21 лютого - Міжнародний день рідної мови

22 Лютого 2021 р.
Прес-центр

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято започаткували у листопаді 1999 року на сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі з метою підтримки мови, як ознаки культурної приналежності особи.

В Україні це свято відзначають з 2002 року.

Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова - це мова предків і рідної землі.

Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх немає, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують,вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла мову. Ті, хто відступився від української мови перестали бути українцями. Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь, Чехов, Короленко, які стали представниками російської культури. Прикладів, на жаль, є багато.

Мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі.

Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ? продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як така розвивалася не одне тисячоліття.

Україна близько 700 (семисот) років була розчленована між різними державами, які в такий чи інший спосіб викорінювали мову її автохтонного населення й насаджували свою. Закарпаття від ХІ ст. до сере?дини ХХ ст. входило до складу Угорщини. Галичину й частину Волині в другій половині ХІV ст. загарбала Польща і втримувала їх аж до 1939 р. На решті українських земель, відтіснивши з них у ХІV ст. татаро-монголів, до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі перейшли під владу Польщі, а відтак Росії. В умовах російської імперії нормальний розвиток кожної мови та її зближення із живим мовленням силовими методами стримувався. Дві імперії - польська та московська - почергово, а то й водночас, роздирали живу душу українського народу, нашу багатющу культуру, а українську мову прозивали мужицькою, мовою кабанув, хахлацкой, бічьей, і т. д.

І все-таки, незважаючи на несприятливі умови для української мови, нею на початку ХХ ст., як стверджував М. Грушевський у своїй “Історії України-Руси” (т.І), розмовляло понад 40 млн. людей.

Тільки давня мова могла так вистояти.

Відомо, що мова кожного народу — явище давнє, її коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим витвором багатьох поколінь. Кожне витворене й прийняте для вживання слово — це своєрідний символ сформованої ідеї, мета якої проникнути у світ природи і в людську сутність, у світ людського духу. Незаперечною аксіомою є і те, що мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури. Світова наука має аргументовані докази того, що українська мова є одна з найстаріших і найяскравіших мов за своєю мелодійністю та виразністю.

Будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо, адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, не достатньо для повноцінного дослідження мови. Безперечно лише те, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених. Наприклад, такі з них, як, Павел Шафарик, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський, Володимир Шаян, Михась Красуський, Михайло Брайчевський, Святослав Караванський, Сергій Наливайко та ін..

Про давність української мови свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календарно-обрядові пісні. Український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. А колядки про сотворіння світу птахами ще з дохристиянських часів.

Українська мова без зайвого прикрашання має надзвичайно ніжний звуковий аромат, бо плекалася з великою любов’ю не в княжих палатах, а під солом’яною стріхою у люблячому і правдивому серці орія, анта, скита, сармата, русина, українця-і все це один народ,от тільки імена змінювалися. Пора вже нашу мову виривати із смертельних обіймів московського спрута, який століттями п’є з неї живу кров. Пора вже вибиратись із трясовини мовної байдужості, що засмоктує нас у прірву небуття. Перспектива українізації неухильна. Знаючи це,певні сили все одно намагаються русифікувати Україну. Це агонія. Безперспективні потуги! Однак нема об’єктивної реальності, є воля суб’єктів. Без боротьби за існування ще ніхто не вижив. Мусимо констатувати, що між Україною, якою вона є, і тою якою мала би бути – прірва. У цьому контексті напрошується висновок: який народ-така мова! Необхідна програма тотального просвітництва – історичного, мовного, етнографічного. Творча ж еліта має знати: від нас залежить не так уже і мало.

Музей історії міста Хмельницького