«ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ» СОБОРНОСТІ ВІД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДО КИЄВА ПРОСТЯГАВСЯ НА 700 КІЛОМЕТРІВ

21 Січня 2022 р.
Прес-центр

32 роки тому в Україні відбувся багатолюдний «Живий ланцюг» – «Українська хвиля» – з нагоди 72-річчя проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.

Ця акція, одна з наймасштабніших у світовій історії, була організована патріотичними силами в неділю, 21 січня 1990 року, в переддень річниці Злуки УНР і ЗУНР, і об`єднала, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками, від 1 до 5 мільйонів патріотів.

«Живий ланцюг» розпочинався в Івано-Франківську від Центрального народного дому на вулиці Т. Г. Шевченка, 1 – колишнього готелю «Австрія» – резиденції Української Національної Ради ЗУНР, яка 3 січня 1919 року на своєму засіданні прийняла Ухвалу про Злуку з Українською Народною республікою, і простягався через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. Протяжність сягнула щонайменше 700 кілометрів.

«Живий ланцюг» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності. Акцію «Українська хвиля» організував Народний рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв'язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні.

Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо «Живого ланцюга»: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь». Ідея такого ланцюга, як й ідея самого Руху (так само як і назва) були запозичені з Прибалтики, а конкретніше — з діяльності литовської організації «Саюдіс», що в перекладі й означає «рух». Саме в Прибалтиці 23 серпня 1989 року, у 50-річчя підписання сумнозвісного пакту Молотова — Ріббентропа було утворено живий ланцюг від Таллінна через Ригу до Вільнюса. Ця акція мала назву «Балтійський шлях». На відміну від українського, балтійський ланцюг тривав усього кілька хвилин — люди взялися за руки і вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму.

У «Живому ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.

Щільність «ланцюга» була неоднорідною – від кількох рядів у центрі Львова до інтервалу в десятки метрів у деяких районах Київщини та Житомирщини. Передбачаючи таку ситуацію, штаб акції скеровував у такі місця автобуси з активістами зі Львова й Івано-Франківщини. Фінансування акції не склало для її організаторів надзвичайних проблем завдяки ентузіазму активістів: пальне для автотранспорту учасники акції забезпечували власним коштом. Були організовані автобуси для перевезення учасників акції на ділянки маршруту за межами населених пунктів. Багато хто скористався власним транспортом, рейсовими автобусами. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та блакитно-жовтими прапорами.

Ось як згадує про участь хмельницьких рухівців в «Українській хвилі» Кузьма Матвіюк на сторінках своєї книги спогадів «І ми цей шлях пройшли»: «21 січня 1991 року активісти з усіх районів області взяли участь у ланцюгу Злуки з нагоди річниці возз`єднання ЗУНР і УНР. Наша частина «ланцюга» була на автомагістралі під Житомиром. Міліція старалася завадити цій акції – зі всякого приводу і без нього перепиняла автобуси з людьми і намагалася повернути їх назад. Наш автобус в дорозі поламався, однак вдалося вчасно дістатися до визначеного місця і провести з усіма цю акцію».

Засновник національно-визвольного руху на Славутчині в кінці 1980-х на початку 1990-х років Микола Руцький у книзі «На переломі. Літопис національно-демократичного руху Славутчини з грудня 1988 до листопада 1992 року» наводить такі факти: «20 січня 1990 року разом з славутчанами ми взяли участь у ланцюзі єднання в День Злуки України, що простягнувся зі Львова до Києва. Через відсутність транспорту ( його не дали на наше замовлення з нетішинськогоАТП УБ ХАЕС за вказівкою славутських ком партфункціонерів) основна частина рухівців вирушила електричкою у Рівне. І лише чотири автомобілі (19 чоловік) виїхали на трасу під Житомир, де нам визначили місце. Поряд з нами стояли сотні людей з Рівненщини, Львівщини, біля двохсот людей з Хмельниччини (Нетішин, Шепетівка, Полонне, Хмельницький, Красилів, Кам`янець-Подільський). Місцеві селяни, як правило, стояли біля воріт, інколи заводили з нами розмови. Сміливішою була молодь, вони брали газети, прапори, значки, листівки, які привезли для житомирян львів`яни і рівненчани… Багатотисячна акція показала силу НРУ і прагнення західників і східняків жити разом в одній соборній самостійній державі».

Учасниця «Української хвилі» активістка НРУ Галина Барабаш (нині – директор Музею історії міста Хмельницького) пригадує, як стояла у «Живому ланцюгу» у самій столиці: «Це було неймовірно урочисте відчуття глибокої причетності до творення важливої події в історії України. Ми стояли, взявшись за руки, в самому серці Києва, на Хрещатику, моїми сусідами з обох боків були мої добрі знайомі - славні українці Петриненки – відома українська оперна співачка Діана Гнатівна Петриненко та її син - співак, композитор, поет, автор неофіційного гімну України – пісні «Україна», згодом – народний артист України – Тарас Петриненко… Емоції від єднання, духовної спорідненості такої кількості українців, згуртованих спільними прагненнями, зашкалювали!».

У столиці від Софіївської площі до Повітрофлотського проспекту люди стояли плече до плеча, а то й у кілька рядів. У багатьох в руках горіли свічки. Дехто з тих, що не помістилися у лінію, брався за руки і влаштовував символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у шеренгу людей. За різними оцінками, участь в акції взяло від 400 тисяч до 3 мільйонів людей. Завершилася акція велелюдним мітингом на Софіївському майдані.

Після проведення «Живого ланцюга» у Києві, Житомирі, Львові та Івано-Франківську відбулися мітинги на підтримку українського руху за державотворення та молебні.

Одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “Живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України, приурочена до 71-ї річниці Акта Злуки України, засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. Ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

З часу проголошення незалежності України на вшанування Акта Злуки України щорічно відбуваються урочисті символічні акції – «живі ланцюги» та братання на річці Збруч, на межі Хмельницької та Тернопільської областей у місті Волочиськ та селі Гуків, а також у багатьох містах України. Приміром, з 2008 року традиційно проводиться «Живий ланцюг Соборності України» на мосту Патона в Києві.

В місті Хмельницькому до Дня Соборності України 22 січня 2020 року на мосту через річку Південний Буг, що на вулиці Степана Бандери, відбулася патріотична акція «Живий ланцюг єднання». Участь в ній взяли школярі міста.Взявшись за руки, під жовто-блакитними прапорами, учасники акції сформували живий ланцюг, з’єднавши два береги річки.

Музей історії міста Хмельницького