До Міжнародного дня пошти. Проскурівська пошта 100 років тому.

11 Жовтня 2021 р.
Прес-центр

Щороку 9 жовтня в усьому світі відзначається World Post Day – Всесвітній день пошти.

Саме 9 жовтня 1874 року 22 країни підписали Бернську угоду, заснувавши Міжнародний день пошти, а точніше – поштового працівника. Нині у складі організації 189 країн, об’єднаних Всесвітнім поштовим союзом.

Надзвичайно привабливий куточок старовини, пов’язаний з історією проскурівської поштової справи, зберігся у затишному тихому центрі Хмельницького.

…Мільйонна, Театральна, Героїв Майдану… За нинішньою адресою на цій вулиці під номером 64 в одному з найкрасивіших старовинних будинків обласного центру протягом останніх десятиліть розміщується Хмельницький обласний військовий комісаріат. Цей двоповерховий будинок схожий радше на палац в мініатюрі або затишний казковий будиночок, побудований в перші роки ХХ століття. Здавалося б, з таким урівноваженим смаком з використанням найрізноманітніших деталей з найрізноманітніших стилів, що разом утворили еклектично довершений архітектурний ансамбль, міг бути побудований лише особняк для витонченої особи з вищого світу. Коли ж дізнаєшся, що будівля ця зведена понад сотню років тому саме для розміщення в ній Проскурівської поштово-телеграфної контори, що розташовувалася тут до початку 1920-х років, аж дух перехоплює – настільки це незвично в нашому сучасному розумінні, якою має бути казенна поштарська установа. А коли співставляєш опис цього дива проскурівських зодчих з картинкою, що збереглася з тих самих часів та з сучасним виглядом будівлі, який нині підтримують на гідному рівні, розумієш, що будівлі цій неабияк пощастило… Насичений декор головного фасаду оформлений за допомогою цегляного мурування, елементи якого запозичені з різних стилів… Серед них простежуються неоренесансні та національно-романтичні риси… Перший поверх головного фасаду розділений рустованими пілястрами та увінчаний типовим для цегляної архітектури карнизом із зубчиками… Другий поверх виконаний у вигляді мансарди… Вікна обох поверхів обрамлені колонами та сандриками… В об’ємній композиції будинку домінує ризаліт парадного входу, увінчаний високим фронтоном і напівсферичним куполом зі шпилем… Над входом - кований напівкруглий балкон… Загалом споруда нагадує невеличкий палац, деталі якого підкреслена контрастним пофарбуванням… Спокуслива вербальна замальовка, чи не так?

Але чи завше так зручно і комфортно почувалась пошта у Проскурові? Давайте зазирнемо в історію.

Людство завжди потребувало поштарських послуг. Але не завжди сукупність таких послуг називалась поштою. Саме слово «пошта» походить від польськ. poczta та італ. posta. Останнє, в свою чергу, виникло від пізньолатинського posita, яке найімовірніше, є скороченням від statio posita in – зупинка, станція для змінних коней, розташована в певному місці. Таким чином, спочатку це слово означало станцію для обміну поштових коней або кур’єрів. Слово «post» у значенні «пошта» вперше стали вживати в ХІІІ столітті. Сьогодні під словом «пошта» мають на увазі й установи пошти (поштамт, відділення), і відправлення, і сукупність отриманої кореспонденції.

Перші витоки поштового зв’язку на наших землях можна знайти ще за часів Київської Русі, коли на населення була встановлена повинність: надавати для князівських гінців коней. У ХІІІ столітті зустрічаються звістки про установи, дещо схожі на поштові станції, а у ХVII столітті вже діяли перші поштові контори. На ті часи пошта була справою державною, отож і розвиток її відбувався за законами держави. Коли Поділля перебувало у складі Речі Посполитої – королівські кур’єри.

Приєднання Поділля до Російської імперії наприкінці ХVIIІ століття змінило поштовий зв’язок: 6 вересня 1795 року вийшов указ імператриці Катерини ІІ «Об устроении почт и содержании оных в губерниях: Минской, Волынской, Подольской и Брацлавской», відповідно до якого й створили казенні поштові установи.

Вивчивши губернські фінансові запити щодо поштових установ, імператриця Катерина ІІ повеліла «…сделать все потребные и от вас зависящие распоряжения, дабы почты во вверенных вам наместничествах исправное и безостановочное действие имели. Что касается до потребных по сделанным вами расчетам денег на учреждение и содержание почт, включая построение почтовых домов за три года, признали Мы за благо для всевозможного уравнения в сей повинности по губерниям Минской, Волынской, Подольской, Брацлавской и препоручить в каждой дворянство расположить к ежегодному взносу в течение трех лет».

