свідчать карти XIX–XX століть. Вони, ці вали, були земляні. А укріплення не обов`язково муровані, а швидше – дерев`яні. А проте, це мають прояснити археологічні розкопки, які системно в місті не проводилися. Більше того, забудовники Хмельницького навіть не вважають за потрібне надати археологам дозвіл попередньо обстежити котловани майбутніх будов!

Завідувач науково-методичного відділу обласного краєзнавчого музею, археолог Сергій Демидко, єдиний, кому пощастило два роки тому проводити археологічні дослідження на території обласного центру, причому саме в його історичному центрі, за адресою: Соборна, 12 на розі зі Староміською. Сергій Юрійович поділився власним баченням на міські укріплення середньовічного Плоскирова. На картах XVII – початку XIX століття розпізнаються вали і рови таких укріплень. Проте вже на картах після 1822 року спостерігаємо повне перепланування. Скажімо, карта 1798 року дає чітку прив`язку, де розпочиналися ці споруди від річища Бугу і куди тяглися. Вони і нині простежуються у рельєфі для спостережливих. В тому числі і місцина, де був старостинський двір. Там можна закласти шурфи і проводити розкопки. Але потрібен дозвіл. Адже ці землі мають власників. Крім того, деякий матеріал дало обстеження котловану під будівництво торговельного центру на розі Соборної і Староміської. Розкрита площа за межі старої будівлі показала сліди сильної пожежі, котра знищила чотири споруди поспіль. На цій території шар чорнозему сягає півметра, отже, до забудови тут було орне поле або вигін, який починає забудовуватися з XVI століття, коли на острові зростає кількість населення. Науковцю вдалося знайти фрагменти посуду, кахлі, кілька залізних виробів, котрі цю версію підтверджують. Вдалося визначити кілька періодів забудови цієї території.

Краєзнавець Валерій Куфльовський зазначив,що справжні фортеці будувалися за певними правилами і з певною метою. Власне кам`яні фортеці зводилися на високих місцях, на тверді, мали сухі підвали, де зберігався порох і провіант. Оборонні муровані фортеці Поділля описані в польських історичних джерелах, а також у праці Юхима Сіцінського. При будівництві фортець враховувався ряд чинників, як-то роза вітрів, повітряні потоки, гідрологічні характеристики місцевості, підземні води та багато іншого. Які оборонні споруди могли бути в стародавньому Проскурові: замок, фортеця, міські укріплення, форт? Можливо, тут було зведено військовий форт для контролю за греблею, по якій йшов шлях з Кам`янця на Волинь? Справжні фортеці будували на території України визнані фортифікатори Мюнц і Боплан. А хто і що власне таки збудував у Плоскирові?

Ось у чому зійшлися думки прихильників різних версій: щоб визначити, якого характеру укріплення мав середньовічний Плоскирів, потрібно провести системні археологічні дослідження! Крім того, слід переконати міську владу враховувати історико-архітектурний план, де позначено історичний ареал міста, коли даються дозволи на забудову. І зобов’язати забудовників долучати археологів до обстеження ділянок забудови. А, крім того, науковці прагнуть займатися своєю безпосередньою роботою – обстежувати історичні ареали охоронної зони міста, наголосив Сергій Шпаковський, завідуючий відділом охорони пам`яток історії та культури у Хмельницькій області.

Ще з однією цікавою доповіддю виступив мешканець села Кушнирівка Волочиського району Антон Мазур. З його дослідження випливає, що озеро Амадока таки існувало! Саме з Авратинської височини, де локалізувався, судячи з давніх карт, його епіцентр, і нині беруть початок 11 рік! Звідти бере початок і наш Бог (так називалася наша ріка до Переяславської ради 1654 року) – Південний Буг. Але не з джерел коло села Холодець, як нам казали досі, його витоки! А з джерел побіля села Кушнирівка, про що свідчать карти та дослідження гідрогеологів. Через осушення території впав рівень підземних вод від 1,5 метра до глибини 33 метри, і колишні витоки пересохли, а численні джерела та озерця довкола зміліли. Антон Мазур переконує громаду і владу розчистити природний витік Південного Бугу. До речі, біля того місця вже давно стоїть пам`ятний знак.

Володимир Захар’єв пообіцяв видати брошуру на тему своїх досліджень і детально обґрунтувати для краян своє бачення першовитоків Плоскирова.

Учасники дискусії-екскурсу зійшлися на думці, що подібні зустрічі та обмін думками надзвичайно корисні, мають практичні результати та сприяють збагаченню знань про рідне місто. Тому їх слід продовжувати, розвиваючи різні теми і залучаючи владу до розв’язання наспілих проблем.

Дослідження тривають!