А 24 ли­п­ня 1933 ро­ку у Льво­ві  укра­їн­сь­кий гре­ко-ка­то­ли­ць­кий єпи­с­ко­пат га­лиць­кої це­р­ко­в­ної ми­т­ро­по­лії, очо­люваний Ан­д­ре­єм Ше­п­ти­ць­ким, ви­сту­пив із за­кли­ком “Україна в пе­ред­смер­т­них су­до­ро­гах. До всіх лю­дей до­б­рої во­лі!”.

У заклику, зокрема, йшлося:                                                  

“Україна в пе­ред­смер­т­них су­до­ро­гах! На­се­лен­ня ви­ми­рає го­ло­до­вою смер­тю. По­бу­до­ва­на на не­спра­ве­д­ли­во­с­ті, об­ма­ні, без­бо­ж­ни­ц­т­ві, де­пра­ва­цїї (роз­бе­ще­но­с­ті) — лю­до­ї­д­на си­с­те­ма дер­жа­в­но­го ка­пі­та­лі­з­му до­ве­ла не­да­в­но ба­га­тий край до по­в­ної ру­ї­ни. Три ро­ки то­му Кер­ма­нич Ка­то­ли­ць­кої Це­р­к­ви св. Отець па­па Пій XI ене­р­ґій­но про­те­с­ту­вав про­ти всьо­го, що в біль­шо­ви­з­мі про­ти­в­не хри­с­ти­ян­с­т­ву, Бо­го­ві та люд­сь­кій при­ро­ді, пе­ре­сте­рі­га­ю­чи пе­ред стра­ш­ни­ми на­слід­ка­ми та­ких зло­чи­нів і ці­лий ка­то­ли­ць­кий світ, а з ним і ми до­лу­чи­ли­ся до то­го про­те­с­ту. Ни­ні ба­чи­мо на­слід­ки під­сту­пів біль­шо­ви­ків; ста­но­ви­ще з ко­ж­ним днем стає там стра­ш­ні­шим.

Бачачи такі злочини, німіє людська природа, кров стинається у жилах.

Без­си­ль­ні по­да­ти яку-­не­будь ма­те­рі­аль­ну до­по­мо­гу ко­на­ю­чим бра­там, взи­ва­є­мо до на­ших ві­р­них, що­би мо­ли­т­ва­ми, поста­ми, все­на­род­ною жа­ло­бою, жер­т­ва­ми і всі­ма мо­ж­ли­ви­ми до­б­ри­ми ді­ла­ми хри­с­ти­ян­сь­ко­го жит­тя во­ни ви­про­шу­ва­ли з не­ба по­мо­чі, оскіль­ки на зе­м­лі не­ма ні­якої на­дії на людсь­ку по­міч. (...)

Усіх хри­с­ти­ян ці­ло­го сві­ту, усіх ві­ру­ю­чих у Бо­га, а осо­б­ли­во всіх ро­бі­т­ни­ків і се­лян, пе­ре­до­в­сім усіх на­ших зе­м­ля­ків про­си­мо при­лу­чи­ти­ся до цьо­го го­ло­су про­те­с­ту та бо­лю і роз­по­всю­ди­ти йо­го в якнай­даль­ші кра­ї­ни сві­ту.

Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові...

Не­хай пе­ред стра­ш­ною смер­тю се­ред лю­тих стра­ж­дань го­ло­ду бу­де для них (го­ло­ду­ю­чих) хоч малою по­ті­хою гад­ка, що їх бра­ти зна­ли про їх стра­ш­ну до­лю, над ни­ми бо­лі­ли, спів­чу­ва­ли їх­нім стра­ж­дан­ням та мо­ли­ли­ся за них…»

За­клик під­пи­са­ли ду­хо­в­ний про­во­дир га­ли­ць­ких укра­ї­н­ців Ан­д­рей Ше­п­ти­ць­кий та вище духовенство західноукраїнських земель. Цей заклик, опублікований в липні-серпні 1933 року в європейській пресі,  знайшов відгук у католиків Західної Європи.

