День Гідності і Свободи в новітній українській історії

19 Листопада 2021 р.
Прес-центр

Ми проростаємо в Майдани

Серцями, повними надій.

Уже не маси, а титани,

Герої на землі святій.

Свій шлях торуємо до щастя,

До несфальшованих свобод.

І віру вкрасти в нас не вдасться,

Бо ми – нескорений народ.

Сергій Сірий.

День Гідності і Свободи відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року. Його встановлено на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Ми вшановуємо патріотизм і мужність громадян України, які восени 2004 року та в листопаді 2013 – лютому 2014 року повстали на захист демократичних свобод і справжньої незалежності для своєї держави.

День Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції щороку з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.

Саме 21 листопада 2013 року розпочався Євромайдан - перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Ігнорування законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликало обурення українців.

Згадаймо у чергову річницю початку Євромайдану та Революції Гідності перебіг основних подій того часу.

18 листопада 2013 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС вкотре не було прийнято остаточного рішення: чи підписувати Угоду про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. На той момент Київ виконав не всі умови для підписання Угоди.

21 листопада 2013 року стало новим історичним відліком для України.

Цього дня Кабінет Міністрів Миколи Азарова прийняв рішення призупинити процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, що мала бути підписана на Вільнюському саміті «Східного партнерства» 28-29 листопада. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання.

Запущена верхівкою Партії регіонів в маси тема євроінтеграції України, асоціації з Євросоюзом, яка впродовж трьох попередніх років, а особливо 2013-го, неймовірними темпами пропагувалася владою від Києва до Донецька, від Криму до Львова, перетворилася на порожню ідею і крах авторитарної системи Президента Януковича.

Відмова від угоди руйнувала крихкий суспільний компроміс між режимом В. Януковича й тими українцями, які були згодні миритися з тим режимом за умови продовження курсу на євроінтеграцію. Водночас причини Євромайдану, який переріс у Революцію Гідності, були більш глибинними, ніж факт відмови В. Януковича та його поплічників від підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом.

Суспільні дослідження свідчать, що зрив угоди про асоціацію став останньою краплею для всенародних мирних протестів проти різкої зміни владою своїх намірів, а серед причин називають: тотальну владну брехню, корупцію, відверту зневагу до простих людей, зрощення влади і криміналу, правоохоронної системи і криміналу, політичні репресії, утиски бізнесу, грабунок країни правлячою клікою (тільки в енергетичній сфері та державних закупівлях клан –«сім`я» Януковича привласнювала щороку 10 мільярдів доларів). Зрештою, початок Революції Гідності став початком справжньої війни за Українську Незалежність. Адже втягування країни до Митного та Євразійського Союзів, в яких домінує Росія, загрожувало Україні втратою державного суверенітету. Крім того, правляча верхівка України, в якій більшість становила Партія Регіонів, послідовно здавала національні інтереси України на користь Росії. Йдеться про економіку, природні ресурси, промислові підприємства, енергетику, військово-оборонну галузь держави, а також царину культури, інформаційної політики й політики уряду Азарова щодо української мови, яку все більше утискали. Більше того, йшлося, за великим рахунком, про цивілізаційний вибір України, переважна більшість громадян якої бачать свою країну європейською.

Поштовхом до виходу людей з мирними протестами проти призупинення процесу євроінтеграції України на майдани держави стала заява прем`єр-міністра Миколи Азарова та заява віце-прем`єра Юрія Бойка про те, що уряд зупинив свої дії щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС 21 листопада 2013 року.

Вже увечері 21 листопада 2013 року декілька журналістів та громадських активістів вийшли на майдан Незалежності в Києві та поширили у соціальних мережах заклик домагатися від керівництва України Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. До них приєдналися студенти столичних університетів, згодом – представники інших регіонів України. Вже 24 листопада 2013 року у мирній ході та мітингу на Європейській площі у Києві взяли участь понад 100 тисяч осіб.

Перша фаза Революції Гідності – Євромайдан – почалася у Хмельницькому фактично 21-22 листопада. Громадські активісти закликали через соцмережі хмельничан підтримати європейський вибір України. У ніч з четверга на п`ятницю 22 листопада під Хмельницьку облдержадміністрацію вийшло 8 людей, котрі простояли до ранку.

