До Дня пам’яті жертв політичних репресій в Україні

14 Травня 2021 р.
Прес-центр

Згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 року, вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму відбувається щороку у третю неділю травня.

Національний пам`ятний день жалоби цьогоріч, 2021 року, припадає на 16 травня.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений. Темі масових поховань жертв політичних репресій комуністичного режиму в місті Хмельницькому присвячене наше дослідження.

Про масові захоронення жертв комуністичних репресій 1937-1938 років на території м. Хмельницького: в мікрорайоні Заріччя, за старим кладовищем, що на розі вулиці Степана Бандери та проспекту Миру, та на території старого міського кладовища по вулиці Кам`янецькій в районі вулиць Чехова і Толстого.

Під репресії комуністичної влади у 1937-1938 роках у нашій області (Кам`янець-Подільська область утворена 22 вересня 1937 р.) потрапила понад 41 тисяча осіб. 39250 осіб було засуджено (або на тривалі терміни ув`язнення, або до вищої міри «соціалістичної «законності» - розстрілу). Розстріляно 12667 осіб.

Серед відомих та встановлених нині місць створених у 1960-х -1970-х роках і засекречених комуністичною владою масових захоронень закатованих людей у місті Хмельницькому офіційно визнані два.

Перше - на території старого міського кладовища по нинішній вулиці Кам`янецькій в районі вулиць Чехова і Толстого, в ділянці майстерень-гаражів та складу пально-мастильних матеріалів комунального АТП № 222801.

Друге - в мікрорайоні Заріччя, за старим кладовищем, на розі вулиць Ст. Бандери і пр. Миру, а саме, за пам`ятником на братській могилі воїнів-визволителів, що загинули в березні 1944 р., поблизу збудованої у 1995 р. швейної фабрики – нині ЗАТ «Хмельницьклегпром».

За «Матеріалами перевірки прокуратури м. Хмельницького за фактом знайдення останків трупів людей на території будівельного майданчика нового універмагу 1966 року ( 20 вересня 1966 р. – 2 листопада 1966 р.)» із фондів музею, за матеріалами історико-краєзнавчого збірника «Великий терор на Хмельниччині» (свідчення та документи), виданого 2004 року, та матеріалами журналістських розслідувань журналіста та громадського діяча Б. Теленька ( «Щоденник націонала», розділ «Таємниці Хмельницького універмагу», 2004, «Хроніки пересмішника», розділ «Злочин без кари», 2012 р.) та публікаціями газети «Проскурів» за 2002 р. встановлено таке:

19 вересня 1966 року під час земляних робіт, пов`язаних з риттям котловану під будівництво нового універмагу по вул. 25 Жовтня ( нині – Проскурівська) у дворі будинків № 50 та № 52 ковшем екскаватора було розкрито яму-могилу, в якій виявлені останки людей. Комісією, створеною 20.09.1966 у складі працівників міськвиконкому, УКДБ, міськвійськкомату, прокурора, членів профспілки, було встановлено, що з ями-траншеї вилучили всього 68 трупів, з них 4 жіночої статі.

Комісія надала висновок про те, що це – трупи «пособників гітлерівських окупантів (шуцманів, поліцаїв, старост та ін.)», арештованих в кінці березня 1944 року органами НКВС, які утримувалися в КПЗ, що розташовувалося поблизу місця виявлення трупів і загинули внаслідок бомбування німецькою авіацією в березні-квітні 1944 року. Разом з тим в документах зазначено, що в черепах загиблих виявлені отвори від куль в потиличній частині. За офіційним висновком комісії 1966 року, «у зв`язку з тим, що точно встановити особи всіх загиблих немає можливості і що із зібраних матеріалів видно, що в числі захоронених були … особи, які співпрацювали з німецько-фашистською владою в період 1941-1944 років, за рішенням комісії їх перезахоронення здійснено на старому кладовищі в загальній могилі, яка не підлягає догляду. З цієї ж причини матеріали розслідування не можуть бути опубліковані у пресі і по радіо».

