Оунівське підпілля в Проскурові в 1942–1953 роках. (частина 2)

12 Жовтня 2021 р.
Прес-центр

У зв’язку зі створенням в центральних регіонах України нових оунівських структур наступну реорганізацію Подільського крайового проводу проведено в 1949 році. Так Кам’янець-Подільський окружний провід діяв у складі чотирьох надрайонів.

Крайовий провід ОУН “Поділля” з 1943 по 1951 рік очолювали: організаційний референт крайового проводу ОУН ЗУЗ Юліан Гуляк -“Токар” (1943 р.–1944 р.) (загинув 19 липня 1944 року), з листопада 1944 року Іван Шанайда -“Данило”(11.1944 р.– 03.1946 р.), в.о. Василь Кук (весна – літо 1946 р.), Осип Безпалько- “Остап” (1946 р. –08.1947 р.), т. в. о. Василь Кук (влітку 1947 р.), Іван Прокопишин - “Бурлан” (1947 р.), Василь Бей -“Улас” (08.1947 р. – весна 1948 р.), Б. Кузьма - “Кайдаш” (1948 р. –1950 р.) та Іван Прокопишин (весна 1950 р. –1951 р.).

Згідно інструкцій проводу ОУН у 1947 – 1950 роках, підпільники збирали інформацію про розташування радянських військових частин, умови життя населення, поширювали націоналістичну літературу, проводили пропагандивну діяльність на фабриках і заводах, в колгоспах, на залізниці та у школах. Водночас залучали до лав ОУН молодь.

Головними завданнями у роботі, які ставило керівництво ОУН перед підпільниками були:

1. Закріпитися в районах східних областей України із цією метою підбором і вербуванням власників явочних і конспіративних квартир, де могли би ховатися від переслідування органів безпеки і через них же забезпечити себе продуктами харчування.

2. Проводити антирадянську пропагандивну роботу по поширенню націоналістичних ідей.

3. Вивчати місцеве, населення з метою подальшого відбору, вербування і виховання потрібних для організації українських націоналістів кадрів, яких в подальшому можна було би використовувати у збройній боротьбі проти радянської влади.

Головними інструментами роботи було поширення листівок та особисте спілкування. Література здебільшого надходила від керівника Крайового проводу ОУН “Поділля” Василя Бея -“Уласа” або керівників Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН Григорія Левчука -“Гоміна”, а пізніше – Миколи Качановського -“Скоба”.

На початку 1951 року використовуючи широку мережу інформаторів місцевим силовикам вдалося розкрити частину мережі оунівського підпілля очолюваного окружним проводом під шифром “Дон”, що входив до складу Крайового проводу ОУН “Поділля”.

Так 17 червня 1951 року, начальнику УМДБ Кам’янець-Подільської області полковнику М. Руденку було повідомлено, що за агентурними даними до Кам’янець-Подільського окружного проводу входило 13 озброєних нелегалів, які діяли у складі трьох окремих груп, а також виявлено 80 активних “посібників”, які діяли в інтересах вказаних груп. На території області було виявлено 47 конспіративних квартир. Крім того, МДБ володіло інформацією що через територію Оринінського, Кам’янець-Подільського та Віньковецького районів проходила лінія зв’язку зі східними територіями. Відзначалось що у 1948–1950 роках неодноразово через Проскурів до Вінниці направлялись зі спецзавданнями оунівські групи із Львівської області на чолі з “Морозенком”. Проводячи одну з агентурно-оперативних операцій Проскурівська опергрупа МДБ натрапила на слід Віталія Мельника і Володимира Скоренького. Прослідкувавши за оунівцями весь їх шлях через Кам’янець-Подільську, Житомирську, Київську області співробітники МДБ в одній із хат с. Ожегівка Володарського району Київської області спробували їх затримати. В результаті перестрілки українські підпільники загинули.

Відповідно матеріалів Міністерства держабезпеки УРСР у квітні–серпні 1951 року у Вінницькій, Житомирській та Кам’янець-Подільській областях було знищено 50 повстанців, з них 44 в Кам’янець-Подільській області, (10 вбито, 15 захоплено, 19 арештовано).

Для подальшої нейтралізації повстанського руху каральними органами організовувались збройні операції у лісах та населених пунктах. З метою дискредитації повстанців із завербованих підпільників та офіцерів спецслужб, в більшості місцевих, формувались “легендовані” проводи ОУН, які здійснювали провокації як в середовищі підпільників, так і серед цивільного населення.