У п`ятницю, 22 листопада, у день дев`ятих роковин Помаранчевої революції, у день Свободи, вся країна традиційно поминала жертв пам`яті Голодоморів і політичних репресій в Україні, а на майдані Незалежності обласного центру вже було близько півсотні мітингувальників: до протестів долучилися активісти хмельницької «Свободи» на чолі з головою міського осередку Олександром Симчишиним, який і став в подальшому координатором акції на підтримку європейського вибору України на хмельницькому Євромайдані ( саме так, Євромайданами, українці нарекли площі, майдани по всій країні, де збиралися мітинги та Народні віче впродовж усіх трьох місяців Революції Гідності. А головний Євромайдан – майдан Незалежності у Києві). А далі – активісти ВО «Батьківщина». Серед небайдужих на майдані Незалежності у Хмельницькому – чимало студентів хмельницьких вишів, патріотичної інтелігенції, хмельничан різного віку і поглядів… І так щодня у ці останні дні листопада люди виходили на площі заявити про своє волевиявлення, вимагати від уряду і президента змінити своє рішення на користь європейського вибору . У Хмельницькому збиралися на 18.00 і стояли щодня до пізнього вечора. 22 листопада на хмельницькому Євромайдані оголошено безстрокову акцію протесту.

28-29 листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була підписана. У мережі з'явилося відео неформального спілкування канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Грибаускайте з тодішнім президентом України Януковичем. На ньому, зокрема, видно, що президент Литви намагається схилити Януковича до того, щоб він підписав Асоціацію. Проте, Янукович відповів, що вже є рішення уряду.

Цього дня «Партія регіонів» зібрала людей на Європейській площі, аби показати підтримку дій президента народом. Однак, з анонсованих 50 тисяч людей їм вдалось зібрати лише 10.

В цей же час на Майдані громадські активісти і лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича «за зраду українського народу».

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників.

В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побито, серед них багато студентів. Беззахисні люди втікали від озброєних бійців «Беркуту» до Михайлівського собору, щоб уникнути побиття.

На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як спецпризначенці витісняли людей з-під монументу Незалежності, б'ючи їх кийками. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав.

Одночасно з'явились комунальні машини, що почали прибирати площу і встановлювати новорічну ялинку.

Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато.

Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й

світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Наступного дня на Майдані вже звучало: «Ката на нари» і «Януковича на йолку».

1 грудня 2013 року у недільному віче на майдані Незалежності у Хмельницькому взяли участь понад 2 тисячі протестувальників. Над майданом майоріють прапори України, Євросоюзу, «Свободи», «Удару», «Батьківщини», історичні червоно-чорні… У понеділок наступного дня, за підрахунками інформагенств, їх було уже понад 5 тисяч. Висловити своє обурення насильством на київському Майдані вийшли студенти, старшокласники шкіл міста. Чимало з них огорнулися поверх одягу синьо-жовтими полотнищами і прапорами Євросоюзу.

Кожне зібрання на хмельницькому майдані Незалежності починали традиційно з Гімну України та молитви за Україну.

Виступаючі на мітингах та Народних віче закликають співвітчизників підтримати вимоги учасників всеукраїнської акції протесту: імпічмент Президента, відставка уряду на чолі з М. Азаровим, (який, до речі, публічно подякував «беркутівцям» за «наведення порядку») розпуск Верховної Ради, покарання винних за злочини, вчинені підрозділами міліції особливого призначення «Беркут» у «криваву суботу» на київському Майдані.

1 грудня в Києві відбувся один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності. Опівдні колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі й попрямувала до майдану Незалежності. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Міліція, яка заблокувала напередодні підступи до Майдану Незалежності, відступила. Мітингувальники зайняли в Києві Будинок профспілок та будівлю КМДА (перед тим міліція застосувала сльозогінний газ, спровокувавши людей. Група молодих людей намагається штурмувати Адміністрацію Президента України.

3 грудня протестувальники займають Жовтневий палац на Інститутській у столиці. Там обладнали медпункт і пункт харчування для учасників Майдану.

Одночасно з Хмельницькою міською Радою, яка засудила дії «Беркута» і вимагає розпуску Верховної Ради та відставки уряду, таке ж рішення прийняли міськради Кам`янця і Нетішина, Славути.

