21 березня – Міжнародний день ляльок

19 Березня 2021 р.
Прес-центр

Лялька - одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності. "Вбрана" лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом - цікавий сувенір, пов'язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю. Лялька є відображенням своєї епохи. Історія ляльки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої ляльки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах ляльок. Лялька-мотанка - це українська народна лялька та оберіг. Перші ляльки-мотанки з'явилися ще 5000 років тому, а поширеними вони були практично в кожній країні. Тоді ці ляльки були схожими між собою, адже виготовляли їх лише із шматків тканини та матеріалу, який замотували всередину. Назва ляльки-мотанки походить від її способу виготовлення (від укр. мотати). Цікаво, що для створення такої ляльки; не можна було використовувати ножиці, голки та інші колючо-ріжучі предмети. Тканину рвали руками на маленькі клаптики, а потім змотували їх нитками.

Лялька-мотанка не має обличчя. Замість нього зображено хрест – знак сонця, або ж просто залишено біле полотно. Згідно віруванням, лялька з певними вираженими рисами обличчя може прив'язувати до себе душу того, хто нею грається, що може спричинити небажані наслідки.

Українськa мотанка - це ошатно вдягнена та оригінально прикрашена лялька. Здавна у кожній українській родині така лялька виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір'ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ще немає. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками у скриню до приданого клали ляльки. До ретельно зробленої лялечки обов'язково додавали ляльку-нареченого. Після одруження цими ляльками гралися та вірили, що так швидше з'являться діти.

Окрім цього, лялька-чарівниця могла навіть керувати погодою та лікувати від хвороб. Наприклад, щоб прикликати дощ, жінки нашвидкуруч робили мотанку та вкладали в неї своє бажання. Матері замотували у ляльку цілющі трави та давали гратися нею дітям, а згодом спалювали мотанку, а разом із нею і дитячі недуги. Також існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме поповнення.

Мотанка- лялька, яка мала берегти, забавити та навіть нагодувати маля. Матері, залишаючи своїх діток, замотували в лялечку фрукти, кашу або шматочок хліба і підвішували її над колискою. Так, це була і забавка, і їжа для дитини.

Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Майстриня передавала ляльці свій настрій, думки та енергію. Важливо, що ляльку-оберіг створювали відразу цілком, тобто майстрині не дозволялося відволікатися та переривати творчий процес. Здавна вважали, що мотанка могла приносити лише добро.

Українська лялька-мотанка повинна мати обов'язкові елементи одягу, у яких є певне значення. Спідниця символізує землю, сорочка - позначає три часи: минулий, теперішній та майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - символізує зв'язок із небом.

Українська народна лялька має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі усе: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Ляльки не виникали просто так, а творилися майстрами для вираження повсякденного життя. Так, наприклад, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала б слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але бути оберегом для молодої сім’ї, а особливо для жінки-матері. Ляльки-мотанки зазвичай носили символічний характер і все в їхньому вигляді про цеговорить.Їх зазвичай робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри в галузі лялькарства стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вони не мають обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє тому, що в дитини розвивається уява. Це дає змогу дитині малювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки для малюка зазвичай робили мами та бабусі, вони передавалися з покоління в покоління та інколи в деяких хатах таких ляльок можна було зустріти до ста. В сучасному світі модернізованим мамам не потрібно економити час на власному чаді і докласти максимум зусиль до формування етнічної свідомості дитини.

Особливістю української ляльки є те, що її виготовляли з різних екологічно чистих матеріалів.. Позитивом цієї лялькиє те, що дитина може зробити її власними руками. Як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, допомагає у самоутвердженні особистості, розвитку креативного мислення та представлення наочного результату. Звичайно в цьому дитині повинні допомогти батьки або принаймні їй не заважати.

Магнетизм української народної лялькидіє крізь віки.

Народні іграшки були не лише для дівчаток, хлопчики так само могли бавитися ляльками-мотанками у вигляді козачків, що в будь-якому випадку прищеплювало їм їх соціальну роль в майбутньому та сприяло прив’язаності до свого коріння. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків та відображає реалії у їх взаємовідносинах.

Специфікою українського народного лялькарськогомистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись крізь століття він почав демонструвати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.

З культурологічної точки зору, українська народна лялькасприяє утвердженню національної самобутності та менталітету і відіграє найважливішу роль в процесі становлення маленького громадянина незалежної країни. Тож давайте будемо любити українське, плекати та захищати наше, сприяти та робити все для його відродження, бо цього ніхто не зробить за нас.

Музей історії міста Хмельницького