За по­ві­до­м­лен­ням львів­сь­кої га­зе­ти “Діло” (1933. — 2 серп.), на той заклик відгукнувся  кар­ди­нал Ін­ні­цер у Від­ні, який скли­ка­в у Від­ні пре­д­ста­в­ни­ків рі­з­них ре­лі­гій­них кон­фе­сій на на­ра­ду за­д­ля створен­ня спі­ль­но­го ко­мі­те­ту до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим в Ра­дян­сь­кій Укра­ї­ні. За­клик кар­ди­на­ла оприлю­д­ни­ла га­зе­та “Діло” від 1 ве­ре­с­ня 1933 pоку. Те­о­дор Ін­ні­цер пи­сав, зо­кре­ма: “Доти, по­ки не пі­з­но, тре­ба на­да­ти до­по­мо­гу ти­ся­чам лю­дей, яким в СРСР за­гро­жує го­лод, роз­г­ля­да­ю­чи це ді­ло над наці­о­наль­ни­ми і кон­фе­сій­ни­ми роз­бі­ж­но­с­тя­ми”. І да­лі: “Привертаю тут спе­ці­аль­ну ува­гу до закли­ку ми­т­ро­по­ли­та Ан­д­рея Ше­п­ти­ць­ко­го та єпи­с­ко­па­ту Га­ли­чи­ни, де схви­льо­ва­но по­да­ні жа­х­ли­ві му­ки на­се­лен­ня Укра­ї­ни”.

Ус­ві­до­м­лю­ю­чи, як і ми­т­ро­по­лит А. Шептицький, що між­на­ро­д­не ста­но­ви­ще у Єв­ро­пі бу­ло то­ді вкрай не­спри­я­т­ли­вим для Укра­ї­ни, кар­ди­нал спо­ді­ва­в­ся в ос­но­в­но­му ли­ше на по­міч Між­на­ро­д­но­го Черво­но­го Хре­с­та.  Він зро­бив спро­бу впли­ну­ти на Фра­н­цію, яка са­ме пра­г­ну­ла до збли­жен­ня з СРСР. Інніцер пи­сав: “Цей за­клик зве­р­не­ний пе­ре­ду­сім до Між­на­ро­д­но­го Чер­во­но­го Хре­с­та і до його відділень у рі­з­них кра­ї­нах. Він зве­р­не­ний та­кож до всіх ор­га­нів вла­ди, що в бі­жу­чий час розгляда­ють еко­но­мі­ч­ні від­но­си­ни з СРСР”.

На за­клик укра­їн­сь­кої гре­ко-­ка­то­ли­ць­кої Це­р­к­ви від­гу­к­ну­ли­ся ви­да­т­ні львів­сь­кі фі­ло­ло­ги, чле­ни Нау­ко­во­го То­ва­ри­с­т­ва іме­ні Та­ра­са Шевченка Ми­хай­ло Во­з­няк, Фі­ла­рет Ко­лес­са, Ки­ри­ло Студинський, Ва­силь Щу­рат. На знак про­те­с­ту про­ти зло­чи­нів ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ре­жи­му во­ни відмови­ли­ся від гро­шей, які одер­жу­ва­ли з Ра­дян­сь­кої Укра­ї­ни як об­ра­ні там ака­де­мі­ки Все­со­ю­з­ної Акаде­мії На­ук. Їх не­гай­но ви­клю­чи­ли із чле­нів ВУАН і огу­ди­ли.

Політичні кола західноукраїнського суспільства поставили собі за мету проінформувати про Голодомор політикум Західної Європи та організувати допомогу світової спільноти населенню УРСР. Для цього 16 липня 1933 році у Львові було створено Українську Парламентську Репрезинтацію. З її іні­ці­а­ти­ви від­бу­ла­ся 25 ли­п­ня 1933 pоку в Льво­ві у за­лі за­сі­дань Укра­їн­сь­ко­го На­ці­о­наль­но-­де­мо­к­ра­ти­ч­но­го Об’єд­нан­ня (УНДО) на­ра­да пре­д­ста­в­ни­ків усіх укра­їн­сь­ких центральних уста­нов у спра­ві “допомогової й ря­тун­ко­вої ак­ції для по­ги­ба­ю­чих на­ших наддніпрянських бра­тів”.

На зборах  48 представників від 44 уста­нов у Льво­ві, у то­му чи­с­лі й від укра­їн­сь­ких емі­г­рант­сь­ких то­ва­риств, було створено “Громадський ко­мі­тет до­по­мо­ги стра­ж­даль­ній Укра­ї­ні”.