Активістами Майдану в Хмельницькому мобілізовано 2 сотні хмельницьких спортсменів та інших бажаючих на поїздку до Києва, на охорону мітингувальників на столичному Майдані. У ятках координаторів акції на центральному майдані міста щодоби усі охочі жертвують кошти на забезпечення від`їзду делегацій наших земляків до Києва. На початку грудня 2013-го у столиці перебувало близько чотирьох сотень мешканців Хмельниччини. Почергово їх змінюють інші. Відправкою на Майдан займаються партії «Свобода», «Батьківщина», «Удар».

На хмельницькому Майдані розгорнули намет з гарячою піччю. Щоб учасники акції мали змогу перекусити бутербродами, випічкою, чаєм.

5 грудня 2013 року 20 депутатів Хмельницької обласної ради покинули залу 18-ї сесії обласної ради і вийшли на майдан Незалежності перед Будинком Рад на знак солідарності з протестувальниками. В суботу, 8 грудня, Народне віче у Хмельницькому ухвалило резолюцію з незмінними тезами-вимогами: звільнення політв`язнів, кримінальні справи проти міністра МВСУ Захарченка і «беркутівців», винних у подіях «кривавої суботи», відставка уряду Азарова, дострокові парламентські та президентські вибори, підписання угоди про асоціацію з ЄС. Висловлено також недовіру головам ряду місцевих держадміністрацій та рад.

10 грудня 2013 року «Беркут» намагається штурмувати Майдан у Києві. Глава МВС України В. Захарченко вмовляє демонстрантів розійтися.

Впродовж місяця з кінця листопада до кінця грудня (хіба що з перервами на Різдвяні свята 24-25 грудня) багатотисячні акції в столиці та обласних центрах держави не стихають. Приміром, на 17 грудня координатор безстрокової акції протесту на підтримку столичного Майдану на хмельницькому Євромайдані Олександр Симчишин розповів журналісту обласної газети «Подільські вісті», що у Києві транспортом, організованим на кошти, зібрані хмельничанами на площі, побувало більше 4-х тисяч протестувальників з Хмельницького. При цьому працівники хмельницьких ринків їдуть власним транспортом, власним коштом. Небайдужі люди, особливо хмельницькі базарники, жертвують теплий одяг, взуття, продукти, зокрема, випічку, консервацію, мед. Скриньки для добровільних пожертв у «Свободи» та «Батьківщини» різні, проте протестувальників до Києва вони відправляють спільно. До обох скриньок хмельничани на той час поклали понад 213 тисяч гривень пожертв, з яких понад 107 тисяч обома партіями використано для організації поїздок, винайм мікроавтобусів, дорожні витрати. Щодня до столиці курсує 3-4 мікроавтобуси з хмельницького Майдану. Постійно на столичному Майдані – півтори тисячі хмельничан, ядро яких становлять «свободівці», члени «Батьківщини», «Удару», представники козацтва і «афганці».

За повідомленнями інформагенств, через місяць тривання акції протесту, на 24 грудня 2013 року на головному Майдані у Києві кількість протестувальників перевищила 2 мільйони чоловік, і понад мільйон – на всеукраїнських майданах в усіх регіонах країни. У неділю 22 грудня хмельницький Майдан провів акцію «Мітинг нашого опору», у якій взяло участь близько 1000 чоловік. Підсумок Всенародного віче – створення всеукраїнської громадської організації ВО «Народне об`єднання «Майдан», учасником якої може стати кожен українець. У цей же день в Хмельницькому відбувся автопробіг під прапорами України і Євросоюзу.

Саме Майдан-2013 став тією ланкою державотворення, яка формує і зміцнює національну свідомість. На Майданах твориться не опір, а кристалізується український народ: світоглядно. Історію держави взялися творити не політики, а прості українці, які назвали цю акцію громадянського спротиву злочинній владі Майданом Гідності. На майдани країни вийшли не маргінали суспільства, соціальні невдахи, а вчителі, бізнесмени, лікарі, службовці, студенти, воїни, пенсіонери… На холодні листопадово-грудневі майдани народ вивела не опозиція: народ вийшов сам, обгортаючись синьо-жовтими полотнищами, з наростаючим, об`єднуючим гнівом, вимагаючи покарання злочинців, які люто били беззбройних дітей, студентів.

