Водонапірна вежа (вул. Гастелло)

Проблема водопостачання для Проскурова була завжди актуальною. Особливо гострою вона стала в другій половині XIX століття, коли місто почало стрімко зростати. Кілька колодязів вже не могли задовольнити потреби місцевого населення в питній воді і незабаром на вулицях міста з’являються численні водовози. Нічого складного в цьому промислі не було: потрібно було тільки мати коня і віз, на якому встановлювали велику бочку, і можна спокійно розвозити проточну воду з Бугу по проскурівських дворах, реалізовуючи її, зрозуміло, за плату. Водовозний промисел приносив заробіток не такий вже і великий, але досить стабільний. Єдина проблема — конкуренція на ринку збуту. Кожну вулицю обслуговували “свої” водовози, і не дай боже заїхати на “чужу” територію. Це було просто небезпечно. Був ще один нюанс, характерний для Проскурова, через який на початку XX століття міська влада посилила контроль над водовозами. Справа в тому, що використання для пиття річкової води періодично призводило до спалахів інфекційних захворювань. Міська влада вживала певних заходів для поліпшення санітарного стану в Проскурові, але все робилося якось в’яло і проблеми, по суті, не вирішувало. Лише в 1904 році, після чергової епідемії кишково-інфекційного захворювання і розгромної (по цьому ж приводу) статті в столичній (!) газеті “Петербурзькі відомості”, контроль над заходами щодо наведення порядку в санітарно- епідеміологічному відношенні в Проскурові під особистий контроль взяв сам подільський губернатор. 18 серпня 1904 року міський голова повідомляв губернатору про проведену роботу, де одним з основних пунктів був звіт про стан водопостачання: “…Що стосується водопостачання, то в Проскурові, крім приватних колодязів, нами обладнано 8 міських колодязів, з яких всі жителі мають право користуватися водою. З цих же колодязів зобов’язано брати воду для пиття і всім міським водовозам. Якщо трапляються випадки, коли водовози беруть воду з ріки, то це переслідується міською поліцією”. Крім того, як повідомлялося в документі, санітарними попечителями була проведена перевірка всіх водовозних бочок, і ті, які не відповідали вимогам гігієни, були заборонені для використання.

У наступні роки міська Дума неодноразово обговорювала питання про спорудження водогону, але далі розмов ця справа не рухалася. Причина банальна – нестача коштів. Куди спритнішими виявилися військові 35-го Бєлгородського уланського полку, який розміщувався у військовому містечку у передмісті Дубове. У 1910 році саме тут був збудований перший у місті централізований питний водогін. Він складався з двох свердловин, насосної станції та водонапірної вежі й забезпечував потреби полку. А це – будинки для офіцерів та їх родин, солдатські казарми, шпиталь та конюшні. Маючи перед очима гарний приклад дубівських військових, проскурівська влада у 1914 році таки прийшла до позитивного рішення щодо побудови міського водогону, але втіленню його в життя перешкодила… Перша світова війна. Водопостачання майже сорокатисячного міста так і залишилося на плечах проскурівських водовозів. Лише в 1928 році в Проскурові приступили до спорудження водогону. У звіті міськвиконкому за 1930 рік відзначалося: “Водогінна мережа введена в дію в 1929 році і охоплює центральну частину міста, частково вулицю Ремісничу ( нині Вайсера – прим. автора) та прокладена до військового містечка (за переїздом по вул. І.Франка – прим. автора)”. Таким чином, якщо в Давньому Римі водогін з’явився ще в 313 році до нашої ери, у Москві – в 1804 році, в Києві – у 1876 році, то в нашому місті не так вже й давно– близько восьмидесяти років тому

С. Єсюнін


Наказом управлінням культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької облдержадміністрації від 04.06.2018 №69н затверджено межі та режими використання зон охорони пам’яток місцевого значення, визначених науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Хмельницького з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам’яток, історичних ареалів», розроблену ПОГ «Інститут культурної спадщини» ВРОКСУ.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.


29000, місто Хмельницький, вул. Проскурівська, 30

Довідки щодо документообігу за телефоном: (0382) 70-35-25

Режим роботи Управління культури і туризму

Початок робочого дня: 8:00
Обідня перерва: 12:00 –13:00,
Закінчення робочого дня: 17:15*

* У п'ятницю закінчення робочого дня: 16:00







Відео


Хмельницький цікавий



Презентація 17 випуску літературного альманаху «Медобори» відбулась 21 вересня, в Хмельницькому



250 книг зібрали хмельничани для пацієнтів дитячої лікарні