У Пра­зі теж утво­ри­в­ся “Допомоговий ко­мі­тет для го­ло­ду­ю­чих на Укра­ї­ні”, очо­лю­ва­ний Оль­гер­дом Бо­ч­ков­сь­ким, ви­зна­ч­ним по­лі­тич­ним ді­я­чем, вченим-соціологом ро­дом із Хер­со­­н­щи­ни. Саме він у відкритому листі до ві­до­мо­го фра­н­цу­зь­ко­го по­лі­тич­но­го ді­я­ча, со­ці­а­лі­с­та Еду­ар­да Ер­ріо від 5 вересня 1933 року розповів, як про трагедію українства, спричинену більшовиками. О.Бочковський при­ве­р­нув ува­гу фра­н­цу­зь­ко­го со­ці­а­лі­с­та до то­го, що “у Па­ри­жі на між­на­ро­д­ній кон­фе­ре­н­ції II Інтер­на­ці­о­на­лу укра­їн­сь­кі со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні пар­тії зве­р­ну­ли­ся із при­лю­д­ною за­явою до між­на­ро­д­но­го про­ле­та­рі­а­ту, за­кли­ка­ю­чи йо­го до ма­со­во­го про­те­с­ту про­ти руй­ні­в­ної по­лі­ти­ки со­віт­сь­кої окупаційної вла­ди на Укра­ї­ні, що пря­мує до ви­ни­щен­ня укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду”.

По­ка­за­в­ши ме­ту шту­ч­но­го го­ло­ду у підра­дян­сь­кій Укра­ї­ні, О. Бочков­сь­кий пи­сав: “Не знаю, хто Вас, Ви­со­ко­по­ва­жа­ний Па­не, ві­тав у Ки­є­ві та Хар­ко­ві. Знаю тіль­ки, що це не був “vox populi” більшовиць­ким за­гар­б­ни­ком за­ка­то­ва­ної та по­гра­бо­ва­ної Укра­ї­ни. Щоб по­чу­ти спра­в­ж­ній го­лос укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду, Ви по­вин­ні бу­ли б об’їха­ти та по­ба­чи­ти ви­ми­ра­ю­чі се­ла Укра­ї­ни; Ви ма­ли б побу­ва­ти на Со­лов­ках та за­слан­нях со­віт­сь­кої дер­жа­ви, Ви ма­ли б від­ві­да­ти в’я­з­ни­ці та льо­хи більшо­ви­ць­кої лю­до­же­р­ної ГПУ, — бо там пе­ре­ду­сім мо­ж­на по­чу­ти жи­вий го­лос за­му­че­но­го і закато­ва­но­го чер­во­ни­ми ка­та­ми укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду.

Ви му­сі­ли б, від­так, огля­ну­ти всі цвин­та­рі, а то про­с­то й ро­ви, де за­ко­па­ні ти­ся­чі роз­ст­рі­ля­них або по-­зві­ря­чо­му за­му­че­них біль­шо­ви­ка­ми укра­їн­сь­ких ін­те­лі­ген­тів, се­лян, ро­бі­т­ни­ків, що, ві­р­ні національ­ній тра­ди­ції бо­ро­ть­би за во­лю, во­лі­ли на­кла­с­ти сво­ї­ми го­ло­ва­ми, ніж ско­ри­ти­ся і ви­зна­ти со­віт­сь­ке яр­мо над своєю ба­ть­кі­в­щи­ною.

Уявіть со­бі, Ви­со­ко­по­ва­жа­ний Па­не, що всі ці жи­ві та мер­т­ві жер­т­ви біль­шо­ви­ць­ко­го те­ро­ру, єди­ним зло­чи­ном яких бу­ла лю­бов до рі­д­но­го краю і від­да­ність вла­с­но­му на­ро­ду, уявіть со­бі — ка­жу, що всі во­ни ви­й­ш­ли б гур­том Вам на­зу­стріч. Не знаю, чи до­сить бу­ло б про­с­то­ру Ки­є­ва та Хар­ко­ва, щоб вмі­с­ти­ти й об­ня­ти цей по­ну­рий по­хід. По­ба­чи­в­ши їх та по­чу­в­ши іс­то­рію їх­ніх стра­ж­дань і мук (во­ни, на­пе­в­но, зди­ву­ва­ли б ста­ро­го Дан­те), — Ви на­вряд чи ма­ли б від­ва­гу го­во­ри­ти з та­ким захопленням про до­ся­г­нен­ня і над­бан­ня со­віт­сь­ко­го ла­ду. Бо чо­го вар­ті всі ці біль­шо­ви­ць­кі ґі­ґан­ти, зраз­ко­ві ко­му­ни, кол­го­с­пи і т.д., ко­ли во­ни збу­до­ва­ні ці­ною та­ко­го не­чу­ва­но­го жор­с­то­ко­го те­ро­ру, жа­х­ли­вих жертв, за­ка­то­ва­них і за­му­че­них на смерть!.. Ось че­рез що, Ви­со­ко­по­ва­жа­ний Па­не, Ва­ші сло­ва по­хва­ли й за­хо­п­лен­ня з при­во­ду біль­шо­ви­ць­ких до­ся­г­нень на Укра­ї­ні є стра­ш­ною на­ру­гою, не­чу­ва­ною ху­лою пе­ред тра­гі­ч­ним ма­є­с­та­том су­ча­с­ної не­до­лі укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду.