Відносне затишшя на київському Євромайдані тривало впродовж тривало впродовж Різдвяно-новорічних свят з 24 грудня 2013 року до 10 січня 2014 року.

12 січня 2014 року на Євромайдані в Києві проходить перше в Новому році Народне віче. В ньому бере участь від 50 до 200 тисяч чоловік.

16 січня провладна більшість у Верховній Раді прийняла пакет «Законів про диктатуру», які, на думку більшості експертів, обмежували права громадян, надавали органам влади більші можливості у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію і громадянське суспільство. Закони приймали без використання системи «Рада», без обговорення.

Їх прийняття стало реакцією влади на масові протести громадян, а їхні норми, запозичені з російського законодавства, в деяких статтях виявилися навіть жорсткіші за російські аналоги. Прийняття цих законів викликало нову хвилю протестів і лише збільшило кількість невдоволених владою і протестуючих. Наступного дня низка громадських організацій оголосила повну мобілізацію на майдані Незалежності. Закликали до «Масового і негайного опору « злочинцям при владі.

19 січня протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову.

Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралися на народне віче. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася із кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, «коктейлями Молотова». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет. Під час силового протистояння на Грушевського був пошкоджений фасад входу на стадіон «Динамо». Також були спалені каси стадіону і розібрана частина огорожі. Пошкоджень зазнав і пам'ятник Валерію Лобановському. 22 січня його загорнули у брезент. За повідомленнями столичних медиків, у період з 19 січня до ранку 21 січня за медичною допомогою звернулися 122 постраждалі, 50 із них були госпіталізовані. Водночас, згідно з даними медичної служби Євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського було поранено 1400 осіб.

22 січня на Майдані загинули перші активісти - вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський.

Водночас Роман Сеник із Львівщини отримав важкі поранення і помер у лікарні 25 січня. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів'янина Юрія Вербицького, якого викрали невідомі просто з лікарні напередодні. Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

23 і 24 січня протести поширюються по всій Україні. У ряді міст - Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому протестувальники захоплюють будівлі обласних державних адміністрацій. Подекуди голів облдержадміністрацій змусили написати заяви про відставку. Однак у Донецьку, Луганську та Харкові відбулися мітинги на підтримку влади.

Переговори в ніч з 23 на 24 січня між президентом Януковичем і лідерами опозиції ні до чого не приводять. Влада відхиляє більшість вимог, а запропоновані нею у відповідь умови не приймає Майдан. Протестувальники зводять нові барикади в урядовому кварталі.

28 січня прем'єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Верховна Рада провела засідання, на якому переважною більшістю голосів анулювала 9 з 12 «диктаторських законів».

19 лютого Президентом та силовими структурами була знайдена «законно обгрунтована» можливість використання вогнепальної зброї – попри відсутність підтримки ВР України, про введення надзвичайного стану, СБУ почала підготовку до проведення «Антитерористичної операції». Цього дня демонстранти утримували позиції на Майдані, тоді як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти демонстрантів з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнуто БТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними, на пожежі загинули дві людини, 41 врятовано. Пожежу змогли загасити тільки 20 лютого вранці.

