Хмельничанин Олег Татарін – і живописець справний і педагог славний

26 Грудня 2024 р.
Прес-центр

Нині відзначаємо 65-річний ювілей викладача Хмельницької художньої школи Татаріна Олега Федоровича.

Фаховий живописець Олег Татарін викладає в школі з 2009 року, творчо працюючи в живописі в жанрах пейзажу та натюрморту. Він закінчив Одеське художнє училище ім. Б. Грекова та Кам’янецьПодільський національний педагогічний університет ім. І. Огієнка. Починаючи з 1987 року, почав шукати своїх шляхів у мистецтві, активно представляючи твори на різноманітних виставках. Тому то й мають ознаки неокубізму або кубофутуризму його ранні роботи (натюрморти 1991, 1993, 1998 рр.), а більшість творів останніх років, коли виникла необхідність вчити дітей передавати всі стани і відтінки оточуючого світу, виконані в імпресіоністичні манері.

Досліджуючи роль кольору в станковій композиції, художник прагне на прикладі власних творчих пошуків і знахідок пояснити учням значення кольорових сполучень для досягнення максимальної передачі ідеї картини. В таких творах, як «Натюрморт з рибою» (1998) і «Гірська річка» (2015), поєднуючи різноманітні кольорові напруження в певних ритмічних і пластичних взаємодіях при дещо загострених пластичних модифіаціях форми, він досягає необхідного емоційного впливу. Гострота підкреслюється витонченим від точіння гостролезим ножем, ідеально гострокутними хвостами рибин в «Натюрморті», відчутно різкими, стрімкими скелями, що вивищуються над водою річки і навіть швидкий бурхливий її потік не заокруглив боки цих величезних брил у «Гірській річці». Для цього художник свідомо відмовляється від підпорядкування принципам світлотіні, тут превалює колір, який має основне значення і сприяє чуттєвому – оптичному й експресивному – впливу на глядача. О.Татаріна приваблює те, як завдяки різним гармонійним сполученням можна передати не лише емоційне сприйняття кольору, але й не відірватись від предметного світу. Свої пейзажі він зазвичай створює на пленері, працюючи на природі в різні пори року, де найулюбленішим є літо. Засновуючись на підході, коли в композиційній системі використовуються різні гармонійні кольорові сполучення, він прагне в своїх роботах наслідувати власному емоційному сприйняттю кольору, хоча воно відповідає уявленню багатьох людей. Так в творах «Вітер», «Сонячний день», «Квітучі луки», «Південний Буг. Літо», «Південний Буг. Плесо» (всі - 2014), «Плакучі верби над Бугом» (2015) зелено-голуба гама кольорів повністю пов’язана зі сприйняттям розквіту природи, коли рослини набирають сил, вдягнувшись у яскраво-смарагдові шати. Початок осені в нашій уяві асоціюється з зелено-жовтою або жовто-зеленою гамою, що і відбито в творах «Початок осені» (2014), «Тече річка в затінку» (2016), а власне осінь сприймається як гама жовто-гаряче-зелених кольорів, як це в творі «Кам’янець. Гончарна вежа. Осінь» (2012). Зазвичай Олег Федорович послуговується невеликим форматом, проте деякі його роботи виглядають доволі монументальними або видаються розлогими епічними розповідями про красу Подільського краю завдяки композиційному вирішенню, обмеженим рамкам, що ніби у фокусі наближають головний об’єкт зображення, не вдаючись до скрупульозної деталізації («Зимовий ранок» (2011), «За Бугом – місто Хмельницький» (2014), («Ромашки над Бугом» (2016). Є в доробку художника і чудові акварелі, де в усій красі так само постає незаймана природа водного плеса і берегів річки Південний Буг, навколишніх лук і галявин. Виконані в техніці «по мокрому», вони приваблюють соковитістю барв, яскравістю колориту, вмінням підмічати у природи її найкращі стани («Захід сонця», «Ранкова прохолода», «Червневий вечір» - всі - 2012) і передавати це в творах.