В 1951–1952 рр. Кам’янець-Подільським легендованим окружним проводом ОУН, очолюваний М. Качановським-“Скобом”, який був зарештований у 1950 році і невдовзі погодився співпрацювати з спецслужбами, вдалося виманити з підпілля більшість членів окружного й надрайонних проводів.

В січні–лютому 1952 року з метою блокування можливостей проникнення членів оунівського підпілля та розриву зв’язків Кам’янець-Подільської області з сусідніми Тернопільською та Рівненською, було створено 48 агентурних заслонів, до операції залучено 204 агенти з числа старої агентури та тих хто мав стосунки з членами підпілля.

В ході операції були організовані засідки в викритих конспіративних квартирах. З власниками квартир проведено низку оперативних заходів, серед яких:

- відпрацьовано систему зв’язку для надання повідомлень, необхідних для проведення операції;

- надано спеціальні препарати “СП-47” і “СП-12”;

- встановлено радіо сигнальні апарати “Тривога”, який сповіщав силовиків про появу повстанців.

В ході проведення вказаної операції було зарештовано близько 250 симпатиків ОУН, їхні сім’ї було виселено.

В постанові Політбюро ЦК КП (б) У “Про подальше посилення боротьби по остаточній ліквідації залишків банд українських буржуазних націоналістів у Західних областях УРСР”, яку було прийнято 9 травня 1952 року наголошувалось: “У зв’язку з тим, що є неодинокі випадки проникнення оунівських бандитів в Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Житомирську і Київську області, зобов’язати Міністерство держбезпеки УРСР (т. Ковальчука), начальників обласних Управлінь МДБ цих областей, прийняти заходи до ліквідації всіх оунівських бандитів та їх посібників. Створити середовище неможливого проникнення жодного бандита в Східні області”.

Однією з форм боротьби проти українського визвольного руху в цей час було створення спеціальних агентурно-бойових груп, які мали завдання:

а) виявляти місця перебування провідників;

б) розкривати й перехоплювати зв’язки керівних центрів та підпілля на місцях, виявляти конспіративні квартири та з?ясовувати паролі, використовувати їх у боротьбі з агентурою іноземних розвідок;

в) встановлювати зв’язок із націоналістами, які залишилися, прикладати всі можливі зусилля для припинення їхньої діяльності, підпорядковувати впливу та контролю з боку спецслужб, використовувати їх в оперативній роботі;

г) виявляти осіб, групи, організації, які продовжували вести націоналістичну діяльність;

д) проводити розробку осіб, запідозрених у приналежності до агентури іноземних розвідок, вилучати зброю, друкарську техніку, націоналістичну літературу;

е) здійснювати захоплення або знищувати керівників центрів і окремих керівників ОУН і УПА у регіонах.

Велика увага приділялась контрпропагандивним заходам у середовищі потенційних прихильників українського визвольного руху.

Важливу роль в ліквідації оунівського визвольного руху відігравало створення та використання структурами державної безпеки легендованих проводів.

Органи МДБ за роки боротьби з підпіллям накопичили великий практичний досвід такої роботи, тому мали змогу формувати цілі легендовані проводи ОУН. Перші з них були створені в кінці 1940-х років. На початку 1950-х років діяло вже два легендованих крайових проводи та п’ять окружних, серед яких був і Кам’янець-Подільський окружний провід, а також надрайонні, районні та кущові проводи. Через брак особового складу для цієї роботи, радянське керівництво вважало недоцільним формувати легендовані надрайонні проводи в складі окружного проводу.

Основним завданням роботи таких структур було виявлення керівників підрозділів, груп, захоплення їх та вербування для роботи з правоохоронними органами. В подальшому завербований підпільник влаштовував зустрічі зі своїми підлеглими або з вищим керівництвом та надавав допомогу при їх затриманні або знищенні.

Такими методами в період з 1 серпня 1951 року по 17 квітня 1952 року органами МДБ на території Кам’янець-Подільської та Житомирської областей було знищено близько 50 підпільників. В той же час, у західних областях УРСР було ліквідовано 949 повстанців, в тому числі 172 керівника проводів ОУН та 13 командирів боївок.

Таким чином у 1951–1953 роках були повністю ліквідовані Кам’янець-Подільський окружний та надрайонні проводи ОУН та арештовані їх керівники.

Сергій Мельник,завідувач сектору музею історії міста Хмельницького

Література:

1. Вінцковський Т. Нікульча І. Українське самостійницьке підпілля у Трансністрії (1941– 1944 рр.). Український історичний журнал. 2007. № 5. С. 123–134.

2. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945 – 1980-ті роки: Монографія. К : К.І.С., 2007. 568 с.