Хмельничанка пенсіонерка Любов Габрух, «мама Майдану», котра півтора місяця провела на Майдані в Києві, стала свідком штурму «Беркутом» Жовтневого палацу 18 лютого 2014 року, коли мирний наступ перейшов у криваве протистояння. Ось фрагмент її спогаду (зі скороченнями) з книги Володимира Лукіянчука «Листопаду кривавого слід»(«Медобори-2006», 2015): «Люди пішли під Верховну Раду з мирною демонстрацією. Мали приймати постанову про зміни до Конституції. Вранці, у вівторок, всі хлопці позбиралися і пішли туди. А ми – дві жінки і чоловік, черговий, залишилися в «Жовтневому». … Ми помили поли, наготували багато канапок… Минуло чимало часу. Їх немає і немає, тут вже одні прибігають, кажуть, що заворушка там, що почали битись. Ну, ми помолились за них, звісно ж, знову переживаємо, що там і як. Пройшла ще година – це було десь в 12 годин. Потім пройшла ще година-друга, почали хлопці по одному прибігати. Один прибіг і каже, що атакує «Беркут»…А потім прибігають і кричать: «Всі звільніть приміщення! Бо «Беркут» йде на «Жовтневий» … І наш сотник прибіг і кричить: залишайте все, виходьте з приміщення, бо «Беркут» вже на першому поверсі. Я і ще пару людей, які прийшли, побігли на вихід. Коли вибігли на вулицю, я собі подумала, що це ж дитячі там всі документи, речі, це ж там, може, є секретне, я ж не знаю. Думаю, ні, таки вернуся. А сотник стоїть і всіх відправляє. Я кажу до нього, що нікуди не піду. А він: « Це наказ, пані Люба, ви не маєте права залишитися тут!». Я кажу: « Я ніяких наказів не виконую». Розвернулася і пішла назад. І зайшла в той «Жовтневий» назад одна-єдина. А там вже дикий гул, летять – «Беркут» написано. … Чоловік 300, бо це ж п`ять поверхів. Вони побігли і почали кругом шукати людей, які там ховалися… На одному з поверхів я побачила молодого хлопчину дуже маленького зросту. Вони його там знайшли, витягнули, почали дуже бити. Я кричу, прикриваючи собою: «Хлопці, ну що ж ви робите? Подивіться, яке ж воно мале, це ж ще дитина» А вони кричать: «А он в нас бросал «коктейлями Молотова»! Что ты, баба жалеешь». Й на мене кричали й називали різними словами…Мене не чіпали… Ці нелюди витрясали з сумок, які були в приміщенні, все, що тільки можна було, паспорти, рвали, а гроші, які знаходили, собі в карман складали… Того хлопчину вони забрали з собою, хоч я просила, щоб його не чіпали. І я сіла й сиджу, а вже перша година ночі, а я сиджу й дивлюся на все те, що ці наробили… Знаю, що там тих хлопців б`ють, тут все чути. До п`ятої години я витримала там, перебуваючи з ними. В п`ять годин привезли пораненого беркутівця і вийшов лікар наш подивитися на нього. … Я підходжу до цього лікаря і кажу: «…Дайте мені білий халат і я якось піду. Може, там вже наших добивають, бо я бачу, що їх все менше й менше». Він мене вдягає в білий медичний халат, дає мені на голову каску, дає мені сумочку і я йду на Майдан. Туди – між них, між людей, де горить. З самого верху і до половини я дійшла. …Там було йти неможливо. Там був вогонь. Я не могла далі піти. Я йшла і плакала за цих дітей. Це ж мої діти, бо я їх годувала. Я дійшла до половини і побачила, що нічого не вийде. Тоді повертаюся назад і підходжу до них, до кожного, і кричу: «Хлопці, що ж ви робите? Подивіться, їх залишилася купка, кого ви б`єте, як ви завтра будете дивитися в очі своїм мамам, як ви будете дивитися в очі своїм сестрам, дітям. Ви ж б`єте своїх. Це ж не Афганістан». Я йшла вздовж, кричала, аж захрипла: «Хлопці, кидайте це все, йдіть додому. Вас же проклянуть». Один-єдиний сказав: «Что ты, старая, раскричалась?! Закрой рот. Они- фашисты, они бросали в нас коктейли Молотова». І так цілу ніч вони там мародерствували…».

20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ, і, незважаючи на значні втрати, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Разом з тим, на дахах будівель навколо Майдану розташувалися снайпери, які відкрили прицільний вогонь по майданівцях. Проти активістів діяли не тільки силовики, а й спеціально набрані бандити - «тітушки». Загалом з 18 по 21 лютого на Майдані загинули понад 100 осіб. Всіх їх згодом назвуть «Небесною Сотнею».