Цікаво, що поборами і податками обклали клас імущий, адже саме цей клас мав найбільше користуватися послугами пошти. Тож саме дворянство зобов’язали фінансувати облаштування пошти. Далі в указі зазначалося: «…смотрители почтовых станций обязаны почту дворянства возить без оплаты раз или два в неделю, как то будет предусмотрено расписанием». Тобто пошта створена на кошти дворянства, функціонувала здебільшого для дворянства. Погодьтеся, цілком логічно і цілком розумно.

В указі також ішлося про поштові дороги, розписувалося, звідки й куди, через які населені пункти повинні пролягати поштові маршрути і де слід облаштувати станції, скільки мати на них коней і листонош. Такі поштові дороги називалися трактами, чимало з них пролягали через Подільську губернію.

У губернському Кам’янці-Подільському штат поштової станції складався з поштмейстера, його помічника, бухгалтера, унтер-офіцера, 12 листонош. Також на утриманні було 24 коня для естафет. А от у повітовому Проскурові — 10 працівників і 20 коней. До кінця XIX ст. довжина поштових доріг у губернії перевищувала 1120 верст, на них діяли 47 поштових станцій, де утримувалося понад півтори тисячі коней. На Поділлі перевезення поштовими трактами здійснювали переважно так званими фурами — критими возами, на яких, крім вантажу, могли розміститися кілька пасажирів. Перевізників називали фурманами (від цієї назви етимологічно походять прізвища Фурман, Фурманчук тощо).

Як відомо, найстаріші центральні вулиці повітового Проскурова, вочевидь, відтоді й отримали свої перші назви, пов’язані саме з поштовою справою. Здогадалися? Правильно. Це Поштова дорога на Летичів, яка багаторазово змінювала свою назву лише впродовж ХХ століття – від Олександрівської до Проскурівської. І Поштова дорога на Кам’янець – яка нині теж повернулася до майже першоджерельного варіанту – Кам’янецька. Отож, як бачимо, вплив важливої державної поштарської справи позначався на житті міста навіть топонімічно і картографічно.

У 1885 році об’єднали поштові й телеграфні установи і створили розгалужену мережу принципово нових закладів зв’язку – в містах і в значних містечках – поштово-телеграфні контори, в невеличких містечках та великих селах – поштово-телеграфні відділення або поштові відділення. Наприклад, на початку ХХ століття, за відомостями 1909 року, в Проскурівському повіті були такі установи зв’язку: поштово-телеграфні контори в Проскурові, Чорному Острові та Ярмолинцях, поштово-телеграфні відділення в Сатанові, Фельштині, Тарноруді тощо.

У середині ХІХ століття поштово-телеграфна контора в Проскурові розміщувалась на вулиці Кам’янецькій поблизу з нинішнім підземним переходом і торговельним центром «Либідь-Плаза». Та відколи через місто проклали залізницю (1870), пошту перенесли в невеликий будиночок наприкінці вулиці Мільйонної (нещодавно Театральної, а нині Героїв Майдану), ближче до залізниці та переїзду, що веде на Дубове. Не дивно, що цей переїзд незабаром став іменуватися не інакше як Поштовий, - про цей факт пам’ятають багато старожилів нашого міста, як стверджує відомий хмельницький історик і краєзнавець Сергій Єсюнін. На початку минулого століття старий будинок поштово-телеграфної контори пішов під знос, а на його місці спорудили добротну цегляну двоповерхову будівлю, яка і стала героїнею цієї оповідки. Велика заслуга в цьому в тодішнього начальника контори, колезького радника Івана Восходова, який з 1898 року протягом 12 років очолював проскурівську пошту, маючи в місті чималий авторитет. Там же, до речі, на другому поверсі він саме і мешкав.

Після встановлення радянської влади замість поштово-телеграфної контори був утворений поштамт. Він розмістився на тій же вулиці Мільйонній, але ближче до центру – в будинку № 38.

Ну а колишній будинок контори як надзвичайно привабливий і презентабельний передали у володіння державних установ. Якийсь час у ньому розміщувалась повітова ЧК (Надзвичайна комісія), у що візуально дуже важко повірити. Та хіба ж тільки цей палац у мініатюрі зацікавив силові відомства «совєтів»? Варто згадати й багатостраждального мовчазного свідка жахливих подій – особняк Маранца (нині ляльковий театр «Дивень»), який свого часу облюбувала для себе проскурівська НКВС.

Дивно, але факт, що й на сьогодні силові структури вбачають у стінах таких ефемерно-чудових старовинних споруд – візуально принаймні потенційних місцевих культурних центрів – місце свого розташування, немовби в пошуку балансу між військовою діяльністю та мирною красою, яка, за ствердженням класика, має врятувати світ.

Що ж, облвійськкомат, який вже багато років займає цю історичну будівлю, підтримує вигляд її фасаду в гідному стані і, певним чином, з успіхом балансує, надихаючись безперечною красою цієї старовинної будівлі – чи не найгарнішої в Хмельницькому.

Вікторія Папонова,

музей історії міста Хмельницького