Бо ж хва­ли­ти біль­шо­визм на Ра­дян­сь­кій Укра­ї­ні те­пер, ко­ли цей не­ща­с­ний край кор­чи­ть­ся в передсмер­т­ній аго­нії го­ло­до­вої епі­де­мії, ко­ли Мо­с­к­ва вже ска­су­ва­ла ре­ш­т­ки по­лі­тич­ної її ав­то­но­мії, ко­ли мо­с­ков­сь­кий на­мі­с­ник у Хар­ко­ві — Пости­шев — від­вер­то ве­де ан­ти­ук­ра­їн­сь­ку кам­па­нію, ко­ли Укра­їн­сь­ка Ака­де­мія На­ук, яку Ви від­ві­да­ли у Ки­є­ві, ос­та­то­ч­но роз­гро­м­ле­на, ко­ли за­по­ча­т­ко­ва­ний нею сло­в­ник укра­їн­сь­кої мо­ви вва­жа­є­ть­ся контр­ре­во­лю­цій­ним за­ма­хом і дер­жа­в­ною зра­дою, ко­ли на­віть укра­їн­сь­кий ко­му­нізм є під су­м­ні­вом, а про­ві­д­ні укра­їн­сь­кі біль­шо­ви­ки, ду­шею і ті­лом від­да­ні іде­ям мо­с­ков­сь­кої ре­во­лю­цій­ної на­у­ки, як, на­при­к­лад, ви­да­т­ний про­ле­тар­сь­кий пи­сь­мен­ник — Хви­льо­вий, або ста­рий спів­ро­бі­т­ник Лє­ні­на — М. Скрипник му­сять де­мон­с­т­ра­ти­в­ним са­мо­губ­с­т­вом про­те­с­ту­ва­ти про­ти ма­со­вої і на­си­ль­ної “деукраїнізації” Укра­ї­ни со­віт­сь­кою Мо­с­к­вою, — по­вто­рюю, хва­ли­ти й за­хо­п­лю­ва­ти­ся се­ред та­ких об­ста­вин ре­жи­мом кри­ва­вої ди­к­та­ту­ри Ста­лі­на на Укра­ї­ні — це щось так неймо­ві­р­но жа­х­ли­ве, чо­му не­має на­зви і що ні­чим не мо­ж­на ви­пра­в­да­ти!».

До львівського комітету по­ча­ли над­хо­ди­ти чи­с­лен­ні до­ку­мен­ти зві­ду­сіль, тим па­че, що до ак­ції львів­сь­ко­го ко­мі­те­ту при­лу­чи­ли­ся пре­д­ста­в­ни­ки бу­ко­вин­сь­ко­го ко­мі­те­ту у Че­р­ні­в­цях  та ко­мі­те­тів у рі­з­них ча­с­ти­нах Єв­ро­пи та Аме­ри­ки.

Три­дцять п’ять уста­нов, се­ред яких То­ва­ри­с­т­во “Просвіта”, НТШ, Укра­їн­сь­ке пе­да­го­гі­ч­не То­ва­ри­с­т­во, То­ва­ри­с­т­во пи­сь­мен­ни­ків і жу­р­на­лі­с­тів, “Маслосоюз”, То­ва­­ри­с­т­во “Сокіл-Батько”, “Українсь­ке На­род­не Ми­с­те­ц­тво” … за під­пи­сом шіст­де­ся­ти ві­до­мих ді­я­чів опу­б­лі­ку­ва­ли в га­зе­ті “Діло” (редактор – Василь Мудрий) за­клик під за­го­лов­ком “Биймо у ве­ли­кий дзвін на три­во­гу!”, у яко­му, зокре­ма, чи­та­є­мо: “Український на­ро­де! Мо­бі­лі­зуй опі­нію сві­ту про­ти всіх ко­му­ні­с­ти­ч­них стра­хіть на Ве­ли­кій Укра­ї­ні. До­по­ма­гай сво­їм бра­там на Ве­ли­кій Укра­ї­ні чим мо­жеш і як мо­жеш. Львів­сь­кий Громад­сь­кий Ко­мі­тет по­ве­де ма­со­ву ря­тун­ко­ву ак­цію в краю та за кор­до­ном... Спо­в­не­ний ві­ри в успіх по­ча­то­го ді­ла, Ко­мі­тет кли­че до дру­ж­ньої спів­п­ра­ці всіх укра­ї­н­ців...”