Місто Хмельницький – це єдиний обласний центр, окрім столиці, в якому під час подій революції загинули люди. У Хмельницькому 19 лютого після мітингу на майдані Незалежності протестувальники розділилися і кількома групами вирушили пікетувати будівлі прокуратури та Управління СБУ в області. Перед тим вночі на подвір`ї управління всю ніч палили папери, документи. По зібраних біля будівлі СБУ громадянах із дверей та воріт приміщення було відкрито вогонь з автоматів. В результаті від рикошетного кульового поранення на місці загинула медсестра-пенсіонерка Людмила Шеремет та Дмитро Пагор, 1992 р. н., який був важко поранений в голову і помер у лікарні того ж дня, не прийшовши до тями. Основна вимога протестувальників: відкликати спецпризначенців з Києва і щоб вони перейшли на бік народу. Протестувальники кидали у вікна будівлі коктейлі Молотова, запалав центральний вхід до приміщення, але до людей з Майдану ніхто не вийшов. В результаті будівля згоріла. За фактами смертей громадян і спалення приміщення СБУ було відкрито кримінальні справи.

21 лютого Верховна Рада абсолютною більшістю голосів (386) схвалила у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ й виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії.

Цього ж дня Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабмін та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

23 лютого народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.

Виконання обов'язків президента України покладено на спікера парламенту Олександра Турчинова. 27 лютого Арсенія Яценюка призначено прем'єр-міністром України.

Основним геополітичним наслідком Революції Гідності став вихід України із зони впливу Росії в економічній та політичній сферах та відносне зменшення залежності від Росії у культурній сфері. Відбулася і трансформація політичної системи України, переформатування колишньої владної верхівки з утворенням Опозиційного блоку і трьох опозиційних політсил: «Самопоміч», «Радикальна партія О. Ляшка» та «Батьківщина» Ю. Тимошенко. У військово-політичній сфері було скасовано позаблоковий статус України, що ознаменувало її вихід з буферної зони між Західним світом і Росією та розпочато масштабну реформу ЗСУ.

На жаль, по завершенню Революції Гідності у східних областях України почалася дестабілізація політичного життя, нагнітання громадянського протистояння агентурними силами Російської Федерації та сепаратистами й кримінальниками. Явна військова агресія з боку РФ почалася 20 лютого 2014 року із захоплення збройними силами Російської Федерації Кримського півострова, створення маріонеткових терористичних угрупувань ЛНР І ДНР, проникнення російських диверсійних загонів. 18 березня 2014 року було здійснено анексію Криму російською федерацією, з березня почалися диверсійні акції на півдні та сході України. Російська Федерація почала неоголошену війну проти України.

Тому 13 квітня 2014 року Україна оголосила про початок Антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. Зоною АТО було охоплено Донецьку і Луганську області. Почався новий етап із ствердження Україно. Своєї цілісності та державності. У ці місяці сотні учасників Євромайдану, зрозумівши, що не тільки завоювання Майдану, а й Українська державність у небезпеці, вирушили добровольцями на схід України – обороняти її від російських агресорів та сепаратистів.

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Її ідеали, надії й результати змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. І цей процес досі триває.

17 лютого 2021 р. Верховна Рада України прийняла постанову № 2739 про заяву ВРУ у зв`язку із сьомою річницею Євромайдану і подій Революції Гідності. Саме цією постановою ВРУ визнала Революцію Гідності одним з ключових моментів становлення держави і виразником національної ідеї свободи.

У заяві Верховної Ради України підтверджується відданість України ідеалам та принципам демократичної побудови держави, а також - рішучий і остаточний вибір України щодо європейського майбутнього, зафіксований в Конституції України. Водночас у цій заяві зазначено, що «Розслідування злочинів, скоєних під час Революції Гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає». Крім того, депутати наголосили, що «протиправна діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення "Беркут", міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції Гідності засуджується як така, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству».

Адже Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір - бути частиною Європи. Герої Небесної Сотні - українці та іноземці, віддали життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Пам'ять про їхній героїчний чин є частиною історії національного державотворення.

Європейські цінності, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні, - гідність, демократія, рівність та верховенство права, необхідні для нормального функціонування суспільства. Верховна Рада України послідовно стоїть і стоятиме на позиціях утвердження цих цінностей в усіх сферах суспільного життя».

Як повідомив Укрінформ 17.11.2021 р., за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора слідчими Державного бюро розслідувань завершено досудове розслідування стосовно колишнього Президента України та 9 високопосадовців, які 18-20 лютого 2014 року організували силову протидію мітингувальникам у центрі столиці. Слідство встановило взаємозв’язок між вказівками ексвисокопосадовців і розстрілами мітингувальників 18-20 лютого 2014 року.