3. Денищук О. Бopoтьбa УПA пpoти нiмeцькиx oкупaнтiв в 2 тoмax. T. 2: Гaличинa тa Cхiднa Укpaїнa. Piвне: ППДМ, 2008. 216 с.

4. Дуда А., Старик В. Буковинський курінь в боях за українську державність: 1918–1941–1944. Чернівці: Український Народний Дім в Чернівцях, 1995. 271 с.

5. Левченко Ю. І. Особливості реалізації політики окупаційної влади в адміністративно-територіальних одиницях України 1941–1944 рр. : монографія / Ю. І. Левченко ; за наук. ред. К. П. Двірної. – Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. – 402 c.

6. Літопис УПА. Нова серія. Т. 3. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: директивні документи ЦК Компартії України. 1943–1959 / Упор. О. Вовк, І. Павленко, Ю. Черченко. Київ ; Торонто, 2001. – 650 с.

7. Літопис УПА. Нова серія. Т. 7. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС- МВС, МДБ-КДБ (1943–1959) / Упор. М. Деркач, А. Кентій, В. Лозинський, І. Павленко. Київ ; Торонто, 2003. Кн. 4 : 1949–1959. 716 с.

8. Літопис УПА. Нова серія. Т. 8. Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944–1946. Документи і матеріали / Упор. О. Вовк, С. Кокін. Київ ; Торонто, 2006. 1445 с.

9. Літопис УПА. Нова серія. Т. 9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА / Упор. О. Іщук, С. Кокін. Київ ; Торонто, 2007. 912 с.

10. Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України / Упор. О. Пагіря, В. Іванченко. Київ ; Торонто, 2011. 1159 с.

11. Літопис УПА. Нова серія. Т. 20. Воєнна округа УПА “Лисоня” / Упор. С. Волянюк. Київ ; Торонто, 2012. – 845 с.

12. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. К., 2005. Т.1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920–1946. 332 с.

13. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. К., 2008. Т.2. Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів. 1942–1956. 415с.

14. Ковальчук В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні. 1941– 1950-ті рр. К., 2011. 80 с.

15. Косик В.Українська Повстанська Армія (Короткий історичний огляд). Стрий,1992.34 с.

16. Мизак Н. С., Горбатюк В. І. За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА. Книга п’ята.Чернівці : Букрек, 2006. 352 с.

17. ОУН в 1941 році. Документи: в 2-х частинах / Упор. О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький. К. : Інститут історії України НАН України, 2006. Ч.2. С. 603.

18. ОУН в 1942 році. Документи. / Упор. О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький. К. : Інститут історії України НАН України, 2006. 243 с.

19. ОУН і УПА в 1943 році. Документи / Упор. О.Веселова, В.Дзьобак, М.Дубик, В.Сергійчук; відп. ред. С.Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. 347 с.

20. ОУН і УПА в 1944 році: Документи в 2 ч. / Упор. О. Веселова, С. Кокін, О. Лисенко, В.Сергійчук; відп. ред. С.Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2009. Ч. 1. 292 с.

21. ОУН і УПА в 1944 році: Документи в 2 ч. / Упор. О. Веселова, С. Кокін, О. Лисенко, В.Сергійчук; відп. ред. С.Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2009. Ч. 2. 256 с.

22. ОУН і УПА в 1945 році: Збірник документів і матеріалів. В 2 ч. Ч. 1. / Упор. Веселова О. М.(відп. упоряд.), Гриневич В. А., Сергійчук В. І. Київ : Інститут історії України НАН України, 2015. 371 с.

23. ОУН і УПА в 1945 році: Збірник документів і матеріалів. В 2 ч. Ч. 2. / Упор. Веселова О. М.(відп. упоряд.), Гриневич В. А., Сергійчук В. І. Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. 366 с.

24. Патриляк І. К. “Встань і борись слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939–1960 рр.): Монографія.Центр дослідження визвольного руху. Львів : Часопис, 2012.

25. Патриляк І. 1943 рік в історії ОУН і УПА. Український визвольний рух. Львів, 2009. Зб. 13. С. 133–195.

26. Сергійчук В. Український здвиг: Поділля. 1939–1955. К. : Українська

видавнича спілка, 2005. Т. 4. 840 с.

27. Содоль П. Українська повстанча армія, 1943–49. Довідник. Нью-Йорк, 1994. Т. 1.199 с.

28. Соловей В. О. Дисертація. Діяльність підпілля ОУН на центрально-східному Поділлі (1941-1953). Львів, 2018.- 230 с.

29. Щур Ю. Діяльність ОУН на Наддніпрянщині (1942–1943 рр.). Український визвольний рух : наук. зб. Львів, 2008. Збірник 12. С. 49–73. Довідкові видання.