Слід розуміти, що ця спроба ви­не­сен­ня стра­хі­т­ли­вої спра­ви го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні на між­на­ро­д­ну арену була зроблена в умо­вах між­на­ці­о­наль­ної на­пру­ги та ще й пі­с­ля “пацифікації”, що ма­ла мі­с­це в 1930 ро­ці.

Тра­гі­ч­ний факт го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні фа­к­ти­ч­но ви­не­с­ли на між­на­ро­д­ний фо­рум та­кі ене­р­гій­ні не­пе­ре­сі­ч­ні осо­би­с­то­с­ті, як Мілена Ру­д­ни­ць­ка і Зи­но­вій Пе­лен­сь­кий. Ці га­ли­ча­ни зна­ли не про­с­то роз­мо­в­ну мо­ву, а й офі­цій­ний ді­ло­вий стиль фра­н­цу­зь­кої мо­ви, були відомі в женевських політичних колах і взялися  осо­би­с­то пе­ре­да­ти про­хан­ня у спра­ві го­ло­до­мо­ру Го­ло­ві Ра­ди Лі­ґи На­цій.

До цьо­го про­хан­ня при­єд­на­в­ся пре­д­ста­в­ник уря­ду УНР О. Шуль­гин, який був  го­ло­вою Го­ло­в­ної Української Еміграційної Ра­ди та То­ва­ри­с­т­ва Прихильників Лі­ги На­цій.

“Європейська фе­де­ра­ція укра­ї­н­ців за кор­до­ном” 27 ве­ре­с­ня 1933 ро­ку по­да­ла до уря­дів і поширила се­ред впли­во­вих єв­ро­пей­сь­ких осо­би­с­то­с­тей за під­пи­сом сво­го Ге­не­раль­но­го се­к­ре­та­ря Д. Андрієвського французькомовний “Меморандум про го­лод в Укра­ї­ні”.

29 вересня 1933 р. в Женеві відбулося 76-та сесія Ліги Націй за участі 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям Української СРР. Йоган Мовінкель за­явив: “...Я вва­жаю, що не маю пра­ва обій­ти та­ким ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ним шля­хом ці пе­ре­шко­ди. Для ме­не це — пи­тан­ня со­ві­с­ті, тут не йде­ть­ся про якийсь по­лі­тич­ний акт, а про су­то гу­ма­ні­та­р­ну спра­ву, ко­ли, за де­яки­ми ін­фор­ма­ці­я­ми, йде­ть­ся про жит­тя ба­га­тьох мі­ль­йо­нів ін­ди­ві­ду­у­мів”. Політик наголосив: “Кожний день я отри­мую ли­с­ти й те­ле­гра­ми з yсіx сто­рін сві­ту від асо­ці­а­цій або ор­га­ні­за­цій, що при­вер­та­ють мою ува­гу до окре­мих ви­пад­ків, які спри­я­ють ство­рен­ню ці­лі­с­ної кар­ти­ни. От­же, я не мо­жу мов­ча­ти. Я до­б­ре ус­ві­до­м­люю, що не­лег­ко зі­ні­ці­ю­ва­ти юри­ди­ч­но й по­лі­тич­но якесь по­чи­нан­ня. Але, ма­буть, мо­ж­на бу­ло б по-дру­ж­ньо­му поста­ви­ти це  пи­тан­ня пе­ред Мо­с­ков­сь­ким уря­дом, до­ма­га­ю­чись, чи не вва­жає він ко­ри­с­ним (utile) до­пу­с­ти­ти в ре­гі­о­ни, вра­же­ні ли­хом, між­на­ро­д­ну мі­сію роз­слі­ду­ван­ня і до­по­мо­ги”.