Правоохоронці протягом восьми років слідства зібрали понад 1,5 тисячі томів доказів щодо злочинної групи Януковича, до складу якої входили тодішні керівники найвищих державних відомств. Розслідуванням встановлено, що колишні Президент України, Голова Служби безпеки, Міністр внутрішніх справ, керівник ГУ МВС України в м. Києві та їх заступники, командувач внутрішніх військ МВС України, Міністр оборони України, командир столичного полку міліції особливого призначення «Беркут» хотіли припинити масові акції протесту, які ставили під загрозу перебування при владі президента Януковича. Перевищуючи владу і службові повноваження та без законних підстав, вони організували застосування працівниками правоохоронних органів і військовослужбовцями ЗСУ фізичного насильства, спеціальних засобів, військової техніки, вогнепальної зброї для силової протидії та розгону демонстрантів.

Членами злочинної групи на чолі з експрезидентом в першій половині дня 18 лютого 2014 року організовано силовий розгін учасників вуличної ходи до Верховної Ради України на підтримку голосуванню за повернення до Конституції 2004 року, яка передбачала обмеження повноважень Президента України. Окрім того, після обіду 18 лютого 2014 року було організовано штурм Майдану під виглядом «антитерористичної операції». А вранці 20 лютого – розстріл мітингувальників співробітниками «чорної роти» Беркуту та озброєння «тітушок» вогнепальною зброєю.

Такі дії колишнього Президента та екскерівників правоохоронних органів призвели до масових жертв серед учасників акцій протесту в центральній частині м. Києва, в тому числі до заподіяння смерті 67 цивільним особам. Всього постраждали 887 цивільних осіб та 132 правоохоронця. Завдано майнових збитків на суму понад 16 мільйонів гривень.

Як встановили слідчі, через дії цієї організованої злочинної групи лише за три дні загинуло 76 громадян та понад 800 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Оскільки ексвисокопосадовці з 2014 року переховуються від органів слідства та суду, досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалося за спеціальною (заочною) процедурою. Наразі стороні захисту повідомлено про завершення та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Після ознайомлення захисників з матеріалами справи, обвинувальний акт буде скеровано до суду для вирішення питання про розгляд справи in absentia, себто – заочно.

На жаль, досі невідомо, скільки людей насправді входить до Небесної Сотні. Адже Герої Небесної Сотні - це не тільки ті, кого вбили в центрі української столиці в кінці лютого. Це також і ті, хто виступив проти режиму в різних куточках країни, а потім пропав безвісти.

Герої – це ті, нині сущі найкращі сини і дочки України, котрі в скрутну, вирішальну для України годину тоді, у 2013-2014 роках, стали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. Це й ті, хто грудьми став за непорушність українських кордонів, Української державності в російсько-українській війні.

Схиляємо перед Героями чола, молимося за їхню стійкість, звитягу, дякуємо за самопожертву в ім`я майбутнього України! Сподіваємося, що таки постане в Україні споруда Національного музею Революції Гідності, який збереже пам`ять про події та імена всіх учасників Революції Гідності.

Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму українці об’єдналися і відстояли своє право на вибір достойного життя та майбутнього. В першу чергу, Майдан став випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності. Народ виріс у Націю. Україна не тільки заговорила, але й продемонструвала себе сильною нацією, яка не боїться викликів часу, війни, економічної чи цивілізаційної катастрофи.

У День Гідності і Свободи приносимо приносимо квіти пам`яті та вдячності до могил та пам`ятників героям, борцям за незалежність України, згадуємо їх поіменно… Солідаризуємося з учасниками Майдану, пов'язавши синьо-жовту стрічку на руці, сумці, автівці… Молимося за героїв, за гідне майбутнє України.

З кожною новою річницею Майдану маємо змогу осягнути те, що відбулося у той період. І ще чимало часу мине, поки ми побачимо цілісну картину подій і наслідків. Значення тих подій неможливо переоцінити, адже впродовж листопада 2013 –лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства. Революція Гідності повернула людям віру у цінності свободи, гідності та самопожертви, а також кинула виклик диктаторству, подвійним стандартам, корупції.

Пам`ятаймо: краща доля здобувається в єдності і боротьбі.

Музей історії міста Хмельницького.