За завданням Хмельницького обкому компартії, впродовж місяця вересня 1966 р. в нічний час знайдені останки впереміш із ґрунтом вантажили екскаватором і перевозили автомобілями ЗІЛ-555 водії спецуправління механізації будівництва облбудтресту (Начальник СУМБ Алєксєєв Ю. О.), 5-ої автобази «Головподільськбуду» (директор Колодочка) із траншеї на будівельному майданчику, на той час уже обгородженої парканом, для захоронень на території двох кладовищ. За свідченнями водіїв і будівельників, зокрема, майстра Хмельницького спецуправління механізації будівництва (СУМБ) Івана Матусяка, глибина траншей, в яких знаходилися трупи на буд. майданчику, була біля 3 м, довжина - 15-20 м, далі – земляна перемичка, і далі - продовження траншеї, яку ще далі не розкопували. Траншеї були розташовані перпендикулярно вул. 25 Жовтня, на віддалі одна від одної 1-1,2м. Трупи лежали в кілька шарів, пересипані вапном. К-ть знайдених траншей не наводиться. Через сильний трупний запах водіям, які вночі, з 23-ої до 5-6 ранку, вивозили останки, дозволялося бути напідпитку.

Всього було вивезено, за словами свідків, останки не менше 3 тисяч людей. Деякі трупи були із зв`язаними назад чи спереду колючим дротом руками. Спершу трупи вивозили у домовинах (20 домовин), потім насипом разом із землею – на територію кладовища по вул. Кам`янецькій, де на південному краю були вириті дві траншеї завдовжки до 50 м, шириною 2 м, і бульдозером загортали. Коли не вистачило місця на цьому кладовищі, останки вирішили вивозити на кладовище в мікрорайон Заріччя. А також – в яр на будівництво дамби, де нині вул. Інститутська (свідчення Анатолія Кудли, колишнього водія 5-ої автобази «Головподільськбуду», Івана Матусяка, колишнього майстра СУМБ).

Навесні 1973 року, за свідченням працівника міського похоронного бюро І. М. Цвіока (запис 14.12.1990 р. зроблений співробітником УКДБ по Хмельницькій області підполковником І. А. Майоровим), під час будівництва котельні за центральним універмагом знову віднайшли останки замордованих людей, які вивезли і заховали у траншеї шириною 3 м. довжиною 20 м. за кладовищем в мікрорайоні Заріччя, за пам`ятником воїнам-визволителям. Обстеження надалі траншеї на будмайданчику, в якій виднілися людські останки, не проводили, а засипали її землею.

За словами будівельників, усі, знайдені в різних місцях будмайданчика з боку колишнього палацу піонерів на вул. 25 Жовтня зрізи траншей, свідчили, що траншеї тягнуться далі: в бік палацу піонерів, в бік вул. Театральної (нині – Героїв Майдану) та колишнього парку відпочинку працівників НКВС (за палацом піонерів). Але подальшого розслідування, обстеження території ніхто не проводив.

В кінці 1980-х на початку 1990-х років управління КДБ області продовжило розслідування справи про знайдення людських останків при спорудженні нового універмагу. За свідченнями опитаних учасників будівництва нового універмагу та вивезення знайдених людських останків, а також свідченнями колишніх партпрацівників та працівників органів НКВС, співробітники УКДБ встановили, що останки, знайдені на будмайданчику нового універмагу, - це жертви комуністичних репресій 1930-х, 1936-го, 1937-1938 років, закатовані в застінках органів НКВС, які розташовувалися в той період як в самому приміщенні нинішнього театру ляльок, де містився тоді окружний відділ НКВС, а з 1938 року і до початку Другої світової війни – Особливий відділ НКВС 5-ї армійської кавалерійської групи, а також і в будівлях біля нього та навпроти нього. Причому, репресували і знищили не лише цивільних людей, а й партпрацівників і, зрештою, самих виконавців репресій, яких у жовтні 1938 р. звинуватили у «наростанні деформацій в роботі» та «насадженні незаконних методів». Репресованих не лише жорстоко катували, а й розстрілювали в підвалі в дворі відділу НКВС, де містився тир для співробітників НКВС. У підвалі самого приміщення відділу НКВС , за словами свідків, облаштували місце, де жертв вбивали: спершу довбнею по голові, а потім дострілювали в потилицю. Там же розмістили жолоб для стікання крові.

