22 січня у Виставковій залі Хмельницької художньої школи о 16.00 год. відкривається виставка творів Руслана ЖИЖУКА (1978-2023) – колишнього випускника, Почесного громадянина Хмельницької територіальної громади (посмертно), Кавалера Ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Руслан навчався у класі Олександра Пекарського, був відмінником навчання, закінчив художню школу з Почесною грамотою у 1993 році. Малювати почав у ранньому дитинстві, школа дала початок у розвитку мистецьких здібностей, але на жаль, подальшого навчання не було, потрібно було опікуватись родиною. Закінчивши загальноосвітню школу №28 у 1995 році, тоді ж вступив до ПТУ №11, через рік закінчив, отримавши диплом робітника 3 розряду – ремонтника і наладчика апаратури. Працював. Любив садити і вирощувати різноманітні сорти дерев, кущів і квітів. Мав золоті руки – вміло робив будь-які ремонти, працював як ремонтник-будівельник за кордоном. І тамтешні знайомі, і друзі вдома завжди захоплювались його малюнками, які він робив і щедро їх роздарював.
З початком велико-масштабного вторгнення повернувся додому, одразу звернувся до військкомату, щоб піти воювати добровольцем, проте отримав відстрочку. І лише у травні 2023 року йому прийшло повідомлення, що ЗСУ потребують служби Руслана Жижука. До цього в армії не служив, проте попросився у десантно-штурмові війська і пройшовши тримісячну підготовку вдома і за кордоном, став служити солдатом окремої аеромобільної бригади. І навіть на фронті, в хвилини затишшя малював побратимів, навколишню природу, за що і отримав позивний «Художник». 25 жовтня 2023 року був важко поранений, доправлений до Дніпропетровської клінічної лікарні ім. І.І. Мечнікова, де помер від ран, несумісних з життям, 27 жовтня. Похований 6 листопада 2023 року на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.
На виставці представлено 36 творів. З них 28 портретів, один з яких – «Автопортрет», виконаний Русланом – випускником школи, решта – відомих особистостей, серед яких молоді Тарас Шевченко, Джорж Вашінгтон, Іван Миколайчук, всесвітньовідомі актори.
Є тут також 6 краєвидів (5 з яких присвячені місту Хмельницькому) і 2 натюрморти, виконані ним під час навчання у художній школі. Роботи цікаві як для художника з початковою мистецькою освітою. Якби доля склалась інакше, Україна б мала прекрасного художника – портретиста!
А він любив садити дерева, робити щепи, щоб вони краще плодоносили. Він вирощував квіти, бо вони гарно-духмяні і дарують добрий настрій і втіху. Він любив дітей, бавив і пестив сестриних діток – племінників, мріяв про своїх. Він любив співати, бо в пісні можна висловити всі свої думки і сподівання. А найбільше він любив малювати. З раннього дитинства мама сиділа з ним вечорами до пізньої ночі, поки її улюблений Русланчик домалює свою щоразу найкращу картину! І залюбки відвідував Художню школу, не пропустивши жодного разу без причини занять, а всі настанови викладачів вислухав беззастережно і досягав найвищих результатів, бо доля поцілувала його, наділивши багатьма видатними талантами. Він закінчив загальноосвітню школу у 1995 році. Йому б навчатись далі, бо у художці і грамоту отримав, і свідоцтво з відзнакою – всі «п`ятірки», і душа прагнула проявитись у мистецтві пензля, але обставини змусили набути робітничий фах і стати опорою в родині: мама часто нездужала, допомога була потрібна і сестрі.
Працював робітником, добре справлявся з будь-якими ремонтами, аж за кордоном знайшлись поціновувачі його будівельних талантів, там і малював багато, нові друзі і знайомі раділи майстерно виконаним портретам… Це була своєрідна віддушина – побачити світи, щоб ще більше любити рідні краї, куди він постійно повертався. Доля зрадила Україну не вперше – почалася кривава неоголошена війна і Руслан повернувся додому й одразу ж пішов до військкомату записатись на фронт. Проте через певні вади здоров`я (через що і в армії не служив), йому мобілізацію відстрочили. І тільки у травні 2023 року прийшла повістка, він став потрібним ЗСУ. Руслан одразу ж попросився у десантно-штурмові війська. Три місяці підготовки вдома і за кордоном і він був готовий виконувати присягу. Служив у окремій аеромобільній бригаді солдатом. Це було літо. Навколо буяла природа, а її нищили вогнем. У рідкісні хвилини затишшя Руслан малював. Побратимів, робив замальовки дерев і окремих галявин, малював квіти, вирізував з дерева різні поробки. Звідси і позивний «Художник». Але бої під Бахмутом були нещадними. Багато там полягло наших воїнів. 25 жовтня 2023 року отримав важке поранення і Руслан Жижук. Його доправили до Центру спеціалізованої хірургічної допомоги у Дніпро, до обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова. Проте рани героя були несумісні з життям. Він помер 27 жовтня 2023 року. 6 листопада був похований на Алеї Слави на військовому цвинтарі в мікрорайоні Ракове міста Хмельницького. Герою було 45 років.
Йому було присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» рішенням позачергової сорокової сесії Хмельницької міської ради №1 від 22.05.2024 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно. А 20 листопада 2024 року сестрі героя Лесі вручили за брата Орден “За мужність” III ступеня (посмертно). Нинішня виставка колишнього нашого учня повідує про талант, який проявився у такий спосіб. Якби доля склалась інакше, ми б мали видатного українського портретиста! Слава Герою! І вічна пам`ять Руслану ЖИЖУКУ!
Людмила Рожко-Павленко, методистка Художньої школи