11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

11 Квітня 2023 р.
Прес-центр

11 квітня – Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів.

Ця пам'ятна дата відзначається на честь події, що мала місце 11 квітня 1945 року, коли в'язні концтабору у Бухенвальді почали повстання.

Сьогодні весь світ схиляє голови перед пам'яттю мільйонів людей, чиє життя безневинно обірвалося за колючим дротом концтаборів, та вшановує тих, хто, витримавши найстрашніші випробування, зумів вижити і перемогти.

Незадовго до нападу Німеччини Радянський Союз 22 червня 1941г. Верховне командування вермахту (ОКВ) видало наказ про організацію 60 нових таборів виключно для розміщення радянських військовополонених. Кожен із цих таборів був розрахований на утримання 30000 полонених. Більшість таборів планувалося створити на окупованих територіях Польщі та Радянського Союзу, а на території самої Німеччини під улаштування таборів було виділено 14 місць.

«Шталаг» – скорочення слова «Штаммлагер»: основний табір для військовополонених із рядового складу. Так називалися табори, в яких під час Другої світової війни вермахт утримував військовополонених. У ході війни проти Радянського Союзу захоплених у полон солдатів спочатку реєстрували у так званих «дулагах» («Дурхгангслагер» – пересильний табір), які були тимчасово влаштовані вздовж лінії фронту.

Крім скорочень "шталаг" і "дулаг" у цьому контексті часто вживаються: "офлаг" - табір для офіцерів, "марлаг" - табір для рядового складу військово-морських сил, "ілаг" - табір для інтернованих цивільних осіб, "хайлаг" - табори для репатріантів, у яких утримувалися звільнені полонені перед поверненням на батьківщину (нім. «Хаймат»).

Під час реєстрації на в'язнів складалися так звані персональні картки. Перша сторінка включала персональні дані, фотографію і відбиток правого вказівного пальця. На другій сторінці були відзначені робочі команди, перебування в лазареті, переводи в інші шталаги та покарання.

Після оформлення та реєстрації особистих даних полонених і затриманих, поверхневого медичного огляду вони розподілялися по табірним структурам. А через кілька днів після цього, за розподілом біржі праці військовополонені і затримані визначалися в трудові команди концтабори, деяких (командири, льотчики, комісари тощо) відправляли в інші табори. Велика частина в'язнів військовополонених (близько 90%) у концтаборі притягувалася до робіт з відновлення промислових підприємств поневолених територій. У концтаборі знаходилися тільки ті військовополонені і затримані, які через поранення, хвороби і виснаження були не в змозі працювати на благо рейху. Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.

«Фронтові шталаги», створені німцями під час загарбницької війни на заході, а особливо у Франції, були позначені 100 і 200 номерами. Табори, призначені для воєнних дій проти Радянського Союзу, отримали 300 номери.

Всі концтабори спочатку перебували в підпорядкуванні верховного командування ЗС Райху, а з листопада 1944 передані у підпорядкування СС. У них знаходились полонені військовослужбовці підкорених країн Європи і їх союзників, солдати в званнях рядових, єфрейторів і сержантів (унтер-офицерів). Спочатку концтабори були розраховані на розміщення 10 000 чоловік особового складу, пізніше, з масовою здачею в полон, середня чисельність розміщених військовополонених і цивільних осіб зросла до 30 000 осіб. У 1941 році в німецькому райху знаходилося 80 таборів. З часом, через захоплення територій інших країн, їх кількість збільшувалася.

За роки гітлерівської окупації у Проскурові (тепер Хмельницький) було закатовано і розстріляно понад 81 тисячу осіб. Більше 65 тисяч із цього страшного загального числа загиблих – в’язні німецького табору військовополонених суворого режиму для військовополонених “Stalag 355”, який функціонував у передмісті Проскурова в роки гітлерівської окупації під час Другої світової війни з серпня 1941 року до грудня 1943 року.

В’язні поховані на цій же території: в могилах (біля 20 тис. трупів) та в траншеях (біля 45 тис. трупів).

Табір “Шталаг 355” був розташований у східному передмісті Проскурова в районі Ракове, на території колишніх військових казарм. по периметру був обнесений колючим дротом і розбитий на квадрати, між якими було залишено простір для проїзду возів. Табір мав 6 філій на території міста та на околицях.

Одне з відділень табору було поблизу залізничної станції с. Гречани, тому іноді в літературі зустрічається назва «табір для військовополонених ”Шталаг-355” Проскурів/Ракове, Гречани».

Інше відділення облаштовано було на вул. Кам’янецькій, на території колишнього військкомату(зараз тут приміщення обласної філармонії), де під табір відвели одноповерхову цегляну будівлю та побудовані бранцями бараки.

Бранців в основному таборі розташовували просто неба, де вони мали і працювати, і відпочивати, і їсти, і справляти природні потреби.

Годували полонених двічі на день: вранці видавали близько 100 грамів сурогатного хліба, в обід - черпак баланди. Баланда готувалася з немитих овочів, зібраних на сусідньому полі, що призвело до епідемії дизентерії, яка забрала життя значного числа військовополонених. Через антисанітарні умови, велику кількість вошей в таборі почав лютувати ще й висипний тиф. Від виснаження і хвороби гинули тисячі полонених. Так, від грудня 1942 до лютого 1943 років смертність була особливо високою. В окремі дні в таборі налічувалося 700-900 і навіть 950 випадків смерті.

На тих, хто не корився табірному розпорядку, очікував бетонний карцер на кілька діб.Штрафний ізолятор відокремлювався від загальної зони табору двома рядами колючого дроту і охоронявся окремою командою.Із полонених добровольців була створена поліція, яка забезпечувала внутрішній режим табору. Для охорони табору були також задіяні румунські солдати.

З тих, хто залишився в живих відомі лише 5 чоловік, які перебувавали в таборі в різні часи, це – Повинський Йосип Антонович, Щербинин Михайло Федорович, Радчук Петро Францович, Захарчук Іван Іванович, Кивелиша Е.О., який був свідком на Нюрнберзькому судовому процесі.

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні збереглися спогади молодшого лейтенанта Дмитра Небольсина, що пройшов через табір: «…На території табору все залишалося, як і раніше, як до війни: добротні казарми, акуратні алеї, доріжки, майданчики з турніками та брусами, підвісні умивальники, розраховані на разовий прийом десятків людей — не було тільки трави, вона зникла, її до самих корінців і навіть з корінням вирвали та з’їли полонені, оголивши утрамбовану тисячами ніг землю. День в таборі здавався роком, думки весь час були зайняті очікуванням змін і їжі».

Окрім концтабору “Шталаг-355”, у нашому місті німці розгорнули мережу фільтраційних і трудових таборів.

Діяв вербувальний пункт, з якого на примусові роботи до Третього рейху протягом війни вивезли понад 1300 молодих проскурівчан. Єврейські квартали міста були оточені в гетто, більше 9 тисяч їх жителів карателі знищили у жовтні-листопаді 1942 року.

На даний час на місці розташування Шталаг 355 встановлено монумент пам’яті жертв нацизму, загиблих у таборі.