За спогадами Миколи Паламарчука, 1922 р. н., чий батько Паламарчук Євген Дмитрович був на той час доглядачем Проскурівського міського цвинтаря на вул. Кам`янецькій, батькові ще з початку 1936 року доводилося за завданнями співробітників органів НКВС копати могили на кладовищі і брати участь в нічних похованнях так званих «ворогів народу». М. Паламарчук стверджував у свідченнях співробітнику УКДБ у 1989 р., що на кладовищі на Кам`янецькій міститься велика кількість таємних могил, де поховано останки репресованих у 1936-1938 роках. Частину з них він показав, і їх було задокументовано. Під час розслідування вдалося з`ясувати, що в траншеях під час будівництва універмагу було знайдено останки не лише жертв репресій 1930-х років та жертв «ворогів радянської влади», знищених безпосередньо перед відступом радянських військ у 1941 році, а й знищених в 1944-му органами НКВД так званих «пособників гітлерівців». За свідченням хмельничан Л. Кізляра, П. Міняйла, В. Хотовицької та публікацій в газеті «Український голос» з фондів ДАХО за 1941-1942 роки, в результаті розкопок, ініційованих гітлерівцями, в жовтні 1941 р. та в травні 1942 р. в кількаповерхових підвалах в дворі колишнього будинку НКВД було знайдено численні трупи замордованих у 1938-1940 роках людей. «Конвеєр смерті» був настільки переповнений замордованими жертвами, що їх не встигали вивозити і ховали у численних підвалах в самих будівлях НКВС, в траншеях довкола цих будівель і в парку відпочинку НКВС за колишнім будинком С. Маранца. Не всі вони навіть нині розкопані.

За свідченнями, зібраними Б. Теленьком, на території військового кладовища по нинішній вул. Кам`янецькій, в могилі, де восени 1941 р. було зроблено перше захоронення знайдених поруч з чекістською катівнею жертв НКВС, навесні 1944 р. радянською владою в горішньому шарі поверх захоронення було поховано загиблих визволителів міста та тих воїнів, що вмирали від ран в госпіталі.

В офіційному документі – листі за підписом начальника управління КДБ О. І. Денищика на ім.`я голови міської Ради народних депутатів І. В. Бухала від 31 грудня 1990 р., оприлюдненому Б. Теленьком 8.11.2002 р. в газеті «Проскурів» №№ 91-92, повідомляється: «Управлением КГБ по Хмельницкой области проведены дополнительные мероприятия по расследованию фактов обнаружения и перезахоронения остатков трупов людей, обнаруженных в 1966 году в период строительства универмага в г. Хмельницком. В частности установлено, что в сентябре 1966 года, при проведении земельных работ под котлован универмага, ковшом экскаватора была вскрыта яма-могила, в которой обнаружено значительное количество остатков трупов людей. В течение нескольких ночей останки вначале в гробах (до 20), а затем открытым способом на самосвалах вывозились на территории старого кладбища по ул. Чехова и сгружались в специально подготовленные траншеи, длиной по 30 м, шириной до 2 м и глубиной – до 1,5 м, после чего бульдозером эти траншеи засыпались. После 1966 года, в связи с расширением территории КАТП № 222801 горкомунхоза за счет кладбища, указанное место перезахоронения останков оказалось в пределах площади хозяйственного двора данного предприятия. Оно заасфальтировано и находится в районе силовой подстанции …. На него указали очевидцы тех событий, работник КАТП № 222801…(прізвище не опубліковане).

По заполнению вышеуказанных траншей, перезахоронение остатков завершилось на территории кладбище в районе «Заречье» (по проспекту Мира). Туда было вывезено до 12 самосвалов грунта с отдельными останками людей. Вывозка осуществлялась в сопровождении бывшего старшего техника по саночистке города (прізвище не опубліковане), который подтвердил это в письменном объяснении и приложенной схеме).

18 серпня 1989 р. на території міського кладовища за сектором військового кладовища по вул. Фрунзе ( нині Кам`янецька) з ініціативи місцевого РУХу міська влада відкрила меморіальну стелу з сірого бетону з двома гранітними табличками. На фасаді стели – табличка з чорного граніту з написом: «Жертвам репресій», збоку стели – табличка з червоного граніту з написом: «Від громадян Хмельниччини 1989 р.». Біля цього пам`ятного знаку влітку 1990 року були захоронені у братській могилі останки 20 жертв репресій у 12 трунах, які були віднайдені рухівцями на чолі з Павлом Гірником, Віктором Кліщем на спорудженні гаражного масиву по вул. Рибалка через дорогу від підприємства «Хмельницьклегпром». На ділянках офіційно підтверджених і вказаних на схемах захоронень на території КАТП № 222801 і майданчика, де розташований «Хмельницьклегпром», який перебрав свого часу недобудовану споруду фабрики від Міністерства легкої промисловості, було покладено асфальт, збудовано гаражі, інші приміщення. Пам`ятники та пам`ятні знаки на безпосередніх місцях захоронень відсутні. Кримінальну справу за зібраною громадськістю та органами КДБ-СБУ впродовж 1966 р., 1989-1993 р.р. не було порушено.

Схеми поховань за матеріалами газети «Проскурів» та фото деяких місць захоронень і пам`ятного знака на території міського кладовища по вул. Кам`янецькій додаються.

Науковий співробітник музею історії міста Хмельницького О. М. Собко